Діна, ледь переступивши поріг квартири, уважно подивилася на маму і сказала:
— Мамо, дуже скоро до мене прийде одна людина… Будь ласка, приведи себе до ладу.
— Що? — у мами брови піднялися до чола. — Що це означає?
— Саме це й означає. — Діна знову оцінювально подивилася на матір. — Зроби щось зі своєю зачіскою. І одягни інший халат. Новіший.
— Діна, я тебе зовсім не розумію… — сказала мама, але руками, все-таки, почала автоматично поправляти зачіску на голові. — Хто до тебе зараз прийде?
— Чоловік, — спокійно відповіла дочка.
— З якою метою? — Мати здивувалася ще більше.
— Зі звичайною… — Діна не поспішаючи підійшла до дзеркала й почала уважно розглядати своє відображення. — Напевно, він зробить мені пропозицію…
— Що? — У мами від слів дочки затремтіли коліна, але вона встояла. — Як, пропозицію? Що це означає — пропозиція?
— Мамо, перестань знову задавати дурні питання! Ти що, не знаєш, що означає робити дівчині пропозицію? Мені ж нещодавно вже робили пропозицію.
— Діна, припини! — вигукнула в жаху мати. — Я тобі ще раз кажу — тобі зарано про це думати!
— Мамо, мені вже двадцять один.
— Саме так! Тому я й кажу — зарано! Спочатку тобі треба подорослішати, а вже потім виходити заміж. І виходити заміж за дорослого, успішного чоловіка. Не за цих твоїх Вадиків, підлітків, які нічого не можуть. Вони ж без освіти й без грошей!
— Мамо, я все знаю, — твердо сказала Діна. — Цього разу все буде так, як ти хочеш.
— Що значить, як я хочу? — здивувалася мама. — Скільки йому років? Двадцять? Чи двадцять п’ять? Скільки?
— П’ятдесят, — спокійно відповіла дочка.
— Скільки-скільки?! — У мами знову затремтіли коліна.
— П’ятдесят, — повторила Діна. — Я ж кажу, я знаю твій смак. І всі твої слова вивчила напам’ять. Тому я вибрала такого чоловіка, який тобі точно сподобається.
— Що ти кажеш, донечко? — голос у мами змінився й став переляканим. — Хіба ти для мене чоловіка вибираєш?
— Виходить, що для тебе, — погодилася дочка. — А що тут такого, мамо? Ти ж, насправді, маєш рацію. Головне в чоловікові, щоб він був уже цілком зрілим . І щоб був хорошою людиною. А він у мене хороший.
— Який же він хороший? — простогнала мама. — Він же старий.
— Мамо, він не старий, він досвідчений. — Діна задоволено посміхнулася. — Він дуже досвідчений.
— А звідки ти це знаєш?
— А ти знаєш, скільки у нього було дружин?
— Скільки?
— Чотири.
— Чотири?! – У мами закрутилася голова.
— Ага. Чотири. Я буду п’ятою дружиною. Ось.
— Господи. — Мама, зрештою, не витримала й безсило опустилася на стілець. — П’ята дружина… Ти з глузду з’їхала… І головне, ти так спокійно про це говориш…
— А що мені, приховувати чи що? Ти все одно дізнаєшся. Зате в нього є й гроші, й статус, і все, що ти хочеш.
— Та при чому тут я? — благальним голосом запитала мама. — Адже жити з ним доведеться тобі, а не мені.
— А чого ти переживаєш? — Діна знизала плечима. — Він цілком нормальний.
Невисокого зросту, лисий, вгодований. І головне, вміє в житті домагатися всього, чого забажає. Він мені сказав, що якщо ти будеш противитися нашому союзу, то це його ще більше розпалить.
— Уявляю собі цього чоловічка… — Мама обхопила голову руками. — Звалився мені на голову.
— А ще він сказав, що за характером схожий на Фантомаса. Але я не знаю, хто це такий.
— Господи… — знову застогнала мама. — Нам ще й Фантомаса не вистачало. Невже на світі так мало інших наречених?
— Ну, мамо, це ж ти сама винна, — раптом важко зітхнула Діна. — Ти ж сама прогнала мого Вадика, коли він прийшов просити у тебе моєї руки. А мені хочеться вийти заміж.
— Навіщо?! — безсило вигукнула мама. — Ну, навіщо тобі зараз виходити заміж?
— Не знаю, — знизала плечима дочка. — Хочеться і все. Може, я передчасно подорослішала і нічого з собою вдіяти не можу? Мені хочеться мати свою сім’ю, діточок.
— І Фантомаса поруч, так?! Фантомас — це ж бандит!
— Ну й добре. Згодом звикну — і полюблю.
— А свого Вадика ти що, вже розлюбила? — раптом обережно запитала мама.
— Ні, не розлюбила, — знову сумно зітхнула Діна. — Але, напевно, Вадик сам мене розлюбив. На тебе образився і розлюбив. А Фантомасу — ніякі перешкоди не страшні.
Раптом пролунав дзвінок у двері.
Мама здригнулася й перелякано поглянула на доньку.
— Це він?
— Так, — кивнула Діна. — Піду, відчиню.
Донька пішла до дверей, у передпокої зашаруділи чужі кроки, а потім у кімнату з букетом квітів увійшов… молоденький Вадик.
Мама радісно підхопилася і раптом розкинула руки.
— Вадик! — вигукнула вона. — Діна, це ж Вадик прийшов! А я тобі ж казала! Я знала, що він повернеться!
Діна тим часом беззвучно сміялася у передпокої.
Вадик помітно нервував, міцно стискаючи в руках букет хризантем. Він переминався з ноги на ногу, очікуючи на черговий раунд повчань від потенційної тещі, але натомість побачив жінку, яка дивилася на нього так, ніби він — єдиний рятівний круг на тонучому «Титаніку».
— Вітаю, Олено Сергіївно… — несміливо почав хлопець. — Я ось… знову. Діна сказала, що я можу зайти.
— Вадик, любий, заходь, звичайно! — мама ледь не силою затягнула його в кімнату, вихопила букет і одразу ж почала гарячково шукати вазу. — Які чудові квіти! А зачіска яка, а сорочка! Яка ж ти все-таки серйозна, доросла людина!
Вадик здивовано кліпнув очима й озирнувся на Діну. Дочка стояла в дверях, притиснувши долоню до рота, а її плечі дрібно тремтіли від стримуваного сміху.
— Олено Сергіївно, ви ж минулого разу казали, що в мене немає перспектив і… — спробував було згадати минуле хлопець.
— Мало що я казала! — перебила його мама, замахавши руками. — То я від великої любові до доньки, дурна була, не розгледіла в тобі справжнього чоловічого стержня!
Головне ж що? Щоб людина була молода, перспективна, освіту здобудеш, гроші — діло наживне! Головне — любов! Правда ж, Діночко?
Діна нарешті не витримала, прихилилася до одвірка й голосно захихотіла.
— Мамо, а як же статус? Як же досвід? А чотири колишні дружини? — крізь сльози вимовила дівчина. — А лисина? Вадику, де твоя лисина і характер як у Фантомаса?
Вадик зовсім розгубився:
— Якого ще Фантомаса? Діно, ти про що?
Мама на секунду завмерла з вазою в руках. Погляд її перемістився з пишної шевелюри Вадика на сяюче обличчя доньки. Пазл у голові нарешті склався.
— Ах ти ж…! — мама замахнулася на Діну рушником, але на її обличчі теж з’явилася полегшена, хоч і трохи сердита посмішка. — П’ятдесят років їй! Досвідчений! Фантомас! Ти ледь матір до інфаркту не довела!
— Зате ти тепер точно знаєш, мамо, що наш Вадик — найкращий наречений у світі, — посміхнулася Діна, підходячи до хлопця й беручи його за руку.
Мама важко зітхнула, поправила свій старенький халат і вже абсолютно спокійно, з теплотою в голосі сказала:
— Гаразд, «дорослі» ви мої. Сідайте до столу. Вадик, роздягайся, зараз будемо чай пити. І обговорювати… ваше весілля.
Але якщо ти, не дай Боже, колись вирішиш поголити голову налисо — я за себе не відповідаю!
