За планами моїх батьків все мало скластися добре, постійна і добре оплачувана робота з перспективою росту, але як це буває з молодими та гарячими хлопцями, або ти обираєш роботу та навчання, або гулянки.
Як не намагалися мої батьки та близькі, я обрав друге. Почав гуляти, навіть прогулював роботу – спочатку по одному дню на тиждень, потім тижнями. У 2009 році мене звільнили.
Я за рік перетворився з нормальної людини на невідомо на кого, брехню, якою я жив не знала кордонів. Завжди казав, що хтось винен і у звільненні, і в усіх моїх негараздах, але не я.
За півтора року поневірянь і постійних гулянок я опинився на узбіччі життя, а точніше моїм домом стало місце під мостом, з такими ж не невдахами, як я. Спав я, де тільки можна, загалом, бомж.
У 2011 році я все ж таки вирішив влаштуватися на роботу хоча б вантажником, прийшов влаштовуватися в рваних туфлях і брудних штанях. Мене прийняли, я працював, а після роботи просаджував зароблене.
Ми з дівчиною, яка все це терпіла і вірила в мене, вирішили одружитися. Тоді ми вважали, що це порятунок і наших стосунків, і мого життя, але ми помилилися.
Річ у тім, що обручка на пальці не заважало мені гуляти після роботи, тільки контингент змінився. Так ми прожили ще майже пару років, я набрав вагу в 100 кілограм, любив добре поїсти.
Але прийшов кінець 2012 року, я пішов і з цієї роботи, вирішив їхати на море працювати в громадському харчуванні. Приїхавши на море за три місяці я нічого не заробив, а тільки гуляв.
Дружина приїхала теж працювати і там уже в променях морського сонця спостерігав за тим, яка вона нещасна. Приїхавши з моря, ми почали жити як жили до моря.
У 2013 році, дивлячись на себе в дзеркало, я розумів, що життя йде коту під хвіст, так я дивився на себе кілька місяців. І ось одного з зимових днів я вирішив, що зміню себе. У 2016 рік ми ще одружені і у нас все добре.
Зараз я схуд на 32 кілограми, перестав гуляти, почав заробляти, пішов вчитися. Я живу в чистій квартирі, часто їздимо на море і радіємо життю. Озираючись назад, я не можу прийняти, що я був під мостом, що я був в поліції та суспільстві бомжів, а ця жінка вірила в мене і чекала.
З цього я зробив висновок, що життя на краще може змінити будь-яка людина, немає жодних рамок або обмежень, за винятком хвороб. Зараз у нас по-справжньому щаслива родина, лишилося тільки малюка народити.
Моє життя було складне і це була не проста школа виживання. Цей паркан було складно перестрибнути, адже його я ставив сам. Але я зміг, а моя кохана стала моєю опорою.
