Як ви вважаєте, наше виховання якось впливає на все подальше життя? Наприклад, якщо дитину з малих років готують до якоїсь наукової роботи, водять її на всілякі гуртки, додаткові заняття? А потім виявляється, що її життя після навчання ніяк не буде пов’язане з наукою.
Навпаки, їй судилося до кінця життя працювати на заводі токарем, а тільки потім уже начальником цих самих токарів. Хіба це чесно – чинити так щодо дитини? Я, наприклад, так не вважаю. Ось у мене є своя історія, яка ілюструє всю несправедливість деяких батьків щодо своїх дітей.
Отже, коли мені було 5 чи 6 років, наш батько пішов із сім’ї. Він був випивохою, і я його пам’ятаю не дуже добре. Мама розповідала, що він на початку їхніх стосунків був дуже милим і турботливим чоловіком, але рутина, відсутність нормальної роботи зламали його.
Він почав заглядати на дно склянки. Де він зараз, я не в курсі, всі вже дорослі, навіщо ворушити старі зв’язки. Проте його відхід спонукав мою молоду тоді ще матір виїхати на заробітки за кордон. Мене вона залишила з бабусею, тож я виросла на вихованні “старої школи”.
Моя бабуся в молодості була актрисою театру. І часто мені про це розповідала. Вона радила мені знати собі ціну і ніколи не розмінюватися на дрібниці. Я вважаю, що тільки завдяки її порадам я знайшла собі гідного чоловіка, а не одного з хлопчиків, які мене цікавили колись.
Ось така в мене розумна бабуся. Тим часом мама знайшла непогану роботу і почала заробляти як слід. Принаймні, за мірками нашого міста. Вона висилала нам кошти, тож я рано почала розуміти, що таке стиль і догляд за собою. Тим паче, бабуся мене в цьому повністю підтримувала.
На жаль, мама не могла часто приїжджати додому, і це трохи позначилося на нашому спілкуванні. Важко говорити навіть із рідною людиною, якщо бачишся з нею півгодини раз на два тижні з не дуже якісним звуком і картинкою. У перший раз вона приїхала на місяць перед моїм весіллям.
Ми вдосталь поспілкувалися, я познайомила її із зятем, а на самому весіллі вона вручила мені ключі від нашої нової квартири. Гідний подарунок для молодої сім’ї. Я була ще молода, 19 років, але в мене вже тоді був чоловік, квартира і шикарні перспективи.
Після цього мама повернулася в іншу країну і продовжила надсилати мені гроші. Тож я могла зосередитися на своєму внутрішньому світі, розумінні себе як особистості, як людини. Словом, не колупалася в якихось побутових колотнечах, а займалася важливими й корисними речами.
Багато дівчат мене зараз зрозуміють. Оскільки я продовжувала спілкуватися з мамою, від неї я дізналася, що в її планах було приїхати додому назовсім. Не відразу, через три роки, але це була дурниця порівняно з тим часом, що вона витратила на свою поїздку.
Я відверто раділа за неї, бо бабуся вже ставала зовсім старенькою, й іноді це було особливо помітно. Знаєте, як це, коли жінка, з якою ти провела все дитинство, яка була для тебе еталоном жіночності та граціозності, старіє? Боляче дивитися і дуже сумно. Час минув досить швидко.
Я стала мамою, і цей день я запам’ятаю назавжди. Ми народжували у воді, тож все було максимально екологічно і натурально. Чоловік накупив дуже багато всього. Якісні пелюшки, ліжечко, візочок, найчистіші і натуральні суміші, а також море одягу для немовлят.
Вийшло дорого, адже нічого ношеного я б на свою дитину не одягла. Довелося навіть брати кредит, але це дурниці, адже мама мала мене зрозуміти як жінка жінку. Я абсолютно не думала про такі дрібниці, я була в гармонії з усім світом, в виявилося, зовсім даремно.
Тому що моя мама, прилетівши, нарешті, на батьківщину, насамперед поїхала до бабусі, дізнатися, як у неї справи, а тільки потім уже до мене і до свого тримісячного онука. Я очікувала подарунків і, найголовніше, фінансування, адже витрати на дитину в наш час якісь зовсім уже божевільні.
Однак мама заявила про те, що втомилася. Вона хоче купити квартиру, відпочити якийсь час і почати шукати собі роботу тут. І нічого більше. Тобто вона просто працювала на себе. Накопичувала собі на квартиру і зовсім не думала про мене і малюка. Я, звісно, пояснила їй свою точку зору.
Про те, що я розраховувала на її допомогу. Про те, що чоловік не справляється, адже він працює один, поки я перебуваю із сином, але моя мати сказала, що тепер я доросла жінка і мені слід почати економити, або ж знайти якесь інше джерело доходу. Сказала холодно і без якихось емоцій.
Як на мене, це і є справжнісінька зрада. І лицемірство. Мене не вчили бути робітницею. Я просто не створена для цього, і це зовсім не мої примхи. Я з дитинства знала, що праця – це не моє, мій шлях має бути більш насиченим і духовним, але ні, мама навіть не хоче про це чути.
Свою натуру я просто не можу переламати. І що мені тепер робити? Чоловік клянеться, що рано чи пізно ми виплутаємося з усієї цієї халепи, але я бачу, що справи його йдуть не так добре, як хотілося б. Він часто приходить пізно, з втомленими очима, а на вихідних може дозволити собі чарку чи дві.
Я з жахом згадую про батька, але відразу жену ці спогади геть. У нас усе буде не так, але що конкретно робити, я навіть не можу собі уявити. Мене обдурили, кинули і тепер ніхто не хоче брати за це відповідальність