Якби я свого часу наступив на горло своїм прагненням, теж зараз шукав би п’ятий кут…

Батько обіймав високу посаду на одному з місцевих заводів, командував якоюсь кількістю підлеглих і мав славу людиною з дуже непростим характером. Для нього ніколи не було морально складних ситуацій. Чоловік має працювати, жінка — виховувати дітей.

Діти зобов’язані слухатися старших і добре вчитися, щоб потім піти стопами батьків. І все, жодних винятків. Єдиним, на що міг відволіктися мій батько, та й зараз йому це приносить велике задоволення, були нарди. Так, кумедно, навіть якось стереотипно, але це так.

Мої брати у всьому слухалися тата, завжди намагалися справити на нього враження і навіть зараз на нього схожі. А я став ось тим гидким каченям з казки, якому перетворитися на лебедя не судилося. Не треба вигадувати зайвого, я син свого батька, це 100%.

Просто характером пішов у матір і замість звичайних трудових буднів мене чомусь потягло у світ мистецтва. З самої школи я посилено намагався бринькати на гітарі, репетирував з іншими хлопцями, чим, безумовно, виводив батька з себе.

Так що вперше, коли я втік з дому, не було ні для кого несподіванкою. Сьомий клас, два тижні я прожив на дачі у друга, і лише потім тато знайшов мене там із поліцією. Вдома вже був скандал і лайка, як годиться. Надалі я втікав уже серйозніше та зі знанням справи.

А після школи просто пішов жити на орендовану квартиру і спілкувався лише з однією лише мамою. Телефоном, коли батько був на роботі. Навіть мої брати відвертали від мене ніс. Ось так все було в нашій родині закостеніло та патріархально. Тато перестав сприймати мене як рідного сина.

З того часу минуло чимало часу, а саме вісім років. І якщо в моєму дитинстві та юності кожен день був схожим на попередній, все було стабільно, хоч і максимально сіро, потім багато що змінилося. Я і мої колеги з музичного цеху довгий час жили з думкою, що якось ми станемо відомими.

Ми прагнули цього всією душею, але наша кар’єра, на жаль чи щастя, так і не пішла за давно наміченим планом. Зірок рок-н-ролу з нас так і не вийшло. Однак, як музичний супровід у барах і ресторанах нас таки почали кликати звідусіль. Зараз я за кордоном, учасник одного відомого кавер-бенду.

Ми граємо старі відомі хіти для дуже різношерстої публіки. Завжди знайдуться місцеві та туристи, які відриватимуться під наші гітарні рифи. Так, мрії дитинства здійснитися не судилося, але я задоволений. Гроші моя пристрасть до музики приносить, та й сам я здорово подорослішав.

А ось мама з татом розлучилися. Причин для цього було безліч: мама втомилася від таткової поведінки та зарозумілості, що росла з кожним роком. Навіть коли завод, на якому він працював, продали, він продовжував поводитися вдома як великий начальник.

Мої брати, яких він влаштував на те саме виробництво, теж були скорочені. І вони, не гаючи часу, пішли в бізнес. Зараз поступово крутяться, але подробиць я не знаю. Хоча ми з ними підтримуємо певний зв’язок. Мама поїхала до батьків.

У неї все добре, і ми також активно спілкуємось, я дуже її люблю і планую обов’язково незабаром приїхати. Тепер ми можемо розмовляти з нею як дорослі незалежні люди. І мені було дуже приємно дізнатися, що зараз вона працює над власною книгою. Ось у нас і виявилася спільна творча жилка.

А з татом все трохи складніше. Незважаючи на те, що в минулому він мав можливість відкласти якісь гроші на майбутнє, він так і не зміг знайти себе в цьому житті. Чоловік він сильний, здоровий фізично, але морально йому важко не роздавати накази, не почуватися важливим і потрібним.

Гроші є, а толку, якщо влади позбувся? Ось він і почав заглядати на дно склянки та запрошувати до себе якихось сумнівних знайомих. Ледве не програв квартиру, але в останній момент все обійшлося. Попри те, що ми не спілкуємося, я допомагаю йому іноді: матеріально, надсилаю подарунки.

Особисто це, звісно, ​​провернути складно. Тому я прошу братів, а вони мені ніколи не відмовляють. Загалом не можу сказати, що я надто вже скучив за рідним батьком, але певні емоції все ж таки присутні. Не знаю, цього літа точно поїду погостювати до мами. А що про батька… Побачимо.

Отак у нас все вийшло. Не найдружніша родина, але як є. Якби я свого часу наступив на горло своїм прагненням, теж зараз шукав би п’ятий кут. Чи був би я від цього щасливий? Впевнений, що ні. Але я радий, що все вийшло так, як воно є. За деяким винятком, звісно.

І я хочу порадити всім прагнути своєї мрії, навіть якщо батьки вас не розуміють. Можливо, десь у майбутньому на вас чекає успіх, хто знає. Принаймні, шкодувати про втрачені можливості ви точно не будете, а життя у нас у всіх одне. Так що використовувати цей квиток варто максимально.

You cannot copy content of this page