Поліна свій посаг збирала з 23 років, як тільки пішла працювати. Кожну зарплату купувала щось і дівчатам, з якими вона працювала, розповідала із захопленням і в фарбах, що вона купила і навіщо.
У відділі де працювала Поліна колектив був чисто жіночим та цікавим. Кожного разу її питали, чи не зібралася вона заміж, а хтось казав, що найкращий посаг – гроші.
От вона й збирала чайники, каструлі, постільна білизна тка ще багато чого – це завжди в побуті потрібне. І продовжувала любовно збирати своє посаг. Час минав, заміж Поліну чи то ніхто не кликав, чи вона сама не могла підшукати гідну кандидатуру собі та своєму приданому.
Вона ж не зраджувала собі, продовжуючи збирати посаг. Це стало можна сказати її хобі або якоюсь нав’язливою ідеєю. ЇЇ віру в прекрасне сімейне майбутнє ніщо не могло змінити.
У відділі колектив вже не звертав увагу на збір посагу Поліни, у кожного свої дива і навіть перестали давати їй поради та посміюватися з неї. Тут уже не до смішного, Поліні за 30, а вона все посаг збирає, тут пожаліти дівку треба.
Після того, як їй виповнилося 30 років, у Поліни з’явився ще один пунктик, який почав турбувати жінок відділу. Вона почала купувати речі для своїх майбутніх дітей.
“Які діти, тут у неї мужика немає, зовсім у дівки дах поїхав”, – шепотілися жінки у відділі. Але дах Полі був на місці, у всьому вона була адекватною, крім питання щодо приготування до майбутнього сімейного життя.
І ось уже у Поліни ювілей, 40 років. Вона запросила колектив свого відділу до себе додому. Прийшли всі, оскільки поважали її за професіоналізм, та й людина хороша. Поліна ретельно готувалася до цієї події.
Готувала вона смачно, стіл гарно сервірувала і в квартирі було затишно. Цікаві товариші по службі попросили і отримали дозвіл господині подивитися квартиру.
І коли вони відчинили двері до другої кімнати квартири, мало сказати, що вони були шоковані. Кімната повністю була забита посагом Поліни. Якщо не враховувати шок з приводу посагу, то ювілейний вечір пройшов гідно.
Зате розмов, пліток, толкувань і перешіптувань про посаг було цілий місяць. Потім усе стихло. Минуло пів року після ювілею та Поліна радісно оголосила колективу, що вона виходить заміж.
Ну от такого повороту ніхто не чекав. Заміж вийшла Поліна за вдівця, який мав дві дочки. Одна з дочок була одружена і чекала на дитину. Вона так раділа, ніби сама мала народити.
Усі у відділі дивувалися радості та щирості Поліни за таку любов до чужих дітей. Своїх дітей у Полі не вийшло, але вона не сумувала з цього приводу. Вона жила життям дочок та онуків свого чоловіка і вони відповідали їй любов’ю та вдячністю, а в колективі Поліну ще більше поважали.
