Як би я не ставилася до свого чоловіка, але на ризики, тим паче, фінансові, я піти не можу. Це в їхньої сімейки постійно якісь схеми, плани тощо. Нічого дивного, що брат мого чоловіка за гратами. Як я розумію, він завжди був авантюристом і мрійником.
Інша річ, що він і інших людей підписував у свої ризиковані справи, за що й поплатився. Після весілля ми переїхали жити до мене. Інших варіантів просто не було. Хоча на той час мене це абсолютно не бентежило: моя квартира чиста, світла. Попри одну кімнату метражу нам обом вистачало.
Та й високі стелі створювали відчуття більшої площі. Звичайно, спочатку було складно пускати у свій особистий куточок іншу людину, але чоловік завжди був дуже охайний, і розкидані по підлозі речі, як і мокра підлога у ванній, для нього внутрішньо настільки ж неприйнятні, як і для мене.
Але минуло три роки, і ось у нас уже з’явилася донечка. Дуже мила, спокійна дитина. Я думала, що настав мій час терпіти безсонні ночі, постійний крик дитини та інші всім відомі “принади” життя з немовлям, але ні. Пощастило. Вона розуміюча та не примхлива, тому моя нервова система вціліла.
Та й чоловік справляється з роллю добувача. Ні, грошей, звісно, хотілося б побільше. А кому ні? Свекруха ж ходить просто-таки як заведена відтоді, як стала бабусею. Часто приходить до нас у гості, телефонує. Намагається задобрити. І насамперед мене. Знаєте чому?
Тому що в цієї жінки вже, як я вважаю, давно дозрів один план. Дуже цікава ідея. Як допомогти нам із чоловіком жити ще щасливішим і комфортнішим життям. Уявляєте собі таке, яка добропорядна в мене родичка з’явилася? Її задум простий: віддати нам свою двокімнатну квартиру.
Щоб ми жили в якісніших умовах, усі разом, адже внучка росте, і їй рано чи пізно теж буде потрібна своя кімната, а зарплата її сина не дозволяє поки що розширюватися. Або ж ми будемо змушені брати кредит, іпотеку. Навіщо це треба, якщо в моєї свекрухи золоте серце і вона готова нам допомогти.
Заманливо? Насправді ні. Як ви думаєте, куди вона сама хоче піти після того, як позбудеться своєї квартири? Правильно, вона хоче жити в мене. Але є невелика та хитра умова – квартиру свою я перепишу на маму чоловіка, а я її двокімнатну квартиру не матиму жодних прав. Тільки чоловік і все.
Розумієте, яка виходить ситуація? Спершу я навіть якось не замислювалася. Ну обмін, начебто все нормально. Однак з’ясувалося, що за законом, у разі розлучення, я залишуся просто-напросто бездомною. Чоловік залишиться жити “у мами”, а свекруха і з місця не зрушиться з моєї рідної “однушки”.
Адже як інакше, якщо я особисто передам їй усі права. Тож якби я погодився на її умови, розлучатися мені буде дуже і дуже невигідно, а якщо ще простіше кажучи, навіть небезпечно. Але свекруха наче мене не чує. Вона вже досить довго, як кліщ, не хоче від мене відставати.
Вона всіма силами намагається вмовити мене прийняти її пропозицію. Навіть підбурює мого чоловіка, мовляв, якщо я зараз про розлучення думаю, то що буде потім? А він навіть до неї прислухається. Ну ви розумієте, мамо. У нас і розмова вже з ним була на підвищених тонах.
Він же чоловік і батько нашої дочки, невже я йому не довіряю? А я довіряю, без проблем, але ось матері його – ні. Якщо вона так хоче, давайте просто обміняємося квартирами, без передання прав на нерухомість – і все, будемо жити, як вона пропонує, але в цьому моменті свекруха непохитна.
Вона, бачте, сама хоче перестрахуватися. Каже, у неї ремонт старий, тож ми в будь-якому разі будемо його оновлювати. Вийде, що і я внесу туди свою лепту, а потім бац – і розійдуся з її сином і тоді половина її квартири піде мені.
А їй так не хочеться. Коротше кажучи, це я повинна боятися розлучення з її сином, а не вона. І залишити все, як є зараз, на її думку, теж нерозумно. Тому що дитина росте, ми всі в одній кімнаті. Почнуться сварки, конфлікти. А воно нам треба? Ця жінка свого часу активно брала участь і просувала МММ.
Що стосується всяких таких “ідей” – це в неї закладено в характері. І свого вона не упустить, а в мене тепер новий головний біль. Чоловік свербить, що його мама в усьому має рацію і мені просто потрібно трохи розслабитися.
Усе в нас буде добре, і жодні розлучення нашій родині не страшні. А я відмахуюся від нього і від його мами, тому що моя житлоплоща – це моя житлоплоща. І нічого змінювати я не хочу і не буду, але ситуація все ще напружена. Що мені тепер робити?
