Я закохалася у свого колегу, але він одружений. Ми знайомі вже понад рік і особливо ніколи не перетиналися в офісі. Однак останнім часом він став затримуватися біля кавоварки трохи довше.
Завдяки цьому ми іноді розмовляємо на різні теми. Весь цей час він здавався мені скоріше суворим і недоступним чоловіком, але не тепер. Він почав більше посміхатися й спілкується зі мною як з другом.
Така поведінка викликала в мене неабияку симпатію. Нічого не було, не подумайте. Наше спілкування обмежується лише роботою, і в ньому немає жодних натяків. Та й я не маю наміру нічого робити.
Після того, як я зрозуміла, що він мені подобається, я спробувала дізнатися про нього більше. Таким чином я з’ясувала, що він одружений, а чужу сім’ю не збираюся руйную.
Щоразу, коли я його бачу, так і хочеться до нього притиснутися і відчути тепло. Немов він гавань спокою у цьому світі ненадійності та болю. Так дивно, адже він старший за мене на 10 років, а я віддаю перевагу ровесникам.
Буквально нещодавно ходила на побачення. Невдало. Але хлопці мене запрошують, а отже, я ще нічого. Я навіть рада, що колега не дивиться на мене так, як мені того хотілося б. Почуття незручності псує всю романтику..
Єдине, що мене зараз дійсно турбує, це поводитися так, щоб про мене не подумали поганого. Щоб він не зрозумів моїх почуттів. Звичайно, є версія, що він уже в курсі, але хотілося б підстрахуватись.
Переходити на холодне ставлення взагалі не варіант ми працюємо разом. Але й надто милою теж бути не можна, одразу все буде зрозуміло. Треба звернути свою увагу на щось інше, а я не знаю як.
Подобається мені саме цей чоловік і все. От би він зробив щось таке, щоб мені гидко стало й мене від нього відвернуло. Але ні, він ідеальний. Що мені робити? Як мені бути?
