Була глибока ніч, і Юля спокійно спала у своєму ліжку, коли її розбудив звичний галас у передпокої. Спочатку це був гуркіт, потім — сварливі голоси. Як завжди! Старша сестра з’явилася з чергової гулянки, і зараз батьки з’ясовують з нею стосунки.
Та який у цьому сенс? Оксанка плювати хотіла на всі їхні повчання! Їй вісімнадцять, і вона живе цілком дорослим життям. Хлопці, пи..ики, нічні гулянки!
Юля знала: скільки б зараз батьки не намагалися втихомирити сестру й апелювати до її совісті, це все марно. Юля перевернулася на інший бік і прикрила вухо ковдрою, щоб не чути лайки з передпокою й знову заснути. Їй зранку треба вставати до школи.
Потім наставав новий день, і з’являлися нові проблеми з Оксаною. Батьки боролися за дочку, як могли. І коли дівчина вилетіла з коледжу й цілий рік розважалася на власний розсуд, вони всіма правдами й неправдами вмовляли її продовжити навчання.
І все-таки записали її на платне навчання. Хоча для їхньої родини це було неймовірно дорого. У родині почалася жорстока економія, щоб батьки могли оплатити навчання непутньої доньки.
Але молодшу доньку — Юлю — це не особливо налякало. Дівчинка й так звикла відмовляти собі у всьому й не завдавати батькам зайвих клопотів, розуміючи, що грошей у родині мало.
Юля, на відміну від старшої сестри, вчилася на «відмінно». І в неї були всі шанси вступити до інституту на державне фінансування.
А коли дівчинка закінчувала школу, Оксана втекла з дому. Тоді батьки й дізналися, що вона знову кинула навчання. І всі заощадження, всі гроші, вкладені батьками в навчання старшої дочки, — все це пішло нанівець.
Оксана втекла, залишивши батькам записку з проханням не намагатися її розшукувати: вона зустріла свою долю і їде з ним. Що це була за доля, яку неможливо показати батькам, залишалося тільки здогадуватися. Адже порядних хлопців у оточенні Оксани ніколи не було. Дівчину приваблювали лише гуляки та бандити.
Звісно ж, батьки не дотрималися прохання старшої доньки й намагалися її розшукати. Але всі їхні спроби залишалися марними.
Юля, яка на той час закінчила одинадцять класів, як і планувала, успішно вступила на державне фінансування університету.
Удома панувала дуже гнітюча атмосфера. Мати на очах старіла від переживань за Оксану. І чим більше вони шукали доньку й розчаровувалися, тим більше зморшок з’являлося на маминому обличчі.
Юлі, як завжди в родині, приділяли мінімум уваги. Коли вона почала зустрічатися з хлопцем, ближче до старшого курсу, батьки цього навіть не помітили, поки вона не привела свого Микиту до них на знайомство.
Юля з Микитою планували відсвяткувати весілля одразу після закінчення навчання в інституті. І батьки нареченої, здається, навіть трохи ожили. Почали відкладати гроші на майбутню подію, планувати, в якому ресторані святкуватимуть.
Юля була щаслива. Нарешті й їй дісталася увага батьків! І мама почала потихеньку оживати. Згадала дорогу до перукарні, збиралася привести себе до ладу до весілля доньки.
До призначеної дати весілля залишалося кілька місяців, коли, немов грім серед ясного неба, на їхні голови звалилася схудла Оксана.
На її обличчі, здавалося, залишилися лише очі, а під ними чорні кола. Худорлявість дівчини була надто неприродною.
Юля повернулася з побачення з Микитою й застала сестру вдома: та плакала й скаржилася на свою нещасну долю.
А поруч плакала мама, тримаючи за руку свою дочку, що повернулася. Юля розуміла, що треба бути справжньою егоїсткою, щоб шкодувати про повернення сестри додому, але тим не менше вона шкодувала.
Шкодувала про те, що Оксана вирішила з’явитися саме зараз, а не після її весілля.
Старша сестра знову привернула до себе всю увагу батьків. І, як виявилося, не тільки увагу.
Недарма худорба Оксани відразу ж здалася їм неприродною. На це була своя причина.
Коли дівчина покидала рідний дім, вона мала пристрасть лише до міцного, а повернулася додому з набагато важчою залежністю. Про це батьки здогадалися майже відразу — за речами, що зникли з дому, та за подряпаними руками доньки.
І весілля Юлі, звісно ж, відійшло на другий план. Якось увечері мама підійшла до неї, щоб поговорити.
— Юля, ти знаєш, ми відкладали гроші на твоє весілля. Сума зібралася нормальна, але ти ж сама бачиш, що відбувається з твоєю сестрою. Їй потрібна допомога! Ми з батьком порадилися й вирішили помістити її в клініку, де лікують залежність. Це все дуже дорого, і відкладені кошти ми будемо змушені витратити на це.
Ти ж сама розумієш, це всього лише весілля, а з іншого боку, на кону — життя твоєї сестри. Вибач…
А Юля й не ображалася. Вона все розуміла. Так, звичайно, якщо Оксані зараз не допомогти, сама вона зупинитися точно не зможе. Юля поговорила зі своїм нареченим, і він її підтримав.
– Гаразд, нічого страшного, Юлю, не переймайся. Звісно, твоїй сестрі допомога потрібна більше, ніж нам. Нічого, відсвяткуємо весілля скромніше, ніж планували, на мої невеликі заощадження та на гроші моїх батьків.
Але батьки Микити не поскупилися, і весілля вийшло досить пристойним, у тому самому ресторані, в якому вони спочатку планували.
Батьки Юлі на весіллі поводилися дуже стримано, майже не веселилися, тихо сидячи за столом. Батьки нареченого сприйняли це як збентеження через відсутність матеріальної допомоги з їхнього боку.
Батьки нареченої не змогли надати фінансову допомогу на весілля, і тому соромляться — так думали ті, хто був у курсі.
І лише Юля знала, що це неправда. Її батьки не веселилися, бо всі їхні думки були зараз далеко, там, у клініці, де перебувала Оксана. Вони хвилювалися за неї.
Минав час, і Оксана повернулася додому. Їй вдалося подолати свою згубну пристрасть, і вона стала цілком нормальною людиною.
Оскільки дівчині так і не вдалося здобути освіту, вона змогла влаштуватися лише продавчинею в супермаркеті, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Хлопець, як і вона, не мав великих амбіцій, працюючи кур’єром в інтернет-магазині.
Спочатку, після того як Оксана з чоловіком одружилися, вони стали жити у батьків нареченої.
У Юлі ж з Микитою на той час усе складалося чудово. Вони були дуже цілеспрямованими й працьовитими. Після закінчення інституту одразу ж влаштувалися на цілком престижні посади. Придбали собі двокімнатну квартиру, щоправда, у іпотеку, але молодих людей це не лякало.
Юля прийшла до батьків, маючи намір порадувати їх придбанням квартири, але помітила, що ця новина, навпаки, засмутила маму й тата. Мама сумно стиснула губи.
— Ну як же так, взяли іпотеку, не порадившись з нами. Влізли в кабалу. Оксана з чоловіком теж хотіли б мати власне житло, але вони не можуть собі цього дозволити.
Їм іпотеку не схвалять. Ну що ж, якщо ви так вирішили, ми з батьком теж прийняли рішення. Ми продаємо свою квартиру і купуємо квартиру для Оксани. За площею майже таку саму, як наша, щоправда, на околиці.
Але це нічого, Оксана згодна. Зате там житло набагато дешевше, і нам залишиться ще грошей, щоб купити собі кімнату. Що, нам з батьком багато потрібно?
Юля ображено мовчала. Як же так? Адже, якщо чесно, квартира батьків залишилася від бабусі і має бути успадкована ними з Оксаною в рівних частках.
Чому ж знову така несправедливість? Але дівчина й цього разу зуміла проковтнути свою образу. Тим більше, що її чоловік у всьому її підтримував.
– Та годі, що ти, Юлю? Це їхня квартира, нехай роблять, що хочуть. А ми з тобою й самі заробимо!
Минуло кілька років. Оксана з чоловіком жили в квартирі, яку придбали батьки. А самі батьки тулилися в тісній комуналці.
Батько підробляв, а мама була на пенсії. Вони часто приходили до Юлі в гості, і мама весь час скаржилася на брак грошей.
Дівчина й сама це бачила, коли приходила до них. У домі були лише дешеві продукти. І Юля почала активно допомагати батькам грошима, хоча постійний брак коштів наводив її на думку, що всі гроші вони віддають Оксані. І, звичайно ж, у цих своїх припущеннях вона мала рацію.
Микиту підвищили на посаді й збільшили зарплату майже вдвічі, та й у самої Юлі з кар’єрою все складалося добре. І молодята замислилися про дитину. Поки що це, звісно, було лише в планах, але в планах на найближче майбутнє.
І вони з радістю вирішили поділитися цими планами з батьками Юлі, які завітали до них у гості.
Але замість радості вони побачили на маминому обличчі переляк. Жінка ледь не закричала:
– Ні,тільки не зараз.
— Чому не зараз, мамо, у чому справа? Ми все прорахували, ми можемо фінансово забезпечити дитину, — з подивом запитала дівчина.
— У тому-то й річ, що ви можете — і фінансово, і за станом здоров’я, а ось Оксана — ні! Як виявилося, у неї проблеми зі здоров’ям, і завести дитину їй з чоловіком ніяк не вдається. Їй потрібно пройти обстеження, а потім лікування.
Юля, щоб не видати своїх почуттів, опустила очі, потягуючи край футболки.
– Мамо, а як ти думаєш, чому в неї такі проблеми зі здоров’ям? Може, це через її спосіб життя?
— Так,— з викликом відповіла мати, — ну і що тепер? Ми до кінця життя будемо їй цим дорікати? Пора вже все забути, Оксана виправилася, у неї хороший чоловік, і він хоче дитину.
Ми ж саме за цим сьогодні й прийшли до вас, по допомогу. Коли ти сказала, що Микиті підвищили зарплату, ми зрозуміли, що зможемо допомогти Оксані з лікуванням.
Давайте так: відкладіть плани щодо дитини на деякий час. У вас немає термінової потреби, ви ще молоді, нехай спочатку Оксана народить. Зараз вам треба трохи заощадити й віддавати зарплату Микити Оксані.
Нічого страшного, трохи пожертвуйте, обмежте себе в чомусь. Ви ж, як я бачу, — жінка розвела руками в сторони, — живете розкішно, ні в чому собі не відмовляєте.
А в квартирі Оксани, самі знаєте, там усе більш ніж скромно! Давайте перейдемо на режим економії, і Оксана пройде обстеження та лікування.
Жінка вже навіть весело щебетала, говорила про це, наче про щось само собою зрозуміле, анітрохи не сумніваючись, що Юля, як завжди, не відмовить їм.
Але Юля несподівано підхопилася з місця, ставши перед батьками прямою й непохитною, наче кам’яний стовп. Вона подивилася матері прямо в очі й твердо сказала:
— Ні! Досить! Усе моє життя ви обділяли мене заради Оксани, але це були ваші кошти, і я не могла вирішувати за вас. Ви розпоряджалися ними так, як вважали за потрібне. Та й я, останні роки, коли допомагала вам грошима, ви думаєте, я не розуміла, куди йшли ці гроші?
Адже ми з чоловіком сплачуємо іпотеку! Але вас це ніколи не хвилювало. Але зараз я кажу «ні»! Цього точно не буде. Не розраховуйте більше на нашу фінансову допомогу. Це моє останнє слово, і я прошу більше не повертатися до цієї теми.
Ображаєтеся ви чи ні — ваша справа. Вам завжди раді в цьому домі, але якщо ви ще раз заговорите про фінансову допомогу Оксані, я вкажу вам на двері.
Батьки покидали квартиру молодшої дочки, наче побиті собаки. Батько мовчав, а мати бурмотіла собі під ніс про невдячну дочку, яку вони виховували з любов’ю, а вона наплювала їм у душу.
Після того, як за ними зачинилися вхідні двері, Микита підійшов до дружини, яка все ще стояла прямо, ніби застигла на місці. Вона запитала:
– Ну що, Микито, що ти мені скажеш?
– А що я можу тобі сказати? Це твої батьки і твоє рішення, а я завжди тебе підтримаю! Але, треба зізнатися, я давно цього чекав, ти молодець!
