Останнім часом Зінаїда сильно здала. Ні, вона не була хвора або занадто стара: рідна дочка зрубала під корінь її життя. Ось уже рік Зіна жила в мене і майже не вставала. Якось сусідка попросила мене зателефонувати її падчериці.
Я набрала номер Жанни. Вона швидко відповіла, а я намагалася поясни, хто дзвонить і навіщо. Ту ніч я провела без сну: все лежала і згадувала Жанну. Багато води витекло з того часу, коли ця маленька дівчинка з’явилася в нашому селі. Дівчинку привіз із Татарстану її батько, Іван.
Його дружина пішла у засвіти, коли доньці виповнилося шість років і Іван повернувся додому разом із Жанною. Дівчинку одразу охрестили. Батюшка назвав її Ніною, але ми всі звали Жанною. Незабаром Іван одружився з Зіною і в них народилася Світлана.
Спочатку все було добре, тільки Жанна ніяк не могла назвати Зінаїду мамою. Все “Тітка Зіна” та “Тітка Зіна”… Та це й зрозуміло, адже дівчинка вже була досить доросла, коли рідну маму втратила! Всі радили Зінаїді просто змиритися, але вона не змирилася. Не змогла!
З кожним днем вона все більше ненавиділа падчерку: давала їй непосильну роботу, намагалася болючіше образити її або штовхнути при кожному зручному випадку. Іван не помічав нічого, немов сліпий був. Він працював на тракторі й удома бував рідко.
При ньому Зінаїда поводилася цілком пристойно, а сама Жанна батькові ніколи не скаржилася, вона була роботящою, терплячою і не по літах розумною дівчинкою. Такою падчеркою пишатися треба, але Зіна ніяк не вгамувалася.
Пам’ятаю, малечі було всього сім, а мачуха змушувала її няньчити Світочку, тягати у величезних відрах воду з колодязя, полоти город і доїти корову. Нам, сусідам, було дуже шкода дівчинки. Якось Жанна в чомусь завинила перед мачухою і та побила її.
На щастя, це побачила я і відібрала у неї дитину. Хотіла я тоді все розповісти Іванові, щоб він тверезо глянув на свою дружину… Але не наважилася лізти до чужої родини. Ох і картала ж я себе потім за свою боягузтво! Сталося так, що одного разу Жанна не догледіла Світланку і та зникла з двору.
Знайшлася вона досить швидко, але Зінаїда була просто у нестямі! Іван тоді якраз вночі працював. Ранком приїхав він з поля раніше звичайного, а старшої доньки ніде немає! Зіна якраз корову в череду погнала. Іван кинувся шукати Жанну, та її ніде не було! І ліжко її ще з вечора не розібрано…
Батьківське серце відчуло недобре. Ні світ ні зоря прибіг Іван до мене! Разом з ним ми шукали дівчинку: кричали, звали! Іван навіть у криницю заглянув, але, на щастя, дитини там не було. Раптом він побачив амбарний замок на комірчині і збив замок сокирою.
На купі старого, об’їденого щурами ганчір’я спала його Жанна! Хотів розлучитися тоді Іван з Зіною, але залишився з нею тільки заради Світлани. Зіна після того випадку стала більш терпимою до своєї падчериці. Чи полюбила вона її, як свою дочку? Ні, не думаю.
Зіна просто боялася чоловіка. Життя в їх сім’ї почало поступово налагоджуватися. Ось тільки Жанна перестала розмовляти і замкнулася в собі. Марно Іван показував доньку найвідомішим лікарям! Куди тільки він її не возив, навіть до знахарів, але нічого не допомагало.
Дівчинка так само мовчала. Іван просто сам не свій ходив… Тоді він вчинив радикально: розлучився з дружиною, забрав Жанну та поїхав. Молодшій доньці, Іван справно платив аліменти. Минали роки. Світлана виросла, вискочила заміж і поїхала з чоловіком до столиці.
З матір’ю у них стався якийсь конфлікт і Світлана викреслила її зі свого життя. Для Зіни настали по-справжньому чорні дні. Зрозуміти її можна: у цьому житті сусідка любила лише свою Світлану. Вона була для неї єдиним світлом у віконці! А тут все життя разом скінчилося…
Зіна почала ходити до церкви, молилася, плакала! Просила Господа, щоб пом’якшив кам’яне серце її дочки! Все марно! Світлана не писала їй, не дзвонила та не приїжджала! Тоді нещасна мати поїхала до неї сама, але її дочка навіть на поріг не пустила! А що ж Жанна?
Я бачила її кілька років тому, на похороні Івана. Він помер і Жанна вирішила поховати свого тата у рідному селі. Вона виросла, покращала, розцвіла. З маленького забитого заморка перетворилася на справжню східну красуню. І мова до неї також повністю повернулася!
Разом із Жанною приїхали її чоловік та двоє маленьких синів. А Світлана навіть на похорон батька не з’явилася! Натомість вона прикотила за тиждень і попросила матір переоформити на неї будинок. Зіна послухалася і поступилася дочці. Вони переоформили будинок і Світочка тут же поїхала.
Повернулась вона вже з покупцями і викинула матір з її ж будинку, а потім забрала гроші і була така… Це остаточно зламало Зіну. Сусідка важко захворіла, і я забрала її до себе. Ось таке життя… Ніч у нас обох минула без сну, у важких, непростих думах.
Я була впевнена, що Жанна не приїде, адже стільки поганого завдала їй мачуха! Ходила по дому, вдавала, що зайнята господарством і боялася подивитися в очі Зіні. Жанна приїхала тільки опівдні. Я залишила їх із Зіною наодинці. Вони довго розмовляли і нарешті обидві вийшли з кімнати.
Я помітила, що Зіна пожвавішала і навіть помолодшала. Жанна сказала, що забере її до себе. Я зібрала речі Зінаїди та вони поїхали. Пізніше Жанна зателефонувала і сказав, що доїхали добре. Вони мені й досі дзвонять: то Жанна, то Зіна… Зіна розповідає мені про своє нове життя.
Про свою Світлану вона мовчить. Та я й не питаю: не хочу ятриту рану, що ніколи не гоїться. Зате про Жанну, про зятя та онуків Зіна розповідає мені з неприхованим захопленням і гордістю. Я слухаю її і думаю, яким же великим, щедрим і милосердним виявилося серце у цієї дівчинки!
Адже з дитинства їй стільки довелося перенести… Не кожен дорослий пережив би таке! Жанна виявився мудрою і сильною: не зламалася і витримала все. А світла душа її не забруднилася в цьому бруді. Вона залишилася такою ж: чистою, красивою і не пам’ятає ніякого зла.
