Село було невелике. З сотню дворів. Однією з найзаможніших господарів була Марина. Вже літня, давно за сорок, повна, незграбна, на обличчя негарна і… самотня. Років десять тому батьки її один за одним пішли у засвіти. Більше родичів не було. Так і жила одна у величезному будинку.
Полон двір скотини. Постійно в місто їздила м’ясом, олією, молоком торгувати. Їздила на машині. Спочатку на старій батьківській, а потім нову купила. Сільські її постійно обговорювали: мовляв, навіщо їй все? А Марина все ще сподівалася, що хтось з чоловіків зверне на неї уваги.
Та якось не складалося. Мало того, що некрасива, так ще руки грубі і сильні, як у чоловіка, але найголовніше – дітей у неї бути не могло. Важко було одній із таким господарством. Охочі допомогти лише зрідка з’являлися. Хіба тільки весною город зорати. Доводилося самій, і дрова колоти, і скотину забити.
Так би й минуло її життя, але з’явився у селі бомж. Для села це явище дуже дивне. Проте з’явився. Перший день просто озирнувся, але “голод не тітка”, став у двори заглядати, пропонував допомогти. Гнaли його, звичайно, іноді сердобольні годували.
І ось одного разу в суботу ранком, Марина завантажила своє авто м’ясними та молочними продуктами для продажу, а машина не заводиться. Багато чого могла вона по господарству робити, а ось розібратися, що там усередині машини – це не її.
І тут бомж з’явився, дивився, дивився, як вона мучиться, і так чемно запропонував допомогу. Він хвилини двадцять покопався, і машина завелася. Хазяйка, тут же сунула бомжу гроші, подумавши, дала ще, і швидше до машини – товар же може швидко зіпсуватися.
Повернулась господиня далеко за полудень. Настрій хороший – майже все м’ясо та молоко продала. Дивиться! Біля воріт цей бомж стоїть та на роботу чекає. Загнала машину, собаку на ланцюг посадив і йому рукою махнула. Зайшов той, а подвір’я величезне.
Кивнула Марина на чурбани, що лежали біля лазні. Хазяйка зайшла в сарай, вийшла з сокирою. Бомж взяв його до рук, а сокира тупа. Жінка зніяковіла, не виходило в неї сокиру наточити. Зайшов чоловік у хлів, здивовано похитав головою від великої кількості інструментів.
Та майже всі вони давно вкрилися пилом. Він подивися, що там є, узяв те, що йому було треба та до сокири. Вийшов чоловік на подвір’я, зняв свою брудну куртку і став дрова колоти. Та так добре в нього виходило, що Марина навіть задивилася. Похитала головою і пішла додому.
Незабаром вийшла та покликала обідати. Виявилося, що чоловіка Віталієм звати. Зайшов працівник, помив руки і сів за стіл, а на столі картопля гаряча, домашня ковбаса, сало, огірки солоні. Наївся Віталій, напився чаю і пішов працювати.
До сутінків працював, але дров багато, лише половину переколов. Тут знову господарка вийшла, подивилася на нього та й сказала, щоб роботу кидав, лазню топив та йшов митися, а дрова наступного дня доколе. Чоловік загнав сокиру в чурбан, на якому колов дрова, і пішов куди хазяйка сказала.
Потім Марина йому одяг дала, багато що в неї від батька залишилося, все в хорошому стані, а дещо й зовсім нове, та й розмір підійшов, наче на Віталія шили. Після лазні сіли вечеряти. Віталій розповів, що йому 45, був одружений, але не заладналося, то розлучився.
Жив у бабусі. Працював ким доведеться. Скрізь хвалили… до першої зарплати. Іноді до другої затримувався. Потім бабці не стало, а життя під гору покотилося. Втратив квартиру. Жив, де доведеться. Не помітив, як 40 стукнуло. Вирішив за розум взятися.
Зустрів жінку. Стали жити, не розписаними. Дочка народилася, а потім знову під укіс. Обличчя чоловіка стало похмурим. Вліз в історію та за гратами опинився, а коли вийшов на волю, то у дружини вже інший був, вона розлучення попросила, а з донькою бачитися не дала.
Слухала це все Марина та раптом запропонувала йому залишитися. Будинок в неї великий, жити є де, а він за це по господарству допомагатиме. На обличчі чоловіка промайнуло здивування, яке змінилося радістю. Постеліла господиня йому в одній із кімнат.
Віталій більше двох років не спав на ліжку з чистими простирадлами. Та й утома давалася взнаки. Заснув, щойно торкнувшись подушки, а Марина всю ніч не могла заснути. Відчувала, що з появою цього чоловіка зміниться життя, але вона навіть припустити не могла, наскільки.
Прокинувся Віталій від шуму на кухні. Втягнув носом, пахло якоюсь здобою. Зайшов у ванну. Озирнувся, похитав головою. Добре, звичайно, що в будинку є ванна і туалет, але якось не зовсім правильно змонтовано. Тут і господиня у ванну кімнату зазирнула.
Запропонував Віталій навести лад у сантехніці. До обіду переколов дрова. На подвір’ї підмів і навіть свинарник вичистив. Тут і господарка приїхала. Побачила все це, похитала головою та посміхнулася. Пообідали. Вона справами городніми зайнялася, він до вечора у майстерні лад навів.
Розквітла Марина на очах у всього села. Адже тепер у неї була кохана людина. Та й Віталій став на успішного чоловіка схожим. Магазинчик свій із дружиною на ринку відкрили. До осені водійське посвідчення отримав. Марина більше за кермо і не сідала.
Ніколи жінка не почувалася такою щасливою, їй хотілося, щоб так було завжди, але доля приготувала для неї ще один сюрприз. Одного дня Віталій повернувся з міста, задумливий і похмурий. Він зустрів свою стару сусідку, яка розповіла, що колишня дружина пішла у засвіти, а поховати нема кому.
От Віталій і попросив в дружини грошей на цю справу. Вона мовчки дістала потрібну суму. Взяв він гроші та поїхав. Три дні вже не було чоловіка, якого вона полюбила всією душею. Тривожно стало на серці, відчувала, що має статися. І ось їхня машина під’їхала до двору. Вибігла вона назустріч.
З машини вийшов Віталій, а разом із ним дівчинка, така маленька й худенька. Вона притулилася до нього і злякано дивилася на незнайому тітоньку. Ця дівчинка була дочкою Віталія. Завмерла жінка, око, не відриваючи від крихітки, адже вона ніколи не матиме дітей.
Може, сам Бог вирішив нагородити її цим дивом? Зайшли до хати. Налила дівчинці курячого супу. Та почала їсти, намагаючись це робити акуратно, але видно, була голодна і акуратно у неї не виходило, а Марина вже поставила на стіл склянку з молоком з булочкою, поставила чашку з полуницею.
Віталій вийшов надвір, загнав машину. Заніс речі дівчинки, які помістилися лише в один пакет. Знову вийшов у двір, у якихось справах. Жінка цього не бачила, вона, не відриваючись, дивилася на дитину. Дівчинка поїла встала з-за столу.
І раптом схопила долоньку Марину своїми маленькими рученятами подивилася знизу вгору і тихо подякувала. Впала жінка на коліна, обійняла дівчинку і заплакала. Тут зайшов Віталій, зупинився на порозі, вражений побаченим. А далі було весілля, на дівчинку оформили всі документи і живуть собі…
