Історії кохання сусідки моєї бабусі – Віри Петрівни – заздрило все село. Її чоловік був моряком і писав їй все життя з далеких плавань довгі душевні листи, які ця жінка зберігала в окремій шафі.
Усі полиці були забиті товстими конвертами. І знала їх Віра Петрівна напам’ять. Доторкнеться до конверта і бурмоче вголос: «Здрастуйте, радість моя, кохана Віра…».
До 90 років пам’ять стала трохи підводити. Підійде вона до поштової скриньки і шурудить усередині рукою: «Де ж лист від чоловіка? Давно не пише зі своїх далеких морів».
А потім згадає, що він у тому білому кораблику, звідки ніхто не повертається та засумує. Прийде до сусідки, сяде на лавочку і зітхає так, що пелюстки з рожевих кущів облітають завчасно.
Через півроку таких зітхань сусідці набридло підтакувати і вигадувати різні прекрасні відповіді. Та й троянди шкода стало, лисі вже всі як віники стоять. От взяла та ляпнула: «У нього там інша, мабуть, уже. От і не забирає».
А сусідка продовжувуала: «Небо ось яке велике. Там, мабуть, багато всяких гарних дам. Адже там і Клеопатри всякі, і навіть Нефертіті». Віра Петрівна аж скрикнула: «Я так і знала!».
Схопилася з лави, побігла до себе та й видерла з коренем поштову скриньку. Ще хотіла листи в грубці спалити, але передумала. Просто двері в шафу штовхнули так, що петлі перекосило.
Ангеліна тупала з кута в кут і ніяк не могла заспокоїтися. Потім дістала з кришталевої вази помаду, яка там лежала невідомо скільки років поверх монпансьє і рішуче почала мазати губи.
Підійшла до вікна, відкрила кватирку і стала фіги в небо крутити. Дуже завелася Віра Петрівна, навіть спала так. І наснилося їй, як хитає її на гойдалках місцевий бібліотекар, а з неба їй заздрить сама Нефертіті.
І кричить пустотливо Ангеліна Петрівна: «Вище, вище давай!» І так її Станіслав Йосипович розгойдав, що Віра Петрівна з гойдалки впала. Прямо з ліжка на підлогу.
З того часу Віра Петрівна гуляє кожного ранку навколо села з лижними палицями і робить зарядку ченців Тибету. Махає руками і ногами за годинниковою стрілкою, щоб спіраль часу у зворотний бік крутилася.
Націлилася на безсмертя. І помаду нову купила. І до бібліотеки часто походжає. Тиск, як у космонавта, очі горять. Щоправда, раз на годину в небо пальцем показує.
А ще замовила в інтернеті скарбничку з Нефертіті та розбила її відразу. Загалом якщо жінка передумала, то все тепер. Якщо почуєте про безсмертну бабусю у новинах, то це вона і є
