Я все думаю, як можна бути такою безсердечною людиною… Чоловік знищив мою довіру одним єдиним вчинком. Через нього я ще й подругу втратила, а їй треба була моя допомога. Ніколи б не подумала, що мій коханий такий жорстокий.
Я ніколи не вихвалялася своїм шлюбом, але в мене було все прекрасно. Ми разом всього кілька років, але встигли одружитися та завести малюка. З коханим я відчувала себе як за кам’яною стіною, хоча інколи ця стіна похитувалася від зовнішнього світу.
В мене була одна єдина давня подруга. Тільки вона завжди була поряд. Ми дружили ще зі школи, і навіть шлюб не зміг зруйнувати нашу дружбу. Хоча й бачилися ми дуже рідко. Але що поробиш, у кожної сім’я.
І хоча дружбі було багато років, наші долі дуже відрізнялися. Моя подруга була заміжня вже вісім років. В її шлюбі постійно були проблеми, вони вічно сварилися. Мені завжди було шкода їх дітей.
Все їхнє життя здавалася мені нескінченною низкою намагань втекти та повернень. Спершу моя подруга боялася за себе, а потім ще й діти з’явилися. Я неодноразово пускала до себе подружку навіть з дітьми.
На днях подружка в сльозах подзвонила. Я чула в її словах лише паніку і розпач. Виявилося, що вона разом із дітьми втекла з дому, не витримавши чергового скандалу з чоловіком. На вулиці вже було холодно.
Звичайно, я не могла залишити їх на вулиці, тому сказала, щоб їхали до нас. Чоловік, почувши нашу розмову, вихопив в мене телефон і грубо заявив моїй подрузі, що заявлятися в такий час поза рамками ввічливості, після чого кинув слухавку.
Я вимагала від чоловіка пояснень. А він в серцях сказав, що заводити дружбу з такими невдахами не треба і у свій дім він її не пустить. Через цей його вчинок ми тоді дуже сильно посварилися. Я побачила чоловіка зовсім іншими очима. Досі не вірю, що він так вчинив.
З того вечора подруга більше не відповідала ні на мої дзвінки, ні на повідомлення.. Почуття провини досі з’їдає зсередини. Але що робити, якщо на шляху дружби стоїть чоловік? Не розумію, що робити далі.
