Єдина людина, яка мені допомагала довгі роки, це моя мама. Після стількох років в нас почалися непорозуміння. Так вийшло, що моє кохання кинуло мене з двома маленькими дітьми на руках. Пішов шукати жінку, яка б мозок не виїдала.
Я розцінила це як зраду й сказала, щоб забирався геть з мого життя. З дітьми бачитися не дозволила, а він схоже й не збирався, як й аліменти платити. Не достойний він бути батьком і все тут. Його це влаштовувало і він зник із нашого життя.
Я поставила крапку, закотила рукави й кинулася в бій. На жаль, мене надовго не вистачило. Нерви не витримали й організм здався – розривалася між роботою, хатніми справами та двома маленькими дітьми. Мене вистачило буквально на три місяці.
Рятувати мене приїхала мати. Тиждень я просто відсипалася, допоки мама займалася дітьми і готувала їсти. Рішення вона ухвалила самостійно. Я її про це не просила, але дуже вдячна за таке рішення.
Оскільки я залишилася жити в місті, то мама продала квартиру в області, де ми раніше жили, а на виручені гроші купили однокімнатну. Мама залишилася зі мною допомагати.
Це дуже розв’язало мені руки, я змогла зосередитись на роботі. Я настільки звикла до думки, що вона завжди допоможе, що не бачила інших варіантів. Кар’єра пішла вгору, я почала більше заробляти, вкладати в синів – один пішов у професійний спорт, а другий займався творчістю.
Так пройшли роки. Вічна гонитва заради дітей. Тепер дивлюся, що старший вже майже повнолітній, а молодший от-от школу закінчить, а ми, як і раніше, живемо в одній квартирі.
За цей час ми змінили однушку на трьошку, але все одно, двом дорослим хлопцям, мені та мамі стає тісно. Вона стала гірше почуватися, стала більш категоричною, їй все менше подобається наше життя і все перекладає на нас
Вона ніби не хоче помічати, що хлопці вже підросли й намагається їх контролювати, зустрічати зі школи. Їм це здається недоречним, але мати наполягати. Також вона намагається контролювати і мене.
Річ у тім, що в мене з’явився чоловік. Діти виросли, скоро розбіжуться у своїх справах, ось я й вирішила пожити трохи для себе. Мамі я теж пропонувала зайнятися особистим життям, але вона вважає, що її поїзд вже пішов.
От якби вона не стала тоді мені допомагати, може, ще б і встигла. Загалом, наше життя увійшло у якусь суперечність. Я розумію, що далі так не може бути. Вирішила винаймати квартиру для себе та молодшого сина, бо старший хоче жити з бабусею.
Загалом все б нічого, але виглядає це не дуже красиво. Все-таки мама допомогла мені, а тепер я ніби виявляю невдячність. Не знаю, як вона це сприйме, ще з нею не розмовляла.
Залишаю її у нашій трикімнатній квартирі, візьму тільки речі. Але все ж таки мені це їсть душу, не знаю, як вчинити правильно. І маму образити не хочеться, але й шанс свій упускати теж неправильно.
