– Ой, Олено, ти що, ніби з голодного краю? Ніколи не бачила, щоб ти з таким апетитом котлети наминала! – дивувалася Катя, сестра і водночас найкраща та найвірніша подруга Олени.
– Удома вже більше тижня м’яса немає. – зізналася Олена, посміхаючись і відправляючи до рота черговий шматочок котлети. – Ось і доводиться їсти на стороні!
– І при цьому ти так легко про це говориш? Що, Сергій щось накоїв, а ти вирішила його провчити? – запитала Катя, але сестра не встигла їй відповісти.
На телефон Олени надійшов дзвінок, і вона, коротко поговоривши з чоловіком, подякувала сестрі за смачне частування і помчала додому.
Так склалося в родині Бабичів, що подружжя за 3 роки спільного життя жодного разу серйозно не посварилося. Оточуючі вважали Олену та Сергія ідеальною парою.
Багато в чому ідилія досягалася завдяки тому, що жінка ніколи не «пиляла» чоловіка, не лаяла його за якісь вчинки, але при цьому примудрялася так переконливо висловити своє невдоволення, що він сам змінював свою поведінку.
Олена м’яко захищала свою сім’ю від втручань з боку, і коли її батьки та мама чоловіка потихеньку починали натякати на онуків, повідомляла, що як тільки щось стане відомо, вони дізнаються про це одними з перших, і радила поки що жити спокійно.
На доброзичливу і веселу молоду жінку неможливо було серйозно злитися, і в результаті старше покоління не наполягало на продовженні роду.
Сергій у всьому підтримував дружину і теж не квапив її з народженням спадкоємця чи спадкоємиці.
В цілому все було чудово, але цього п’ятничного вечора чоловік, зручно влаштувавшись за столом і скуштувавши вечерю, здивовано зауважив:
– Олено, це що? Овочеві голубці? Ти мене, чесне слово, дивуєш!
– Невже не смачно, Сергію? – перепитала жінка, посипаючи страву рубаним кропом і з апетитом відкушуючи шматочок овочевої страви.
– Та ні. Дуже смачно, але вчора були макарони з баклажанами. Позавчора і поза-позавчора – плов з овочами. До цього – картопля з смаженою цибулею та зеленню. – Змушений був зізнатися голодний чоловік, не ризикуючи критикувати кулінарні здібності дружини, щоб її не образити, і поцікавився:
– Завтра субота. Чим мене побалуєш? На сніданки вже цілий тиждень «порожня» вівсянка. Хоча б щось особливе!
Жінка ненадовго замислилася. Оглянула кухню. Зупинила погляд на симпатичному гарбузі, що лежав у кутку, і відповіла:
– Мабуть, зроблю оладки. Думаю, з гарбуза вийде не гірше, ніж із кабачків. Навіть, напевно, цікавіше. Треба рецепт загуглити. На обід – гарбузовий суп-пюре. Давно хотіла рецепт спробувати. Або вареники з картоплею – давно не робили.
На вечерю – ще треба подумати. Поки що нічого не спало на думку. Може, овочеве суфле приготувати? Або капусту потушкувати? Або спекти пиріг-кіш з баклажанами? Він, здається, не дуже складний, але має бути ефектним і смачним.
Спостерігаючи за тим, як змінюється обличчя Сергія, Олена раділа. Її простий план, здається, спрацював. Чоловік, нарешті, відклавши виделку, запитав:
– Слухай, Олена, може, я чогось не знаю? Ти вирішила стати вегетаріанкою і мене заразом перетворити на травоїда? Думаєш, я не помітив, що в нашому меню вже тиждень немає нічого м’ясного?
– Півтора тижня, Сергію! – уточнила жінка, посміхаючись. – Уже півтора тижня я не купую додому нічого м’ясного.
– А з якої причини? Хто тобі промив мізки, що м’ясо шкідливе? Якась колега чи подружка постаралася? – обурився Сергій. – Я, взагалі-то, чоловік, і мені потрібне м’ясо. Від картоплі, знаєш, у народі кажуть, тільки комірці стоять! Ну, або хоча б сиру побільше купувала – все ситніше було б.
Жінка обернулася, щоб натиснути кнопку на чайнику, але насправді старанно приховуючи посмішку. Вона домоглася того, чого хотіла, і без жодних скандалів. Чоловік сам звернув увагу на проблему, і тепер можна було спокійно зізнатися:
– Сергію, так у мене на м’ясо грошей немає. Ось з того, що нам батьки з дачі привезли і що ти з магазину приносиш, і доводиться готувати. Звичайно, набір продуктів не надто шикарний, але зате фантазію непогано стимулює.
Ніби звичайне готування, і водночас – як головоломка: нагодуй сім’ю з того, що є вдома. Непогана розминка для мізків.
Чоловік обурився:
– Але ж ти отримала зарплату кілька тижнів тому. Могла б купити м’яса, риби чи ще якихось ситних продуктів.
Жінка парирувала:
– Згодна. Могла б. Але не стала.
– То що, це ти нібито покарання придумала, чи що? – здивувався чоловік.
– Та ні. Яке ще покарання. У мене просто немає грошей, а в сімейні заощадження лізти не хотілося. У нас же повелося так, що саме я зі своєї картки оплачую всі комунальні послуги, купую всякі потреби, на зразок побутової хімії: від зубної пасти до засобу для миття посуду.
Я не скаржуся, оскільки шкіра у мене досить чутлива, і не все мені підходить. У цьому ніяких претензій. У мене з іншого приводу обурення, Сергію.
Чоловік мовчав, хоча вже здогадувався, до чого веде дружина, але дав їй договорити:
– Ти ж не настільки наївний, щоб подумати, що я не помічу, що в скриньці, куди ми відкладаємо гроші, чомусь уже кілька місяців немає жодних поповнень.
Я не помічала у тебе великих покупок. Ти не робив мені дорогих подарунків. Загалом, я довго чекала, поки ти мені скажеш, кому віддаєш свою зарплату, але ти продовжував мовчати. Ось і довелося діяти через шлунок. Ну, зізнавайся, куди ти дівав гроші?
Сергій зовсім засмутився. Він давно хотів усе розповісти дружині, але боявся, що вона його не зрозуміє і не підтримає.
– Олено, вибач, що я так довго мовчав і, так якось вийшло, переклав на тебе забезпечення нашої родини. Мені й самому слід було здогадатися, що на одну зарплату не вийде купувати делікатеси, та що там – навіть м’ясо може стати розкішшю. Я дуже перед тобою винен.
Покаяння чоловіка не справило на Олену особливого враження, і вона запитала:
– Давай до суті, Сергію! Куди поділися гроші? У тебе якісь проблеми? Борги, про які я не знаю, чи, що ще гірше, — роман на стороні?
Чоловік зізнався:
– Я кілька місяців більшу частину зарплати переказую або віддаю готівкою своїй мамі.
Такого пояснення Олена аж ніяк не очікувала, і абсолютно щиро здивувалася:
– Сергію, вона ж у тебе працююча пенсіонерка, і, наскільки я розумію, отримує цілком непогану зарплату. Принаймні, раніше їй усього вистачало, і тобі не доводилося спонсорувати маму майже всією своєю зарплатою. Що сталося? Ірині Василівні потрібні якісь дорогі ліки?
Сергій завагався:
– Взагалі-то, мама просила мене, щоб я тобі не розповідав, на що їй потрібні гроші.
Олена не на жарт злякалася. Взагалі-то, вона завжди вважала, що з свекрухою їй пощастило.
Ірині Василівні ніколи й на думку не спадало нахабно втручатися в їхні сімейні справи. У них, всупереч усім сумним стереотипам, склалися довірливі добрі стосунки, і, якщо свекруха щось від неї приховала, значить, справа пахне гасом.
– Сергію, ми – сім’я, якщо ти не забув. Думаю, Ірина Василівна даремно попросила тебе зберігати її таємницю, бо це призвело до недовіри та неприємних наслідків у вигляді вимушеної вегетаріанської дієти в нашому домі. Давай, розповідай вже! Не муч!
– Пообіцяй, що не будеш дзвонити мамі й лаяти її! – попросив Сергій, викликавши у дружини стан, близький до шоку й люті.
Олена ледь не накричала на чоловіка, вперше за всі роки спільного життя:
– Що ти таке несеш? Коли це я хоч одне погане слово Ірині Василівні сказала? Та жодного разу я навіть погано про неї не подумала, а ти! Ех, і ще чоловіком називаєшся. Коротше, розповідай: через що, на твою думку, я могла б, гіпотетично, посваритися з твоєю мамою, у всіх відношеннях чудовою жінкою!
Чоловік, зітхнувши, почав розповідати:
– Три місяці тому маму одна її давня знайома запросила на вечір, як вона сказала, зустрічі з хорошими людьми. Типу, поетичний раут, поєднаний з презентацією косметичної продукції, щоб і для душі, і для тіла.
Єдиною умовою було прийти з паспортом. Нібито через те, що в офісному центрі, де все це дійство мало відбуватися, суворий пропускний режим.
Загалом, мама туди прийшла. Послухала якісь захоплені вірші невідомих поетів про велич природи, потім усіх пригостили натуральним трав’яним чаєм і почали пропонувати спробувати косметику.
Загалом, з цього зібрання мама повернулася додому з валізкою непотрібної їй продукції та підписаним договором на кредит із кабальними відсотками.
Ось я тепер і допомагаю виконувати зобов’язання перед банком, а то потім штраф за прострочення.
Олена, почувши історію свекрухи, яка потрапила в халепу, похитала головою і м’яко дорікнула чоловікові:
– Ну, Сергію, ти мене здивував навіть більше, ніж твоя мама. Її ж ці шахраї обдурили за відомою схемою, але не тільки Ірина Василівна в цьому винна. Вони надто добре знають психологію, а ще й застосовують речовини, щоб у жертв критичне мислення притупилося або взагалі зникло на деякий час.
Але ти, Сергію, чому мені про це відразу, як тільки сам дізнався, не повідомив? Чим швидше на такий обман зреагувати, тим більше шансів зменшити втрати. Зараз, напевно, ці аферисти вже з місця, де проводився цей шахрайсько-поетичний раут, з’їхали.
Загалом, зателефонуй мамі, нехай вона хоча б фото цього договору надішле. Я спробую з однокласницею поговорити, вона у мене в юридичній конторі працює, може, щось слушне порадить!
***
Далеко не відразу, але проблему Ірини Василівни вдалося вирішити, і відбутися, фактично, всього трьома платежами. На честь звільнення від кредитного ярма жінка влаштувала для своїх близьких звану вечерю, приготувавши свої фірмові пельмені з трьома видами м’яса. Годуючи Олену, свекруха вибачилася:
– Вибач, моя люба, я так звинувачувала себе за цю ситуацію, що мені було соромно зізнатися тобі у своїй довірливості.
– Нічого, Ірино Василівно. Тільки сподіваюся, що у Сергія від мене більше не буде секретів!
Чоловік енергійно похитав головою:
– Точно! Більше ніяких секретів, бо на овочевій дієті я більше опинитися не хочу!
