Я вчуся в університеті, отримую підвищену стипендію і підробляю. Беру гроші за курсові роботи. Якщо за місяць пишу для інших студентів 3-4 курсових, то отримую цілком пристойні гроші. Вихідні в мене забиті репетиторствами. Готую абітурієнтів до вступу в університети.
Я завжди була відмінницею. Мені подобалося радувати батьків гарними оцінками в щоденнику. Та й навчання мені дається легко. У школі я ходила на всілякі олімпіади: від фізики і математики до гуманітарних предметів. Вчителі завжди ставили мене за приклад іншим дітям.
Я любила залишатися після уроків, щоб допомогти підтягнути програму однокласникам. У старших класах спробувала себе в ролі репетитора. І почала заробляти свої перші гроші. В університеті підключила ще курсові та дипломні роботи.
Звісно, втомлююся з таким навантаженням, але мені справді подобається і вчитися, і допомагати в навчанні тим, хто цього потребує. Педагогіка – моє покликання. Воно повністю мене поглинає, і я цілком задоволена, а ось із моїм чоловіком ситуація зовсім інша.
Здається, крім телевізора з пивом, його більше нічого не цікавить. Заробляє він менше, ніж я. Чоловік ні нову роботу не шукає, ні кар’єру будувати не хоче. Його цілком влаштовує, що основні потреби сім’ї забезпечую я. І якщо мене ще якось влаштовувала така ситуація раніше, то зараз я в розпачі.
Після народження дитини грошей стало не вистачати. Поки я в університеті, з донькою сидить чоловік. Він працює в нічну зміну. Також із малятком нам допомагає моя мама. Вона живе в сусідньому будинку. І часто навідується в гості. Мамі сидіти з онукою тільки в радість.
Так її пенсія минає в турботах і розмаїтті. Раніше з чоловіком ми домовлялися, що він братиме на себе хатні турботи. Я б могла спокійно працювати і в перервах бути з дочкою. На словах у нас вийшло створити хороший план розподілу сімейних обов’язків.
Однак, коли довелося братися за прибирання, прання і готування, чоловік дав задню. Приходжу з університету, забираю в чоловіка доньку. Поки дитина спить, швидко сідаю за написання курсових і дипломних. Трохи втомившись, приступаю до готування їжі на всю сім’ю.
Знову йду до доньки, а потім повертаюся до роботи. І при цьому мені потрібно ще встигати робити свої власні домашні завдання і якось вчитися. До народження дитини я якось знаходила в собі ресурси на всі турботи, але зараз мій моральний стан буквально на межі.
Не можу я поважати свого чоловіка, коли тягну на собі всю сім’ю. Навіть дивитися на нього огидно. Стільки разів намагалася з ним обговорити і якось вирішити цю проблему, але толку ніякого. У нього на кожен мій аргумент є своє виправдання. Його байдужість потихеньку витіснила всю романтику.
Зараз навіть повірити складно, що колись я щиро кохала цю людину. Я не відчуваю себе ні коханою, ні дружиною, ні взагалі жінкою. Пашу як віл зранку і до ночі, а чоловікові й так нормально. Наші стосунки тримаються на волосині. Здається, скоро я або відкинуся, або знищу свого співмешканця.
