З усіма людьми, які зустрічалися на моєму шляху, я завжди намагалася жити мирно. Характер у мене тихий, спокійний, тому мені важко відстоювати свою думку.
Ніколи у мене не було неприємних ситуацій або невдоволень і на роботі. Однак моє життя змінилося після весілля єдиного сина.
Мого чоловіка не стало десять років тому. Квартира у нас трикімнатна, так що я погодилася, щоб молоді після весілля жили зі мною. Думала, що я зі своїм характером зможу знайти спільну мову з невісткою.
Спочатку так і було. Оля вела себе тихо, про все питала, радилася, допомагала мені. Але при цьому було помітно, що вона робить це якось не від душі, а тільки з необхідності. Тому я намагалася більше перебувати в своїй кімнаті, щоб не бентежити молодих.
Син був задоволений, що ми подружилися (як він вважав). Незабаром він вирішив витратити гроші, відкладені на покупку його квартири, на машину.
Хоч я і була проти цього, він все ж мене переконав. До того ж на цьому наполягала невістка, яка на той момент вже чекала дитину. Крім того, мені дуже не подобалося, що для цього довелося взяти невеликий кредит.
Коли народився внук, кредит не тільки не вдалося погасити, але ще і довелося влізти в нові борги. Все тому, що невістка захотіла найдорожчу коляску і накупила багато дитячих речей, які дитині не потрібні. Деякі до сих пір не розпакували. Я зрозуміла, що зауваження робити я не можу, тому мовчала.
Справжні непорозуміння між нами почалися, коли невістка віддала онука в дитячий сад в 2,5 роки.
При цьому на роботу виходити вона не збиралася. Мовляв, спочатку трохи відпочине, приведе себе в порядок, схожий на фітнес. Я була проти такого плану, і невістка вперше наговорила мені зайвого.
А тиждень тому онук вранці прокинувся хворим. Невістка замість того, щоб викликати лікаря, почала збирати його в садок. Річ у тім, що їй на 11:00 на тренування, а потім на манікюр.
Я почала заперечувати, але виявилося, що я «втручаюся не в свої справи». Син її підтримав, адже «дитина поїде на машині, а там буде в приміщенні, так що все буде добре».
Я вже збиралася виходити на роботу, але коли побачила, що діється запропонувала невістці залишитися з онуком. Але тут вона вперлася і ні в яку. Одягла онука і потягла його в сад.
Трохи пізніше, зрозуміло, вихователі подзвонили, щоб хворого малюка забрали додому. В результаті у всьому винуватою вийшла я.
Зараз невістка зі мною не розмовляє, син переживає, але нічого не коментує. Зате запропонував мені купити кімнату в якомусь старому гуртожитку. Заради цього він навіть готовий продати машину. Ще й доводить, як мені там буде добре і спокійно.
Ніколи не думала, що син так швидко відмовиться від матері. Тепер не знаю що робити. Квартира, в якій ми всі зараз живемо, належить нам обом з сином в рівних частинах. Зі своєї квартири йти не хочу, але і з ними жити важко.
