Маю сина 12 років, ще є в сім’ї молодша донька – п’ять років. Батько приділяє більше уваги дочці, із сином дуже натягнуті стосунки. Дитина почала показувати дуже складну поведінку.
Можливо, таким чином, він вимагає уваги батька, а може йому просто погано бути одному – у школі немає друзів, дуже замкнутий. Вдома сидить за комп’ютером, а на прохання зайнятися чимось ще каже: а що мені ще робити?.
Йому нема кому подзвонити, ні з ким сходити погуляти. Все його життя крутиться довкола нас. Живемо ми дуже самотньо. Сам по собі мій син дуже чутлива та нервова дитина.
Коли вдома були скандали, а вони були й часто, син зазвичай переживав найбільше. Просив нас не сваритись, але хіба це так легко. Найкращий вихід для всіх було б – розлучення, але я не змогла.
А син поступово став ненавидіти батька. Боляче від того, що батько не лише його ігнорує, а ще й для чогось ставить на другий план, «відсуває», порівняно із сестрою.
Весь його біль виявляється в поганій агресивній поведінці особливо по відношенню до батька та сестри. Жити в цьому абсолютно нестерпно. Річ у тім, що я намагалася поговорити із чоловіком та сином.
Пояснити одному — що дитині потрібна увага, навіть через «не можу». І іншому, що тато все одно його любить, тільки по своєму, просто батьки зазвичай більше пораються з дочками.
Але ні той, ні інший не хочуть змінюватися. Син став дуже агресивним вдома. Будь-що, одразу в сльози. Дуже гостро реагує на заборони, щоб то не було. Постійно порівнює себе із сестрою.
В мене розривається серце, так тяжко все це виносити. Дитина покалічена. І ось сьогодні я зірвалася. Сказала дитині, що ненавиджу її, що вона зіпсувала мені все життя, що краще б її не було. Так, я швидко відійшла, вибачилася, сказала, що люблю, але рана вже нанесена. Як мені бути? Як урятувати сина?