Мій перший чоловік не хотів розлучатися, але жити разом із ним я більше не могла. Коли я зібрала речі і забрала дитину, він мені сказав, що я ніколи не буду щаслива, тому що я з дитиною нікому не потрібна.
Чесно кажучи, я й не мала жодних ілюзій. Рік я прожила з мамою, а потім зустріла другого чоловіка. Ми спілкувалися, ходили на побачення. Він виявився дуже приємним і турботливим чоловіком.
Я йому просто довірилася і розповіла про сина. Він сприйняв новину як справжній чоловік. Він пообіцяв, що ставитиметься до нього як до рідного. Ми незабаром одружилися і я з дитиною переїхала до чоловіка.
Зі свекрухою я познайомилася напередодні весілля, вона спочатку приховувала своє невдоволення. Але після весілля все стало тільки гірше. Коли вона приходить до нас у гості, то раз у раз кричить на мого сина.
Іноді вона залишається у нас із ночівлею, буває, що їй стає погано, і чоловік просить її залишитися, щоб підстрахувати. Зараз вона прямо висловлює своє невдоволення з приводу мого сина і дозволяє собі занадто багато.
Я ніколи не хотіла вступати з нею в конфлікт, але я знаю, що вона думає. Свекруха ніколи не бажала синові зіпсовану наречену з причепом. Вона – жінка консервативних поглядів.
Сама вийшла заміж нецілована і досі вважає, що всі так мають чинити. Також вона думає, що я маю народити її сину рідну дитину, інакше я не маю жодних прав у їхній родині.
Тепер вона взагалі приходить і заявляє, що не хоче бачити нерідного онука в нас удома, поки вона в гостях. Це вже за всі межі пристойного виходить. І що я маю робити?
Раніше чоловік не дозволяв своїй мамі зі мною так розмовляти, а тепер він їй нічого не каже. Терпіти таке ставлення я теж не буду, але я кохаю свого чоловіка і не хочу з ним розлучатися через поведінку його матері.
