Моя історія підтверджує той факт, що матусям не завжди потрібно бути занадто суворими зі своїм чадом. Моєму синові було п’ять років, але енергії у нього вистачало на всі 10.
Мені раз у раз доводилося прати забруднений одяг, змащувати пошкоджені коліна, вибачатися перед сусідами за його витівки. Малюкові здавалося, що він нічого поганого не робить. Ну полетів кілька разів м’яч на клумбу сусідки, і що?
Вона все одно її більше для виду посадила. Щоб перед іншими бабусями з під’їзду хвалитися. Я виховувала сина одна. Чоловік пішов із сім’ї, коли хлопчикові не виповнилося й двох років.
Точніше, я прогнала невірного чоловіка, а для повноти картини ефектно викинула його речі з балкона. Раз уже завів коханку, готуйся до театральної вистави для всіх сусідів.
Батьки з обох сторін допомагали фінансово, адже свекор і свекруха виявили бажання спілкуватися зі своїм онуком у майбутньому. Для мене розлучення стало великим ударом, хоч я й намагалася триматися.
Поєднувати роботу, виховання дитини та домашні справи було дуже складно. Я відчувала, що сил і терпіння не вистачає. І тоді зробила першу помилку. Зірвалася на свого сина.
Кричала на малюка, через те що той плакав і не міг заспокоїтися. Сама я не помічала, що роблю щось не так. Крик став моїм постійним супутником і важливим елементом виховання сина.
Мені здавалося, що так я зможе утримати сина в їжакових рукавицях, аж поки одного разу не дала волю словам просто на дитячому майданчику. Це привернуло занадто багато уваги.
Деякі мами підозріло втупилися на мене, коли почули мій крик і плач сина. Потім до нас підійшла літня жінка і м’яко запропонувала пройтися. Я злякано глянула на незнайомку, але іншого виходу не бачила.
Взяла сина за руку і попрямувала за бабусею. Вона сказала, що просто не має сил дивитися на заплаканого хлопчика. З того моменту минуло вже чотири роки, але я, здається, назавжди запам’ятала мудрі слова бабусі.
Вона казала, що не можна карати дитину. У її голосі було стільки туги й печалі за рідним онуком, що це розтопило лід у моєму серці А бабця виявилася дуже доброю та турботливою.
Навчила мого сина грати на фортепіано. Рік тому її не стало. І для мого сина, і для мене це стало великим ударом. Наші рідні не поділяли такого близького спілкування з незнайомою жінкою.
Але для нас пішла якась важлива частинка серця разом із бабусею. Саме завдяки їй я зрозуміла, як же часто я помилялася в молодості. І настільки сильно змінилася зараз.
