Ксюша майже нічого не знала про свого батька. Мама зазвичай розповідала про нього скупо, уривками. Казала, що батько був гідом, водив туристів у гори й загинув під час сходження на вершину, коли розробляли маршрут.
Згодом ця історія стала для Ксюші чимось на зразок казки, у яку вона вже давно перестала вірити. Напевно, його просто не було з ними, а мамі було соромно перед дочкою, ось вона й вигадала — таке буває.
Їхнє з мамою життя текло рівномірно, у невеликому курортному містечку. І, як це часто буває в таких місцях, Ксюша, йдучи слідами матері, теж почала працювати в санаторії покоївкою.
Одного разу, на галасливій дискотеці в розпал сезону в їхньому санаторії, Ксюша познайомилася з симпатичним молодим чоловіком. Його звали Роман, він приїхав на реабілітацію після спортивної травми.
Оскільки мама завжди була категорично проти знайомств із відпочивальниками, Ксюша вирішила не розповідати їй про свої нові стосунки.
Але доля, здавалося, мала на них свої плани. Вони почали періодично «випадково» зустрічатися, немов невидима нитка тягнула їх одне до одного. Та тільки їхні стосунки були незвичайними, скоріше суто дружніми.
Одного разу, під час однієї з таких зустрічей, Роман, трохи зніяковіло, зізнався:
— Знаєш, не думай про мене погано, адже я одружений, у мене є син. Але ти… я ніби зустрів рідну людину. Дивно, правда?
Ксюша кивнула, погоджуючись:
— Так, і справді дивно.
А про себе подумала, що відчуває точно такі самі почуття.
Якби у неї, наприклад, міг бути брат, то він напевно був би саме таким — надійним, веселим, поруч із ним Ксюші нічого не було б страшно.
Але крім мами, у неї нікого більше не було.
В один із вихідних днів Ксюша йшла територією санаторію, насолоджуючись тишею та сонцем, і раптом побачила Романа. Він підійшов до неї з посмішкою,
— Я скоро їду, може, прогуляємося?
Вони пішли, базікаючи про всякі дрібниці, про життя, про мрії. Ксюша не очікувала, що їм зустрінеться мама, але ще більше її здивувала мамина реакція.
Побачивши Романа, Надія Іванівна несподівано зблідла й схопилася за серце.
Коли Роман, вибачившись, відійшов, мама одразу ж запитала тремтячим голосом:
— Хто це був? Він дуже схожий на одного мого старого знайомого. Ти що, з ним зустрічаєшся?
— Та ні, мамо, тобі здалося, — спробувала заспокоїти її Ксюша. — Він просто приємна людина, Роман одружений, у нього є син, а в цей санаторій приїхав уперше. Каже, що батько порадив, він колись давно теж тут відпочивав і лікувався.
Почувши це, Надія Іванівна знову зблідла.
— Мамо, давай я сьогодні тебе заміню, бачу, ти погано почуваєшся? — запропонувала Ксюша.
І Надія Іванівна охоче погодилася:
— Так, донечко, піду я відпочину, щось мені недобре, напевно, старію.
— Ну мамо, ти у мене красива й молода, я тебе ще заміж видам, — пожартувала Ксюша, але мама навіть не посміхнулася, мабуть, їй справді недобре…
Незабаром Роман поїхав.
Ксюша з теплотою згадувала його, було приємно з ним поговорити про все на світі. Шкода, що вони, мабуть, більше ніколи не побачаться, адже навіть номерами телефонів не обмінялися.
Але через пару тижнів її несподівано покликав черговий адміністратор:
— Ксюша, тебе хтось дуже просить до телефону, якийсь Роман, і каже, що це дуже важливо!
Ксюша підняла слухавку й зраділа, почувши знайомий голос.
Він теж зрадів:
— Привіт, це Роман! Слухай, ось що сталося, ти не повіриш! Загалом, я показував дружині фотографії з відпочинку, і мій батько теж захотів подивитися.
Побачивши тебе, він просто змінився на обличчі й одразу ж запитав мене: «Хто це?» А потім розповів стару історію про те, як він їздив у цей самий санаторій двадцять п’ять років тому.
І в нього був роман з однією красивою дівчиною Надею, яка в цьому санаторії працювала. У батька з мамою тоді вже все розвалилося, вона пішла, а я з батьком залишився.
А він тоді так хотів поїхати до тієї дівчини Наді, не міг її забути, але побоявся. Вона така молода, красива, а у нього син, навіщо він їй такий потрібен?
Отже, уяви собі, тато просто впевнений, що ти — його донька! Ти — просто копія тієї самої Наді, у яку тато був закоханий.
Вони тоді розійшлися, і він навіть не знав, що в неї народилася донька. Загалом, тато наполіг, і ми вирушаємо, попередь свою маму, він дуже хоче зустрітися з нею і з тобою…
Ксюша стояла, притискаючи телефон до вуха, і не могла повірити своїм вухам.
Батько?
Брат?
Це було схоже на сюжет якогось дешевого роману, але відчуття реальності того, що відбувалося, було приголомшливим.
Вона навіть не знала, як це повідомити мамі, але потім наважилася і просто переказала розмову:
— Мамо, мені подзвонив Роман, пам’ятаєш його? І уяви собі, він сказав, що його батько впізнав мене на фотографії. Точніше, він упізнав у мені дівчину Надю, у яку був закоханий. І… і він думає, що я його дочка.
Надія Іванівна здригнулася, її очі розширилися від подиву й страху,
— Що ти таке говориш? Та хіба це можливо? — прошепотіла вона.
Ксюша розповіла мамі все, що сказав Роман. Про санаторій двадцять п’ять років тому, про красиву дівчину Надю, про їхнє розставання. Надія Іванівна слухала, і сльози текли по її обличчю.
— Це правда, — нарешті сказала вона, — Все так і було, я тоді була молода й дурна, а він був моїм першим коханням. Ми розійшлися, і я тоді не знала про вагі.ність.
Ну а потім він поїхав, а я залишилася сама, шукати його мені було соромно, адже він казав, що в нього є син, і що вони з дружиною посварилися, але хтозна, хто що каже…
Ксюша обійняла маму,
— Мамо, він сам виховував сина і досі самотній. Які ж ви обоє дурні, якщо це справді він…
Через кілька днів до їхнього маленького містечка приїхала машина. З неї вийшов Роман, а з ним — літній чоловік з добрими очима, дуже схожий на Романа. Це був батько Романа, і, як виявилося, й батько Ксюші…
Зустріч спочатку була дещо незручною, але зворушливою. Надія Іванівна та батько Ксюші, якого звали Віктор Петрович, довго дивилися один на одного, згадуючи минуле.
Віктор Петрович був вражений, побачивши Ксюшу. Вона справді була дуже схожа на молоду Надію…
Батько виявився не підкорювачем гірських вершин, а простим сантехніком.
А нещодавно батько переїхав до них з мамою — вони разом так вирішили. Тим більше, що з міркувань здоров’я йому вже давно рекомендували переїхати до моря.
Батько швидко знайшов роботу — його з радістю взяли на посаду сантехніка в їхній санаторій. І вони з мамою жартують, що саме це місце, де вони познайомилися, знову звело їх разом…
Тепер Ксюша багата, виявляється, у неї не тільки батько живий, а й брат є. Хто не був самотнім, як вони з мамою, той, можливо, і не зрозуміє їхньої радості.
А вони щасливі…
