Мій батько залишив нас, коли мені не було ще року. Я росла, не знаючи батька зовсім, бо він не відвідував мене і навіть не дзвонив. Про аліменти матері залишалося лише мріяти. Але насправді все було негаразд.
Через деякий час моя мати навіть була рада, що така людина нас залишила. Адже він міг зробити це пізніше, і було б болючіше. Але мене це не втішало. Сам факт того, що батько залишив мене, вселяло думку, що зі мною щось не так.
І хоч би скільки я намагалася прогнати від себе подібні настрої, почуття образи і прихованої провини не покидали мене. Благо, поряд був вітчим, який гідно виконував роль батька.
Завдяки йому я усвідомила, що не завжди потрібно бути рідними родичами, щоби бути сім’єю. Минали роки. Я вже шість років як працювала та була заручена. Навіть не думала про свого батька, коли отримала повідомлення з незнайомого номера.
Через пару днів я вже була знайома зі своїми двома братами та п’ятьма сестрами за сумнозвісним родичем. Кожен мав свою історію, яка, наче під копірку, повторювала історію попереднього.
Усіх наш батько покинув у ранньому дитинстві і не надав жодної підтримки. Як з’ясувалося, матері мали можливість подати до суду на нього за відмову платити аліменти. Але нікому не хотілося витрачати часу та сил.
На щастя, невдача з батьком компенсувалася всім наявністю прекрасних вітчимів. І подібно до мене, ніхто не прагнув налагодити стосунки з біологічним батьком. Ось тільки він вирішив навпаки.
Та так, що всі шестеро дітей не можуть отямитися від такого нахабства. Наскільки я зрозуміла, наш батько вирішив вимагати з нас аліменти. Так як він уже на пенсії, а поряд нікого немає, він згадав про своїх дітей.
За його словами, ми мали сплатити йому борг, бо без нього нас не було б на світі. З цими претензіями він і звернувся до старшої доньки. Та вирішила, що це якась маячня, але родичів вирішила все ж таки розшукати.
Зрозуміло, допомагати людині, яка зрадила тебе на початку життєвого шляху, та ще й розглядає як потенційне забезпечення старості, ніхто не хотів. На що той заявив, що у разі відмови звернеться до суду.
Хтось злякався, а хтось посміявся. Навіть найскромніші знання у законах підказували, що в нашого спільного батька нічого не вийде. Проте дещо в нього вийшло. Нагадати про себе та про свою зраду.
І якщо раніше образ батька представлявся мені більш-менш адекватним, то зараз він викликав в мене зневагу. Я щиро раділа, що такого безсовісного егоїста не було в моєму житті. Невідомо, як би тоді склалася моя доля.
