Іванов оглянув чисту, свіжовідремонтовану квартиру і скомандував собі – “Пора!”.
Машину він брати не став.
– До чого ці дешеві спецефекти і помилкові стимули? – вирішив він і швидким кроком вийшов на простори кам’яних джунглів.
Крокуючи по вулиці, Іванов чіпким поглядом вихоплював цікаве. “Ось? А ні, не то трохи. Стоп! Ось вона!”. Жінка була однією з тих, що виглядала Іванову як у фразі з книжки “непомітна краса”.
– Вітаю. – підійшов Іванов – Ви мені виглядаєте красивою і стрункою. Можна я подивлюся на вас трохи?
– Пікапер? – розгублено запитала жінка – Цікавий підхід. Але не працює зі мною таке.
– Хто? Яке – таке? – здивовано запитав Іванов – Іванов я. Ніякий не пікапер. Просто не хотів вас бентежити, а подивитися уважніше хочеться.
– Ну дивіться! – срібним сміхом засміялася жінка і продефілювала від Іванова і до Іванова. – Ну як?
– Симпатично. – схвалив Іванов. – І голос такий…
– Який? – кокетливо запитала жінка.
– Хвилюючий. – пояснив Іванов. – А ви заміжня?
– А яке це має значення? – примружилася жінка.
– Основне. – твердо сказав Іванов. – Так заміжня чи ні?
– Ні. І не була. – якось навіть сумно відповіла жінка – Якось все не до цього було.
– А виходьте за мене заміж. – оглушив жінку Іванов.
-Ой. Ось прямо так? А чому…
– Так пора мені вже. – знизав плечима Іванов – Вам начебто теж тягнути нема чого. Я неодружений, не був одружений ніколи. Чи не п’ю, не курю. Матеріально забезпе …
– Та бог з ним з вашим забезпеченням – чомусь розлютилася жінка – Чому я-то?
– А чому ні? Ви мені подобаєтеся. Дуже. Одному мені вже зовсім не під силу. Я буду про вас піклуватися. На руках носити буду. Не скандалю ніколи. Жити будемо в мене. – Іванов зітхнув і раптом посміхнувся – Фуух. Думав – не зможу сказати. Справді, а? Виходьте за мене?
– Та хто вам сказав, що мені заміж хочеться, а? – ще сильніше розлютилася жінка – Хто вам сказав таке? Може у мене бойфренд є? Я хіба схожа на ту, яка ходить по вулицях у пошуках чоловіка?
– Чому ви розлютилися? – запитав Іванов.
– Тому що все це хамство якесь !! – крикнула жінка і раптом розсміялася – Аааа. Зрозуміла .. Нас знімає прихована камера?
– Не знаю. – чесно зізнався Іванов – Може і знімає якась.
– Я так і знала!! – почала схлипувати жінка – Як же вам не соромно-то? Ви ж міру знайте в своїх жартах! Зовсім вже за людей не вважаєте .. Сволота!
– Я щось не зовсім розумію – сказав Іванов – Так ви підете за мене чи ні?
– Ні! – крикнула жінка – Ні за що!
– Зрозумів. Вибачте будь ласка. – сказав Іванов і пішов далі по вулиці.
Вона наздогнала його через п’ять хвилин, схопила руку і почала трясти:
– Ви негідник! Ви розумієте який ви негідник?
– Я ж вибачився! – виправдовувався Іванов – Помилився я в вас. Вибачте ще раз.
– Та ви не тому негідник! – кричала жінка – Якщо ви негідник – то і поводьтесь як негідник! Я ж тепер все своє життя буду думати, що відмовила нормальному чоловікові!
– Перестань влаштовувати скандал! – гаркнув Іванов – Підеш за мене чи ні?
– Піду! Може я, звичайно, дура, але – піду! – крикнула жінка – З’їв? І куди тепер? До тебе? До мене? У під’їзд підемо? Ти хоч спитай як мене звуть спочатку!
– Дурненька. Начиталася романів. – заспокоїв Іванов – Ти мені подобаєшся, а ім’я дізнатися я завжди встигну. Надя, Соня, Віра – яка різниця-то?
– Віра. – шмигнула носом жінка і взяла Іванова під руку – Квітів хоч купи, Іванов … Пропозицію без квітів хіба можна робити?
– Не можна. – сказав Іванов. – Яке ж життя без квітів? І вони пішли за квітами.
