Лідія Петрівна оглянула кімнати і залишилася дуже задоволена. Тепер усе на своїх місцях, усе так, як їй подобається. Нещодавно вона видала доньку заміж. Думала, що Варя з Артемом житимуть у неї, але вони вирішили оселитися у його батьків.
У них трикімнатна квартира, місця більше. Та й у Артема автосервіс у гаражах неподалік від дому. Клієнтів багато, Артем не хоче переїжджати в інший район, хоче розширюватися, вирішив орендувати ще одне приміщення під мийку.
Одна Лідія Петрівна ніколи не жила. Рано вийшла заміж, чоловік був набагато старший. Юну Лідочку її тато, можна сказати, з рук в руки Віктору передав. Віктора давно немає.
Варя виросла, і ось — вийшла заміж, поїхала, тихо без неї. Лідія Петрівна зробила косметичний ремонт, дещо оновила, подругу в гості покликала, давно хотіли зустрітися.
Приїхала подруга Олена, оглянулася, вподобала нове крісло. У новому кріслі вона просто потонула, таке м’яке, зручне. Олена у своєму репертуарі — нога на ногу, трохи червоного, горішки, фрукти і базікає без угаву:
– Ну що, Лідка, давай, розповідай! Слухай, ти навіть не уявляєш, як я тобі заздрю! У тебе просто нове життя починається. І твоя квартира після косметичного ремонту та нових меблів заграла! Знаєш, коли я розлучилася зі своїм — була така щаслива. Такий зануда, не мій тип.
У тебе, звичайно, інша історія, але зате тепер Варька від тебе виїхала, і ти одна. Краса!
– Не знаю, Олено, незвично, якось нудно, краще б Варя з Артемом у мене жили.
– Та кинь! Поживи для себе. Ось побачиш, вони тобі онука народять і відразу до матусі й притягнуться. А ти для себе то й не жила, Лідо!
Віктор твій, звичайно, був непоганою людиною, але ти, вибач, дуже старий. Та й ти з ним завжди виглядала старшою. Ну не будемо це обговорювати, давай за нас, за молодих і красивих. До речі, коли ти востаннє їздила відпочивати?
– Ми з Віктором багато років тому одного разу їздили закордон. Дуже сподобалося. Ну і з Варею ми на море щороку їздили.
– З тобою все ясно, подруго. Думаю, нам пора активно взятися за твоє особисте життя, якого, як я бачу, у тебе вже давно немає. Я знаю, що ми будемо робити! Ми поїдемо з тобою в один відомчий санаторій. Я там вже була, і у мене чудові враження.
Масажик зробимо, ванни перлинні, водичка мінеральна. Та тебе просто не впізнають, коли повернешся!
Вид з вікна їхнього номера був просто приголомшливий. У лікувальному корпусі — басейн, сауна, столи для тенісу. Олена відразу потягла Ліду в салон — пофарбувати волосся і зробити нігті. Після фарбування волосся та укладки Ліда довго розглядала себе в дзеркалі.
Оце так, вона якось уже налаштувалася на роль бабусі, і все. А виявляється, вона ще дуже навіть нічого.
– Так, так, я про це й кажу, – підтакувала Оленка, а то, дивись, хрест на собі поставити зібралася. У толстовці й спортивних штанях по парку онука в візочку катати ти ще встигнеш. Та ще й котлетки зятю крутити.
Ми це знаємо, вже проходили:
“— Мамо, я біжу, запізнююся! Помий за мною посуд, будь ласка! Мамо, а млинці завтра спечеш? Мамочка те, мамочка се, “— мій синочок мене вічно підганяє до своїх справ. Ні-ні, не думай, я йому і млинці, і пиріжки, і борщ, все як годиться. Але про себе не забуваємо.
Так, Ліда, у нас сьогодні ванна з перлами, потім обід, прогулянка, відпочинок, басейн, вечеря і дискотека. Так, а ти як думала!
На доріжці басейну Ліда ледь не зіткнулася з чоловіком у шапочці та окулярах, який енергійно плавав. Він різко відскочив убік, а Ліда відчула себе незграбною.
– Я цього хама ще з минулого разу пам’ятаю, – розповідала їй Олена в душі після басейну, – він плаває, як божевільний, у тренажерному залі залізо тягає і в теніс грає. На жінок уваги нуль, не наш варіант, навіть час не варто витрачати!
– Яке ще залізо?- незрозуміла Ліда.
– Чоловіки так називають свої штанги та гантелі, ой ти, Лідка, ти зовсім відстала від життя, — Олена висушила феном волосся, — ну що, йдемо на вечерю, потім у нас запланована дискотека!
Подивимося, які цього разу тут відпочивають чоловіки!
За вечерею Олена і Ліда набрали собі на тарілки потроху всього і сіли за столик біля вікна.
– Дивись, хто до нас іде, це ж той хам!, – раптом прошепотіла подрузі Олена. Залом до них пробирався між столиками чоловік з підносом.
І звернувся до Ліди:
– Вітаю, дозвольте присісти до вас? Навколо все зайнято, та й вибачитися я хотів за те, що в басейні вас налякав, ледь не штовхнув. Так, мене звати Анатолій, а вас?
– Ліда, Олена, – представилися подруги.
– Лідо, а ви тут, мабуть, уперше? Просто у нас негласно прийнято, що плаваємо по правій стороні доріжки. І потім, — він трохи зніяковів, — чоловіки зазвичай на одній доріжці, жінки — на іншій.
– Дякую, за цю інформацію, тепер буду знати ,- посміхнулася Ліда.
Після вечері Олена вбралася, уклала волосся і змусила це зробити й Ліду. Дискотека вісімдесятих, запальна музика, подруги від душі відривалися.
— Олена, ну просто як у молодості! — Ліда ледь віддихалася після швидкого танцю.
— А ти що це, весь час озираєшся, Лідо? Ну кажи, кого шукаєш, Анатолія чи що? Та годі! Якщо його, то даремно. Того року він тільки в басейн і спортзал ходив. Нудний, невже він тобі сподобався?
Втім, твоя справа, а я піду на білий танець, запрошу того чоловіка, схоже, він один.
Подруги натанцювалися до упаду, ледь до номера дійшли. Давно Ліда себе такою молодою не відчувала.
Наступного дня Ліда йшла з масажу повз спортзал.
— Ліда, добрий день, може, в теніс пограємо? — вона озирнулася — Анатолій.
— Вітаю, Анатолію, — Ліда давно, ще студенткою, грала. Потім сім’я, чоловік — кандидат наук, весь у роботі. Ну і якось…
– Ви знаєте, я дуже давно не грала в теніс, – посміхнулася Ліда.
– Плавати, кататися на велосипеді та грати в теніс: якщо навчився один раз, то це на все життя, – впевнено сказав Анатолій.
Три тижні в санаторії пролетіли дуже швидко.
– Олено, мені навіть ніяково, нібито ми приїхали разом, а в підсумку я майже весь час, з Толею, – ніби виправдовуючись, сказала Ліда, складаючи речі.
– Та годі, я дуже за вас рада. До речі, він справді хороший чоловік, уяви, як я помилилася. У тебе з ним щось серйозне? Га, Лідо? Ну, вибач за цікавість.
– Я про це не думала, просто мені цікаво з ним.
– Та ти що? А ви з ним чудово виглядаєте. Та й інтереси збігаються.
Повернувшись додому, Ліда й Анатолій продовжили зустрічатися. Варя з Артемом заїжджали, Варя повідомила, що вагі.на і через півроку Ліда стане бабусею. Захопилися, що мама так добре виглядає.
А потім Варя запитала:
– Мамо, а можна ми у тебе місяць до п.логів поживемо, ну і коли малюк народиться, може ще трохи. А то свекруха буде повчати.
– Ви що, не ладнаєте?, – засмутилася Ліда. І подумала, що вона зовсім здуріла, скоро стане бабусею, а у неї на думці кохання.
Соромно, треба думати про інше, доньці треба допомогти.
– Та ні, мамо, ми ладнаємо, ну ти ж знаєш, Тетяна Акімівна така правильна. Це треба так, а то ось так. А ти у мене не така, ну можна, мамо?
– Ну звичайно, Варенька, я тільки рада буду, – Ліда посміхнулася і погладила доньку по голові. Не так давно вона була маленькою, а скоро сама стане мамою.
– І ти що, погодилася?, — обурено кричала в трубку Олена, — ти уявляєш, на що перетвориться твоє життя?
Ти ж усе візьмеш на себе, я тебе сто років знаю, подруго! Ні, я цього не допущу. Анатолій тобі вже кілька разів робив пропозицію, чому ти йому відмовила?
– Мені здасться це якось безглуздо, і невчасно.
– Не кажи дурниць, діти тільки радітимуть. Чула, що Варька сказала — їм не потрібні повчання. Нехай живуть своєю сім’єю, зрозуміла, подруго?
Анатолій був щасливий. Нарешті Ліда погодилася стати його дружиною і переїхала до нього.
У Варі та Артема народилася чудова донька Софійка. Вони живуть окремо, Варя повернулася додому. Ліда дозволила їм облаштувати квартиру на свій смак, як їм заманеться. І Варя тепер із захопленням там господарює.
Артем орендував велике приміщення для шиномонтажу в їхньому районі.
І його бізнес пішов вгору, особливо в сезон. Ліда і Тетяна Акимівна по черзі приїжджають погуляти або посидіти з онукою. Софія — дуже усміхнена і чарівна дівчинка.
Але ввечері Ліда повертається до себе додому, де на неї чекає коханий чоловік Анатолій:
– Ну що, бабуся, нагулялася з онукою? У вихідні поїдемо разом, а то вона мене не впізнає, скаже — куди дідуся поділи?
Виявляється, кохання може статися в будь-якому віці. Коли вже нічого не чекаєш! І кожен вечір відразу стане дивовижно гарним, і день, і ніч, і все життя, що залишилося.
А Оленка, як була, так і залишилася найкращою подругою Ліди. Ще б пак!
