А куди я піду, якщо в нас із тобою життя не складеться

Відносини зі свекрухою не склалися від початку. Думаю, що основною причиною її невдоволення є те, що я маю дитину від першого шлюбу.

Інших причин не бачу. Я гарна собою, намагаюся бути зразковою господаркою, житлових проблем не маю, працюю нарівні з її сином (зараз тимчасово перебуваю у декреті).

У нас з нею ніколи не було відкритого протистояння, лайки тощо, але коли ми спілкуємося, напруга просто повисає в повітрі.

Останнім часом вона починає дедалі більше показувати своє ставлення до мене, причому не вимовляє мені відкрито, а діє за моєю спиною та налаштовує чоловіка проти.

Невелика передісторія. Ми з чоловіком та двома дітьми (старшому синові від першого шлюбу 9 років та спільній дитині 2 роки) живемо у моїй однокімнатній квартирі.

Це житло подарували мені батьки. Чоловік теж жив у однокімнатній квартирі, яка дісталася йому у спадок від бабусі. Коли ми одружилися, він перейшов жити до мене з сином, а свою одну став здавати.

Відносини у нас між собою прекрасні, він добре ладнає з моїм старшим сином. Татом він його, звичайно, не кличе, тому що у дитини є свій батько. За рік народився наш спільний син, для чоловіка це перша дитина.

Сказати, що свекруха тепло ставиться до онуків, я не можу. Мого старшого сина вона взагалі не помічає. Я і не прошу його любити, але коли приходиш у гості, де двоє дітей, і приносиш подарунок лише одному, а другому навіть ні цукерки, це жорстоко та неправильно на мій погляд.

Ну та гаразд. Але і до молодшого вона не особливо розташована, так, приходила посюсюкати пару разів за два роки, адже це її єдиний онук.

Але проблема не в цьому. Вона може ставитись до онука, як хоче, і як їй совість дозволяє. Я народжувала дітей для себе і чоловіка, і ми самі їх любитимемо і виховуватимемо.

Конфлікт у іншому. Я запропонувала чоловікові продати наші однокімнатні квартири і купити двокімнатну квартиру, гроші, що залишилися, пустити на ремонт.

У сім’ї двоє дітей, молодшому вже два роки, ми всі тулимося в одній кімнаті. Нам із чоловіком немає можливості ні усамітнитися, ні нормально відпочити.

Та й дітям незручно, а старшому до пуття уроки ніде робити, а у молодшого немає свого куточка для ігор. Купивши двійку, ми відвели б хлопчикам окрему кімнату і самі б з чоловіком знайшли спокійне місце в будинку.

Під час цієї розмови чоловік був повністю зі мною згоден, що квартири потрібно продавати та розширюватись. Вже почав замислюватися про ремонт і говорив про свої міркування щодо цього.

Домовилися, що наприкінці зими, навесні виставлятимемо однушки на продаж і одночасно шукатимемо варіант двокімнатної, щоб за літо-осінь зробити ремонт і переїхати.

Він не висловлював жодного сумніву в цій затії. Але, як ви знаєте, тут у справу вступила свекруха. Не знаю, коли він встиг розповісти їй про наші плани і що вона йому наговорила.

Але тепер чоловік пропонує «подумати, не поспішати, зважити всі за». Починають проскакувати фрази на кшталт: «а куди я піду, якщо в нас із тобою життя не складеться». Це 100% слова свекрухи, вона вклала їх йому в голову.

Я вже починаю сумніватися, чи зможу перетягнути його на свій бік. Всі доводи, які я наводжу, що ми не можемо жити вчотирьох в одній кімнаті роками, що хлопці ростуть, не працюють. Як мені вчинити?

Може, поговорити зі свекрухою? Варіантів покращити житлові умови, не продаючи однушок, у нас немає. Зарплати невеликі, накопичень немає. Та й навіщо щось вигадувати, якщо ми маємо ці квартири. Як переконати чоловіка?

You cannot copy content of this page