– Ти ж ніколи бабусею не цікавилася! І терпіти не могла в неї гостювати. Казала, що вона постійно “бурчить і смердить”.
– Я насправді обожнювала бабусю Софію, це вона сама мене не любила! – надривалася в слухавку моя рідна сестра Олена. – І мені цей її будиночок теж дорогий як пам’ять! Дуже хочу його привести до ладу, давай, а Ніно?
Це був її перший дзвінок цього року. А все тому, що нашої з Оленою бабусею, яка виховала нас замість мами, що рано пішла, не стало. Потрібно було ділити спадок – великий будинок у передмісті, за сто кілометрів від нас.
Будинок будував дідусь, майстер на всі руки. За цей час те місто, де ми виросли, сильно розрослося, і цей будиночок на ділянці в п’ятнадцять соток став ласим шматочком – начебто й передмістя, а начебто й рукою подати до міста.
І море недалеко, півгодини на машині. Жити тут одне задоволення – тиша та благодать. Наскільки я знаю, чоловік Олени давно мріяв оселитися подалі від міського галасу й метушні, а тут такий випадок. Як можна упустити!
– Олено, ну, щоб відновити будинок, у нього треба вкладати гроші, ти ж розумієш. Підозрюю, що там стан плачевний. Бабуся, як ти пам’ятаєш, багато хворіла і стежити за ним в останні роки не могла. Тож тепер щоб його привести до пристойного вигляду, потрібно багато ремонтувати.
Потай я навіть зраділа дзвінку сестри. Адже її чоловік добре заробляв, поки вона сиділа вдома і виховувала дітей. А отже, він допоможе фінансово відновити бабусин будиночок, і ми будемо по черзі туди їздити влітку та проводити час на свіжому повітрі.
І моєму синові це корисно, і Олениним дітям теж. А ми їм розповімо, як здорово самі веселилися тут, коли були в їхньому віці.
Бабусин будиночок був мені дуже дорогий, і віддавати його в чужі руки не хотілося.
Я поділилася цим планом із чоловіком, і він схвалив. Залишилася справа за малим – домовитися з сестрою, що володітимемо цим будинком разом, і нікому не продамо.
Але сестра подумала і заявила:
– Ніно, у нас зараз складне становище з фінансами. Славік вклався в якісь акції – ось чекає, коли вони принесуть прибуток. Коли в нас з’являться гроші, я теж оплачу якісь роботи. Але якщо щось треба робити терміново, то ти тоді почни вже сама, добре? А я тобі потім ще подзвоню.
Із цими словами Олена попрощалася і поклала слухавку.
Чесно кажучи, Славік мені ніколи особливо не подобався, але я завжди намагалася бачити в людях хороше. До появи дітей, коли вони тільки зустрічалися з Оленою і приїжджали до бабусі, Славік був дуже хазяйновитим і навіть лагодив усілякі дрібниці, які вимагали чоловічої руки. Але ось фінансами він розпоряджатися не вмів – усе, що заробляв, одразу ж постійно вкладав у якісь сумнівні афери.
Але робити нічого, ми з чоловіком порадилися, знайшли гроші на ремонт, частково влізли в кредит, розраховуючи на те, що Олена і Славік скоро встануть на ноги, дадуть потрібну суму, і кредит ми благополучно закриємо.
Я взяла відпустку, з’їздила на місце, оглянула фронт робіт, знайшла будівельників, які нарахували нам колосальну суму. Тоді я знову зателефонувала сестрі, яку обіцяла тримати в курсі справи:
– Привіт, Олено, тут новини по дому! Виявляється, ремонт нам обходиться дорожче, ніж ми думали. А ми вже й так кредит беремо. Ви ж зможете потім нам допомогти його закрити? Ми на вас розраховуємо.
– Привіт, Нінок! Слухай, якщо з цим будинком так багато метушні, то, може, давай все-таки продамо його? А гроші поділимо порівну, ну по-чесному. Я б приїхала тобі допомагати там на місці, та тут Славік захворів, потрібно за ним доглянути.
– Щось серйозне? – стривожилася я.
– Та ні, не особливо. Просто в лікарню забрали. А тут щоб ставлення до тебе людське було, треба всіх “підмазати”, ну ти розумієш. І ліки дуже дорого коштують, якісь імпортні…
– То, може, тобі допомогти? – тут же запропонувала я.
Я добре знала, як багато грошей зараз можна залишити в аптеці, а вже платити лікарям і медсестрам теж виходить недешево. Тож труднощі Олени були зрозумілі. Такий важкий у неї час, а я все-таки сестра – рідним людям потрібно допомагати. А потім вона допоможе мені.
– Ой, Ніно, навіть не знаю… Ну, ти б виручила, звісно, якби тисяч десять надіслала… Ми б тобі потім віддали.
– Звісно надішлю. Поки візьму з наших кредитних.
Олена знову швидко попрощалася, і того ж вечора я переказала їй гроші на картку.
Ремонтні роботи ми все одно почали, але йшли вони повільно.
Гроші навпаки швидко закінчилися, і чоловік став наполягати, щоб я поквапила Олену.
– Потрібно їй зателефонувати і нагадати, що вона теж має фінансово взяти участь, це ж і її спадщина теж, – резонно зауважував чоловік.
Мені було ніяково насідати на сестру з такою вимогою, але я все ж вибрала час і зателефонувала їй.
– Привіт, сестричко! Як ваші справи? Як Славік?
– Ох, Ніно, не питай. Ну, ти уявляєш, його звільнили! Тільки вийшов ось після хвороби, а там начальство в нього змінилося і поставили на місце Славіка свою людину. А йому сказали, мовляв, ти зі своїми завданнями погано справляєшся, пиши за власним заяву.
Ось так… Тож із грошима, Ніно, у нас поки що погано. Накопичення він на акції свої пустив, ось чекає прибутку. Щойно гроші з’являться, то я тобі одразу надішлю скільки там треба.
Коли я озвучила суму, яку мені назвали будівельники, Олена задумалася, але твердо пообіцяла внести свою частку.
Увечері я розповіла про все чоловікові, на що він відповів:
– Я бачу, що грошей сестри твоєї ми не дочекаємося. І будемо відновлювати цей будинок цілком за свій рахунок.
– Так, ну, ти що, Олена не така! – скинулася я. – Просто в них труднощі в сім’ї, Славіка звільнили…
– За дармоїдство? – поцікавився чоловік і похитав головою.
Але я його жарт не оцінила. Які можуть бути жарти, коли в них тепер узагалі немає доходу? Доведеться Олені самій виходити на роботу, а в них діти ще маленькі, старшому тільки шість. Зараз школа почнеться, гуртки, хто його водитиме, забиратиме? А молодшого потрібно водити в дитячий садок. Ні, мій чоловік далекий від цих проблем.
– Ну, значить, доробимо все самі і заїдемо туди влітку відпочивати. Ось буде добре! Там на машині півгодини до моря, можна хоч двічі на день їздити купатися. Або взагалі з наметом на вихідні вибратися!
Мені так подобалося мріяти про літній відпочинок, що я була готова віддати всі наші гроші, тільки б бабусин будиночок знову став затишним місцем, де так приємно проводити час. А Олена віддасть свою частину, як зможе. Все ж таки ми одна сім’я. І можливо, бабуся її, правда, несправедливо не любила. А насправді моя сестра – хороша людина, і ніколи не робила підлих вчинків.
Настав травень.
Ми з горем навпіл нашкрябували гроші, щоб платити будівельникам, чоловік кілька разів їздив перевіряти і контролювати їх. Тішило одне – будиночок перетворювався, ставав сучасним і красивим. У такому було б дуже приємно відпочивати, маючи під рукою всі блага цивілізації: водопровід, каналізацію та опалення.
Ну а дітям роздолля бігати по ділянці та в травичці валятися. А ще у нас там фруктові дерева росли – абрикоси, вишня, яблуня.
На радощах я скинула фотографії будинку Олені і знову набрала її номер, щоб обговорити наші плани на літо.
– Оленко, привіт! Дивись на фотки, правда, бабусин будиночок має дуже гарний вигляд? Залишилися дрібні роботи. Ми витратилися дуже сильно, чеки всі на руках, можна суму підбити… Але головне, що справу майже зроблено, я так рада! У вас зі Славіком налагодилося?
– Дуже рада, що ти задоволена, і що навіть не забула поцікавитися, як у нас зі Славіком справи, – несподівано отруйно відповіла сестра. – Зовсім ти, Нінка, з цим будинком з глузду з’їхала! Тільки й думаєш, що про пам’ять бабусину, та про перекази старовини глибокої.
Тон сестри змусив мене розгубитися. Невже в Олени знову щось сталося? А я тут лізу зі своїми радощами. Права сестра, потрібно спочатку було запитати, як справи в неї. Безглузда я!
– Ну добре… – здала назад сестра. – Загалом, фотки я бачила, так, мені подобається. Славік каже, з грошима у нас налагодилося, пішов у нього великий прибуток. Тож обов’язково все віддамо, що там за чеками виходить. Половину суми загальної -все по-чесному.
– Ох, Олено, ну слава Богу, що налагодилося!
– Так от, Нінок, у нас у старшого канікули починаються з червня, думаємо, приїхати подивитися на будиночок-то.
На радощах що в сестри все з фінансами налагодилося, я погодилася. Ключі від будинку переслала їм зі Славіком поштою. Ми з чоловіком узяли відпустку і за два тижні поїхали на мою малу батьківщину, щоб, нарешті, зустрітися з Оленою. Чоловік вважав, що вони зі Славіком привезли нам обіцяні гроші, щоб особисто передати немаленьку суму. Однак, як виявилося, він помилився.
– А ми всі гроші на відпочинок витратили, уявляєш, Ніно! Такий рік видався важкий, одні суцільні стреси, що в Славіка, що в мене, – приголомшила мене Олена. – Зате як ми відпочили, сестричко, прямо, на весь наступний рік вистачить сил! А будинок ви дуже добре відновили, молодці.
Засмагла і посвіжіла за два тижні біля моря сестра виглядала щасливою. Подвір’ям гасали діти, біля альтанки розпалювався мангал і смачно тягнуло м’ясом. Мій чоловік, слухаючи ці захоплення, тільки хитав головою. Я бачила, що йому хочеться висловитися, але він мовчав із поваги до мене.
– Так, будинок чудовий вийшов! Ось тепер його можна вигідно продати, – підтакував Славік, який теж міг похвалитися засмагою.
– Як продати? – так і присів мій чоловік, а я втратила дар мови.
– Ну, він тепер у прекрасному стані, з комунікаціями, і внутрішнє оздоблення свіже, все красиво. Я подивився, скільки можна за нього виручити, а це непогана сума! Ви свій кредит віддасте, а решту…
– Ну, взагалі-то ми розраховували, що кредит ви допоможете погасити, – обережно заперечила я, а Славік тільки відмахнувся.
– Ніно, подумай, толку вам від цих двох тижнів тут улітку? Можна продати за великі гроші і відпочивайте, де хочете на цю суму років п’ять!
Олена підтримала Славіка, а ми з чоловіком зрозуміли, що розмовляти з родичами треба їхньою мовою. Коли вони поїхали, ми дійшли висновку, що будинок продавати не будемо, тому що нам він дорогий як пам’ять.
У підсумку кредит ми погасили і взяли ще один – на викуп своєї частки.
Поставили мою сестру перед фактом – знайшовся покупець, але будинок доведеться продати значно дешевше. Попросили знайомого ріелтора пояснити родичам, що будинок дуже складно продати за таку суму, на яку вони розраховують. До того ж покупці не дуже охоче йдуть на угоди, коли продавців двоє.
Тому ми зробимо так: я віддаю їм гроші зі своїх коштів, а натомість отримую довіреність і укладаю угоду від свого імені.
Жадібний до грошей Славік був згоден на все, коли йому пообіцяли живі гроші, навіть якщо і не ту суму, на яку він розраховував.
“Угода” пройшла успішно. Ми отримали будинок, сильно посварившись з Оленою і Славіком, коли вони зрозуміли, що ми їх обдурили.
З Оленою я відтоді спілкувалася рідко, і думаю, що не дарма все-таки бабуся її не любила.
