Перейшовши сорокарічний рубіж, Єгор не поспішав підбивати підсумки пройденого шляху. Є чим пишатися, чому радіти…
Дім – фортеця, огороджена від вулиці двометровим міцним парканом, споруди у дворі – теж міцні, поставлені назавжди, у гаражі – ще не стара іномарка. Загалом – все побудовано надійно, на століття, все огороджено.
Єдине – з сусідньою ділянкою огорожі немає. Так вже повелося в цій місцевості здавна – огороджуйся від вулиці, від сусіда не обов’язково. Сусід – він же ближче за рідню, з ним щодня спілкуєшся, та й у разі потреби до кого в першу чергу звертатися? До сусіда!
Хоч спочатку Єгору й була незвична місцева традиція, але порушувати її він не став. Не їхні звичаї – не йому їх змінювати.
У будинку – теж усе гаразд, усе надійно. Дружина – турботлива, господарська, працьовита, будь-яка справа в її руках виходить на славу. Усе розуміє з півслова – варто лише суворо поглянути. Ось так. З Єгором – не розбалуєшся!
Діти – дванадцятирічний Сергій та десятирічна Настя, нерозпещені, живуть, оглядаючись на батька. Та й на роботі – повага. Ну не те щоб повага – його боялися, він давав відсіч будь-кому, навіть начальству. Такого зайвий раз турбувати – сто разів подумаєш.
І начебто все гаразд, все, як він мріяв. І дім – повна чаша, але почав закрадатися сумнів – чи так це? Чи все правильно? Ніби щось упустив, десь припустився помилки…
У нього сусіди – така сама сім’я. Господар – Андрій, одноліток Єгора. Дружина, двоє дітей. Заселилися в будинок рік тому. Попередніх господарів – стареньких Микитченків – діти переселили в квартиру, будинок продали.
Правильно, старим уже було важко доглядати за господарством. Нові мешканці все переробили на свій лад. Скоротили город, Андрій спорудив спортивний майданчик, встановив усілякі пристосування – турнік, бруси, баскетбольний щит.
Поставив басейн для дітей, завіз машину білого річкового піску. З ранку до вечора там дитячий сміх, вереск, веселощі.
Сергій з Настею з радістю бігали до сусідів, міцно подружившись з дітьми. Єгор не перешкоджав, але суворо попередив: спочатку закінчити домашні справи, потім – можна гуляти.
Він почав помічати, що його дружина – Галя – теж почала часто бувати у сусідів. То шиє з сусідкою нові штори на вікна, то вчиться готувати нехитрі, але смачні страви…
Сама навчає сусідку, як правильно вирощувати овочі на грядках, готувати варення та соління, доглядати за фруктовими деревами.
Поверталася вона в піднесеному настрої, очі світилися посмішкою, але, зустрівши суворий погляд Єгора, – настрій змінювала. Знову бралася за хатні справи, не піднімаючи голови, стерши з обличчя посмішку.
На межі ділянок – була вкопана лавка, на якій у тихий літній вечір Єгор любив посидіти, оглянути город, просто відпочити. Іноді до нього приєднувався сусід.
Сиділи. Неспішно розмовляли, обговорюючи міські новини та світові проблеми. Андрія зазвичай супроводжувала кішка, біла як сніг, зеленоока Аліска. Вона сідала поруч із чоловіками й уважно слухала їхню розмову, час від часу вставляючи «свої п’ять копійок» тихим нявканням.
Єгор котів не любив – користі від них немає, тільки під ногами плутаються. Діти якось принесли кошеня з вулиці, але Єгор вигнав їх разом із малечею. Повернулися вже без нього – прилаштували десь. Але в очах застигла образа й нерозуміння.
Це нічого, подорослішають – зрозуміють, та й забудеться. Головне – щоб батькові не перечили, щоб все було – як батько сказав!
– Навіщо вона тобі потрібна? – запитував він Андрія. – Ніякої з неї користі, якби хоч породиста була – кошенят би продавав, то була б користь. А ти ж її стерилізував – знову гроші на вітер.
– Не варто все вимірювати грошима, Єгор, – відповідав той. – Аліска у нас – член сім’ї, діти її обожнюють. Вона ласкава до всіх, нас вона вважає своїми кошенятами. Діти поруч із нею ростуть добрими, та й у мене серце м’якшає, коли вона поруч, – Андрій ніжно гладив кішку, а вона із задоволенням відгукувалася на ласку.
– А навіщо тобі воно – м’яке серце? – цікавився Єгор. – З ним одні проблеми, того й диви іншим дозволиш на собі їздити. З м’яким-то серцем.
– Не так, Єгор, не так, – Андрій з посмішкою дивився на свій дім, дітлахів, що граються біля басейну, дружину.
– М’яке серце – значить не камінь. Воно відчуває людей, допомагає розпізнати їх, відокремити негідника від доброго. До доброї людини і в мене ставлення добре, а негідника я ні до себе, ні до своєї сім’ї не підпущу.
А кам’яне серце – воно людей не відчуває, для нього вони всі однакові. Така людина дивиться на людей і їй здається, що всі навколо шахраї, всі хочуть її обдурити. Тому й завжди одна.
– Може, ти й маєш рацію, сусіде, – замислився Єгор і сам здивувався своїм словам. Він ніколи не сумнівався, а тут…
Єгор почав придивлятися до життя сусідів. Ось Андрій зібрався на роботу: дружина вийшла проводжати, він її обійняв, поцілував у щоку, щось сказав, вона весело засміялася.
Дітки з вікна махають ручками. Аліска проводжала до хвіртки. Звісно, з гарним настроєм чоловік пішов на роботу, і працювати буде легко й весело.
У нього не так: і проводити ніхто не вийде, щоб зайвий раз на очі не потрапляти, а вже діти помахати татові вслід і не подумають.
Знову ж таки – повернувся сусід після робочого дня. Біжать до нього дітлахи – «Тату, тату прийшов!». Дружина зустрічає на ґанку, витирає руки об фартух, розповідає йому щось смішне, напевно, про діточок.
Ось і Аліска крутиться біля ніг, обіймає своїм
пухнастим хвостом. І денної втоми у чоловіка – як ніби й не було!
«Чому ж у мене все так не так? І на роботу йду, як на битву, з роботи повернуся, так і не підходь до мене. Заричу так, що в інших бажання посміхатися пропаде. У цьому, напевно, вся справа: немає радості в родині, тому й на душі похмуро. Треба б ласкавіше з ними. Кішку, чи що, завести…»
– Сусіде, – звернувся до нього якось Андрій, – кажуть, ти рибалка знатний. Взяв би на риболовлю. Жінок та дітлахів прихопимо, нехай пограються біля річки.
– Поїхати, звичайно, можна, – погодився Єгор. – Тільки яка це риболовля з дружинами та дітьми? Вранці рано треба виїжджати, а вони збиратимуться годину, а то й дві.
– А ми з вечора, – запропонував Андрій, – намети в мене є. Вранці, поки всі спатимуть, – порибалимо, а прокинуться – вже й клювання закінчиться.
На тому й вирішили. Прибувши на місце на двох машинах, дружно розтягнули намети. Поки чоловіки витягали з річки рибку на юшку – жінки та діти облаштували табір, виклали з каменів вогнище, поставили на вогонь воду.
Вечірній улов порадував, юшка вдалася! Дітлахи розбешкетувалися, але сварити їх при сусіді Єгор соромився, та й не хотілося.
Аліска, яку сусіди взяли з собою, притягла з боку лісу кошеня, невідомо звідки взяте, і почала його вилизувати. Діти навперебій кинулися годувати малюка залишками юшки та вареної рибки, попередньо очистивши її від кісточок.
Той, схоже, встиг зголодніти, їв усе з бурчанням, злегка тремтячи своїм тоненьким хвостиком. Дивлячись на нього, у Єгора стиснулося серце, коли він згадав, як образив своїх дітей, не дозволивши їм залишити того — з вулиці.
Наївшись, кошеня притулилося до руки Єгора, заснуло. Андрій дістав з багажника гітару, заспівав кілька улюблених пісень. Гарні пісні, вони зворушили Єгора. Ніч видалася теплою, зірки – розміром з п’ятак – посипалися на небо. Добре…
Вранці, попливши на човні до рибного місця, підгодованого з вечора, багато наловили. Вийшли на берег – героями, мисливцями.
Півдня пролетіло непомітно. Жінки набрали ягід у найближчому лісі, дітлахи бавилися з кошеням та Аліскою, купалися на мілині.
Єгор з подивом помітив, як змінилася Галя – його дружина. Давно він не бачив її такою веселою, активною, і вона дивилася на Єгора з вдячністю, а не зі звичною настороженістю.
Почали збиратися в дорогу назад. Сергій і Настя про щось перешіптувалися, з побоюванням поглядаючи на батька. Єгор зрозумів, про що йдеться, і, заздалегідь прийнявши рішення, приховуючи посмішку, запитав:
— А де ваше кошеня? Награлися й кинули? Ні, дітлахи, тепер виховуйте, ростіть, годуйте, раз приручили.
– Тату! – Настя з виском кинулася батькові на шию. Сергій радісно посміхався…
Увечері Єгор та Андрій, сидячи на лавці, згадували захопливу риболовлю. Аліска вилизувала маленького Котю, який прилип до Єгора.
– На наступний вихідний давай у мене лазню нагріємо, – запропонував Єгор, – лазня у мене знатна, щось давно я її не прогрівав. Одному-то нудно паритися.
– Згоден! – погодився Андрій.
– Ходімо, Котя, — Єгор підвівся, взяв кошеня на руки і, попрощавшись із сусідом, рушив до будинку. — І що ти за істота така? — чухаючи Котю за вухом, бурмотів він, — шерстяна дрібничка, а дивися, до серця дістала…
– Єгор! – наступного ранку дружина наздогнала його біля воріт. – Ти забув обід! – І подала йому пакет з їжею.
– Дякую, Галя.
Єгор обійняв дружину, і вона не відсунулася злякано, як раніше, а ласкаво притиснулася до нього. А у вікні – дітлахи махали йому ручками, на підвіконні сидів Котя і, дивлячись на нього, солодко мружився.
