Михайло одружився з великого кохання. Його майбутня дружина Діна була найкрасивішою дівчиною в невеликому містечку, куди Михайло потрапив після закінчення вій..кового училища.
Побачивши молоду й красиву Діну, яка працювала продавчинею в продуктовому магазині, Михайло зрозумів, що втратив голову.
— Дівчино, у вас такі гарні очі! — захоплено сказав він, а Діна лише розсміялася.
— Знаєш, скільки разів на день я чую цю банальність? — запитала вона, і Михайло почервонів. Досвіду в залицяннях у Михайла було небагато: у школі він кілька місяців зустрічався зі своєю однокласницею, а після закінчення школи відразу потрапив на строкову службу, а після її закінчення вирішив, що хоче й надалі пов’язати свою долю з армією.
Він вступив до ві..кового училища, і тоді спілкування з жіночою статтю було рідкісним і швидкоплинним.
— Вибачте, — запнувся Михайло, — а що для вас не банально?
Діна примружила свої красиві очі, обрамлені густими темними віями, замислилася, а потім раптом посміхнулася:
— А ти зроби мені подарунок, ось це буде не банально. А то язиком молоти може кожен зустрічний, а ось на вчинки готовий далеко не кожен. Зможеш?
Михайло кивнув. Заради цієї красуні з проникливим поглядом і приємним голосом він був готовий гори звернути.
Того ж вечора він знову з’явився в магазині з букетом квітів і золотим ланцюжком. Очі Діни розширилися, вона з подивом розглядала ланцюжок, приміряла його на себе, а ось до квітів поставилася байдуже.
З того дня ставлення Діни до нього змінилося. Тепер Михайло міг запросити красуню на побачення, а вона поблажливо погоджувалася, приймала від свого нового шанувальника подарунки й дозволяла цілувати себе.
Через кілька місяців Михайло отримав ключ від службової квартири, розташованої в багатоквартирному будинку для малодітних сімей. Тоді він і наважився запропонувати Діні переїхати до нього.
— Ти серйозно? — вона розсміялася. — Будемо жити, як чоловік і дружина? Чи ти собі служницю шукаєш?
Михайло набрав серйозного вигляду, а від думки про те, що Діна може стати його дружиною, всередині все затремтіло від захоплення.
— Та що ти! Я сам буду займатися всім по дому. Ти просто зможеш переїхати з гуртожитку й жити в нормальних умовах.
— Ну добре, переконав, — Діна знову засміялася.
Так вони почали жити разом. Михайло божеволів від щастя, повертаючись зі служби додому й бачачи там свою кохану. Вони стали близькими, і Михайло отримав море насолоди.
Усе було добре до того дня, коли Діна раптом не повернулася додому на ніч. Михайло оббігав усіх її подруг, обдзвонив усі знайомі номери, але дівчина ніби провалилася крізь землю.
Він уже малював у своїй уяві найстрашніші картини, всю ніч не спав, стояв на балконі, а потім раптом побачив, як Діна повертається додому. На годиннику було майже п’ята ранку.
— Де ти була? — незадоволеним голосом запитав Михайло, готуючись влаштувати своїй коханій скандал.
— А що? Я маю перед тобою звітувати? — Діна подивилася на нього байдужим поглядом. — Я вільна жінка, ти мені не чоловік, а я тобі не дружина. Я не зобов’язана тобі нічого пояснювати.
Михайло стиснув руки в кулаки, довго злився, переживав, але потім зрозумів, що всі його хвилювання та невдоволення були марними.
Діна поводилася як завжди, вона залишалася неприступною, навіть незважаючи на те, що вони вже кілька місяців жили разом.
— Ось стану твоєю дружиною, тоді буду тобі щось винна, — часто повторювала вона, і тоді Михайло, не витримавши нападів ревнощів, що стали нестерпними, зробив їй пропозицію.
— А де обручка? — запитала Діна, коли ввечері, вручивши їй букет розкішних троянд і торт, Михайло нарешті запропонував їй вийти за нього заміж.
— Обручка? — здивувався він. — Я тобі вже подарував з десяток обручок.
— Це все не те, — відповіла вона, — я хочу гарну обручку з діамантом. І весілля хочу пишне, і сукню дорогу, на замовлення. Ти готовий на такі витрати?
Михайло кивнув, бо заради Діни був готовий на все. Зателефонував батькам, попросив у них грошей у борг. Почалася підготовка до весілля, а за тиждень до урочистості до нього приїхали батьки.
Мати, побачивши Діну, незадоволено скривилася, а от батько з неприхованим захопленням дивився на красиву й струнку майбутню невістку.
— Ти з нею намучишся, — одразу сказала мати, але Михайло зробив вигляд, що не почув її слів.
Відсвяткували весілля, і через кілька місяців Михайлу вже виділили окрему службову однокімнатну квартиру у звичайному панельному будинку. Діна взялася облаштовувати квартиру, наводила лад, купувала меблі, покликала подруг, і ті дружно переклеювали в квартирі шпалери.
Михайло заспокоївся: тепер Діна була його дружиною, і жоден чоловік у окрузі не міг претендувати на неї. Ось тільки безхмарне щастя тривало недовго: через три місяці після весілля Діна знову зникла на цілу ніч.
Михайло був готовий рвати й метати, але дружина, яка повернулася під ранок, спокійно все пояснила:
— Оленці стало зле, а в гуртожитку зламався телефон. Я не могла тобі ні подзвонити, ні повідомити, всю ніч просиділа поруч із нею.
Ситуація нагадувала ті, що траплялися до весілля, тільки тоді Діна не вважала за потрібне виправдовуватися перед Михайлом, а тепер щось наговорила про подругу.
Михайло вірив дружині, він дуже хотів їй вірити, бо кохав її і був готовий закривати очі на деякі її недоліки, наприклад, на ту саму легковажність.
— Просто я до багатьох речей ставлюся простіше, ніж ти, — казала вона, — і ти стався простіше.
Михайло намагався, хоча це давалося йому нелегко. Він бачив, якими поглядами кидають на миловидну продавчиню інші чоловіки, які слова їй кажуть, і від однієї думки про те, що Діна одного дня може піти від нього, йому ставало зле.
А потім Діна завагі.ніла, і Михайло зітхнув з полегшенням. Тепер, коли у них буде дитина, все точно буде інакше. Однак через три тижні після того, як стало відомо про ваг.тність, у Діни стався ви.идень.
Вона потрапила до лікарні прямо з магазину, а вийшла через кілька днів блідою й втомленою.
— Пів року не можна планувати дітей, — сказала вона, — лікар заборонив. І близькість під забороною.
Михайло стоїчно чекав закінчення заборони, а Діна знову зникла на всю ніч. Потім, через кілька тижнів, вона знову залишилася у подруги, потім ще в однієї, і незабаром Михайло почав відчувати, що щось відбувається.
Очевидно, відбувалося щось погане, про що він міг лише здогадуватися, але намагався не заглиблюватися.
— Чому ти постійно на мене наїжджаєш? — запитувала незадоволена Діна, коли Михайло намагався пояснити їй, що вона — заміжня жінка, повинна бути поруч із чоловіком, що у них сім’я і що сім’ю треба берегти.
— Так, я твоя дружина, і я чесно виконую свій подружній обов’язок. Що тобі ще потрібно? Дітей у нас немає, я не прив’язана до дому, як собака до будки.
Михайло дуже переживав, часто згадував слова матері про те, що йому ще доведеться «намучитися» зі своєю дружиною. Він і справді мучився, страждав, втратив спокій і сон. Часті відлучки Діни до подруг він щоразу сприймав як удар у спину, підозрюючи найгірше.
Через рік після невдалої ваг.тності Діна знову заваг.тніла. Михайло був щасливий, у нього ніби виросли крила за спиною. Цього разу обов’язково все вийде, все просто мусить вийти! Вони були одружені більше двох років, вони заслужили на те, щоб стати щасливими батьками.
Але й цього разу вагі.ність закінчилася ви.иднем, а Діна опинилася на лікарняному ліжку. Засмучений Михайло, який вже встиг поділитися з батьками радісною новиною, не міг знайти собі місця.
Діна залишалася в лікарні, і він, вирішивши підтримати її, щоб дружина, не дай Боже, не подумала, що він не хоче бути з нею через неможливість виносити дитину, прийшов до лікарні, щоб провідати її.
— Кузьменко? — у реєстратурі на нього здивовано підняла очі молода медсестричка. — Та вона виписалася ще чотири години тому.
— Як це виписалася? — Михайло, тримаючи в руці букет, ошелешився. — Це, мабуть, помилка. Кузьменко — поширене прізвище, перевірте ще раз. Може, це була не моя Кузьменко?
Дівчина посміхнулася:
— Та вона у нас одна! Я Дінку чудово знаю. А навіщо їй тут лежати? Почистилася — і на волю втекла.
— Почистилася? — Михайло відчув, як кро.в відлила від обличчя. — Що це означає?
— Ну ви й питання задаєте, тату! «Почистилася» — значить, зробила переривання. А після, ніхто вашу Діну тут тижнями тримати не буде.
Михайло похитнувся, букет випав з рук. Діна його обдурила.
— А рік тому, коли вона лежала у вас три дні, вона теж чистилася? — запитав він зблідлими губами.
— Звідки я знаю, — медсестричка знизала плечима, — розбирайтеся зі своєю дружиною самі. Вона у вас взагалі без даху над головою. То лікується від невідомо чого, то переривання робить.
Михайло вийшов із лікарні й присів на сходи. Думки в голові плуталися, він до останнього не хотів вірити в те, що почув кілька хвилин тому.
Діна з’явилася вдома через день. Така ж бліда й втомлена, від неї пахло міцним і якимись парфумами. Побачивши кам’яне обличчя чоловіка, вона з сумнівом запитала:
— Що з тобою? Щось сталося?
— Ти мене обманювала. Ніякого ви.идня не було. Цього разу не було, а минулого теж?
Жоден м’яз на обличчі Діни не здригнувся. Вона, склавши руки на грудях, стояла навпроти свого чоловіка, а потім відповіла:
— А ти думав, що я буду народжувати тобі? Тобі, простому лейтенанту зі службовою однокімнатною? Подивися на мене, а потім подивися на себе!
— І що ж я маю побачити? — запитав тремтячим голосом Михайло.
— А ось що! — вигукнула Діна. — Що такий, як ти, не може бути з такою, як я! Я — красива, розкішна, тобі до мене як до Місяця пішки. Радій тому, що я взагалі погодилася вийти за тебе заміж, що прала тобі шкарпетки й труси.
— Дякую тобі за це, — відповів Михайло, — а тепер збирай свої речі й йди.
— Та легко! — з викликом у голосі відгукнулася Діна. — Думаєш, що світ обертається навколо тебе? За мною стоїть черга чоловіків, поки ти тут шмарклі на кулак мотаєш. У мене були й командири, й генерали! З невдахою я жити не збираюся.
Вона пішла, а Михайло ще довго чув оглушливу тишу, що зависла в повітрі.
Вони зустрілися через кілька років у супермаркеті.
Михайло вже був одружений з іншою жінкою, у нього підростали двоє синів. Він уже мав звання майора, його дружина працювала вчителькою, і він, нарешті, дізнався, що таке справжнє сімейне щастя.
Багато разів він уявляв собі зустріч із Діною, яка після розлучення поїхала в інше місто, за чутками, вийшла заміж за якогось багатого чоловіка й оселилася там. Як же Михайло хотів ще раз поглянути їй в очі й побачити в них каяття!
Каяття він не побачив. Михайло побачив змучену життям тітку, яка стояла в черзі до відділу міцних напоїв, хитаючись і поправляючи жирне волосся. Михайло навіть не захотів підійти й заговорити — настільки неприємною була картина, що постала перед його очима.
— Чого ти так витріщаєшся? — запитала його Діна, явно не впізнавши у високому чоловікові свого першого чоловіка. Михайло відвернувся, а потім швидким кроком вийшов із магазину.
Ні, шкодувати не було про що.
