– Може, відповіси на запитання? Скільки все це триватиме? – Андрій подивився на дружину з неприхованим роздратуванням. Він щойно прийшов з роботи, але вже зрозумів, що вдома коїться щось неймовірне. Те, до чого він точно не був готовий.
– Я думав, що ти почула мене! А ти продовжуєш руйнувати наш шлюб! Знаєш… З мене досить!
Андрій одружився з Юлією три роки тому. Тоді подружжя одразу домовилося, що перший час поживуть для себе…
– Дітей я хочу, але років через п’ять, – сказав Андрій.
– Так, я згодна. У нас є час, щоб приготуватися до усвідомленого батьківства, – підтримала дружина. – І давай домовимося, що наші мами не сунутимуться в наші сімейні справи. – Навчена досвідом подруги, Ілони, попросила Юля.
Вона пам’ятала, як Ілона нарікала на свекруху і боялася, що в їхньому шлюбі буде третій-зайвий.
– Зрозуміло. У мене мама дуже рада, що я одружився з тобою. Вона тебе поважає і не буде порушувати особисті кордони, – кивнув Андрій. – Та й теща в мене – золота.
Подружжя розсміялося і почало сімейне життя радісно. Багато подорожували, працювали в задоволення і зустрічалися з друзями, яких залишилося не так уже й багато, адже більшість уже обзавелися дітьми і не могли надто часто зустрічатися.
Серед друзів була й Ілона. Найкраща подруга Юлі, яка теж була заміжня, але її шлюб не був таким щасливим.
Ілона не вирізнялася особливим вихованням і манерами. Вона вважала Юлю дуже близькою подругою, майже сестрою, з якою можна було ділитися будь-якими подробицями особистого життя.
Спочатку Андрій ставився до жіночих розмов поблажливо. Але коли вкотре дружина вислизнула з обіймів, щоб відповісти на дзвінок подруги, він не витримав:
– Кохана! Може, скинеш дзвінок,га? У нас із тобою теж має бути особисте життя! А виходить, що ти міняєш приємне проведення часу з чоловіком на плітки з подругою!
– Андрюшо, любий, я не можу скинути! У Ілони сьогодні дуже важливий день, вони з чоловіком посварилися, вона від нього вирішила піти. Я повинна підтримати її! – з благанням в очах сказала Юля.
Поки вони спілкувалися, телефон перестав дзвонити.
– Ну ось і чудово. А тепер… – збадьорився чоловік.
– Тепер вона образиться!
Подружжя подивилося одне на одного, а наступної миті продзвенів дзвінок у двері.
– Це ще що?! – Андрій схопив сорочку.
– Не знаю… Треба відчинити.
На порозі з’явилася Ілона. З червоними від сліз очима.
– Я не додзвонилася, хотіла попередити… Вибач, якщо ви зайняті…
– Ні, проходь, звісно! – Юлі стало шкода подругу.
А Андрій стиснув кулаки і пішов у спальню. Йому було неприємно, що дружина пустила Ілону, замість того, щоб виконувати подружні зобов’язання.
– Ну що, розповідай!
– Я чекаю дитину, Юлю! – Ілона закрила обличчя руками.
– Так це ж добре!
– Ні! Я пішла від чоловіка! І тепер бачу ці дві смужки!
– Ну… Помиріться.
– Ні! Я не можу терпіти його мамашу! Свекруха мене ненавидить…
Сеанс психологічної допомоги тривав близько трьох годин. Ілона, незважаючи на цікаве становище, випила заспокійливий “шампунь”, і в підсумку залишилася ночувати в подруги.
– Андрюшо… – коли Юля прийшла в спальню, чоловік уже спав. Точніше, робив вигляд, що спить.
Чоловік не відповів.
– Ну любий, я… вибач. У неї немає нікого, крім мене.
– Тому ти жертвуєш своїм життям і єдиним вихідним, щоб стати їй “жилеткою”?
– Андрюшо, я просто не можу її вигнати. Ну, вибач…
Уночі подружжя помирилося. Ілона пішла до себе, спробувала повернутися до чоловіка. На деякий час усе устаканилося, але незабаром повторилося знову. Цього разу Ілона прийшла до Юлі з речами.
– Я поживу в тебе, гаразд?
Юля від цього прохання трохи розгубилася.
– А що з твоєю квартирою?
– Чоловік не хоче з’їжджати.
– Але це ж твоя нерухомість.
– Розумієш… Я прописала його…
– І що?
– Ми одружені. Поки не розлучимося…
– Живи вдома! – прикрикнула Юля.
– Я не можу з ним під одним дахом! – Ілона схопилася за невеликий животик. Юля не розуміла, навіщо подруга вирішила залишати дитину, якщо була невпевнена в чоловікові.
– Що тут у вас знову? – Андрій вийшов із ванної. Він ще не встиг поїсти після роботи, як з’явилася подруга дружини.
– Ти їдеш із міста? – він кивнув на валізи. – Прийшла попрощатися?
– Я прийшла до вас. Мені більше нікуди йти…
– Ні! Це вже занадто! – Андрій став у позу.
– Вибач, Юлю… Я забула, що в тебе все вирішує чоловік. Поїду на вокзал.
– Стій, Ілоно! Який вокзал? Що ти? Андрію, допоможи їй із валізою.
– У Ілони є своя квартира, Юлю! Чому ми повинні її приймати?!
– Тому що вона моя подруга.
– Так? А я твій чоловік.
– Ти маєш зрозуміти…
– Гаразд. У такому разі піду я. – Андрій швидко вдягнув куртку і грюкнув дверима.
– Ой… – Ілона злякано подивилася на подругу. – Що тепер буде?
– Повернеться.
– Гаразд… Я всього на кілька днів…
Пара днів затягнулася на тиждень. Андрію довелося їхати до Ілони додому, щоб по-чоловічому поговорити з чоловіком подруги дружини.
Чоловік виявився цілком адекватний і поїхав, забравши речі. Андрій не розумів, чому Ілона не могла сама з ним домовитися, але спілкуватися на цю тему з дружиною не захотів. Просто видихнув, коли подруга звільнила квартиру і він зміг жити з дружиною як раніше.
Але як раніше не виходило. Юля дулася за те, що він пішов.
– Юлю, пам’ятаєш, коли ми з тобою давали одне одному клятви, ми обіцяли не тільки вірність і кохання, а й те, що в наших стосунках не буде третього зайвого?
– До чого тут це?!
– Ти не розумієш?! Третій зайвий – це не свекруха і теща! Зараз зайва в наших стосунках – Ілона! І-ло-на!
Юля здивовано подивилася на чоловіка.
– А як вона заважає нам?
– Вона займає весь твій час. Але і це не вся біда! Найгірше, що після спілкування з нею ти як у воду опущена. Вона висмоктує з тебе всі соки, вона, якщо хочеш, енергетичний вампір!
– Які дурниці… – пробурмотіла Юля. Щоправда, вона вже давно ловила себе на думці, що після розмови з подругою в неї справді псується настрій.
– Слухай, я кохаю тебе. Але мені вже набридло. Я не хочу більше втрачати дружину через те, що в її подруги не вдалося життя.
– Ти просиш мене перестати з нею спілкуватися?
– Це буде занадто болісно для тебе, так?
– Так.
– Давай домовимося, що ти будеш приділяти їй один або два дні на тиждень по дві години, і це будуть не вихідні. Я знаю, що цього достатньо, щоб підтримувати дружбу.
– Але…
– Або я пас.
Юля напружилася. Втрачати чоловіка через Ілону їй зовсім не хотілося. До того ж подруга справді приносила в їхню родину негатив. Якісь радісні події вона тримала при собі. Навіть день народження відсвяткувала нишком, щоб Юля не дізналася. Тільки по фото в соцмережах вона побачила це… І образилася. Хоча довго злитися Юля не вміла.
Наступного разу, коли Ілона прийшла з “поганими” звістками, Юля вислухала і сказала:
– Люба, я співчуваю, але тобі варто самій вирішувати це. Я не можу замінити тобі психолога. Ось контакти фахівця. Іди.
Так вона говорила кілька разів. Спілкування звелося на мінімум. Юля знову стала собою, з чоловіком стосунки налагодилися.
Та й Ілона повернулася до чоловіка напередодні появи дитини.
Усе стало добре. Але тільки на півроку.
Через 6 місяців Ілона знову постукала у двері.
– Ми розлучилися. – з порога сказала вона. – У нього інша.
– Ясно… – Юля не була рада бачити подругу, але вигнати не змогла. Знову все почалося спочатку.
– Слухай, тобі треба знайти іншого.
– Та хто мене з немовлям візьме?!
– Не знаю. Але спробувати варто.
– Я сиджу зі Славіком увесь день… Навіть допомогти нікому. До речі, мені привезли комод… Може, Андрій зможе приїхати зібрати?
– Не знаю, у нього так багато роботи. Попроси чоловіка…
– Ні! Я не навиджу його! Краще ви приходьте у вихідні в гості. Удвох.
Юля вмовила Андрія. Він здався.
Комод зібрали, Ілона радісно подякувала і… попросила приїхати знову.
– Привезуть нове ліжечко. Досить Славіку спати в колясці. Андрюшо… Адже тобі нескладно!
– Нескладно, – процідив Андрій, дивлячись на дружину, яка дивилася на нього з благанням.
– Дякую! Ви… – Ілона розплакалася. – Ви такі хороші! Я так люблю вас! Юлю… Може, будеш хрещеною моєму синові, га? Краще за тебе я кандидатки не знайду. А хрестити вже час.
За кілька місяців усі меблі було зібрано, крани полагоджено, а Ілона більше не знала, що попросити. Та й Юля вже смикалася від її дзвінків.
– Знаєш, Юлю, мене, звісно, добре виховали, а дід навчив працювати з інструментами, але я не тесляр і не ремонтник! У мене робота з 9 до 6, а після я хочу додому. До себе. А не до Ілони. – Сказав якось раз Андрій.
Тому коли подруга повідомила, що познайомилася з хлопцем, Юля зраділа.
– Слухай, люба, можеш виручити, га?
– Чим? – від слів Ілони по шкірі побігли колючі мурашки. Юля не знала, що сказати… Але погодилася. Чому? Тому що хотіла швидше влаштувати особисте життя Ілони.
Того ж вечора.
Юля бродила кімнатою, картаючи себе за доброту. Вона була впевнена, що чоловік буде злий.
– Це що?! – ахнув Андрій, коли прийшов і побачив візочок і ледь не спіткнувся об купу дитячих речей. – Ти хочеш сказати, що в нас буде дитина і ми заздалегідь готуємося до поповнення?
– Тихіше! Не кричи! – шикнула Юля, – Це в нас Славік у гостях.
– А коли мама його прийде? – бачачи час, запитав чоловік.
– Уранці.
– Що?!
– Ну… вона попросила взяти дитину на ніч.
– Ти йому не мати!
– Я хрещена…
– І що?! До церкви сходила, іграшку подарувала і все! Це роль хрещеної! Якщо матуся безвідповідальна, то нехай бабусям віддасть. У нас із тобою своє життя!
– Любий… Але ми поки що можемо потренуватися… – Юля вирішила діяти хитрістю і обійняла чоловіка. Андрій швидко забув про те, що говорив, але завершити розпочате подружжя не змогло, Славко прокинувся і заплакав.
– Що за чорт! Я у власному будинку не можу побути з дружиною наодинці! – Андрій був настільки злий, що навіть ударив кулаком стіну.
– Андрію, ти його лякаєш! Він маленький, він ні в чому не винен!
– Знаєш? Він – не винен. Винна ти! – Андрій вийшов зі спальні й зачинився у вітальні. Він не бажав бачити дружину. Того вечора він серйозно задумався про те, щоб піти. Остаточно.
Подруга прийшла тільки під ранок. І всупереч прогнозам засмученої Юлі, Ілона була сумною.
Але вислуховувати подругу не було настрою. У Юлі самої все котилося під укіс.
– Я посиджу?
– Взагалі-то, я втомилася. Славік не спав, плакав… – Сказала Юля, натякаючи, що подрузі час піти.
– Я все одно хочу сказати тобі… Загалом, у нас не склалося. Він дізнався, що я мати-одиначка, і звалив.
– Ясно.
– Є ще один… Чоловік. Я з ним учора познайомилася через інтернет. Він запрошує до себе.
– М… – Юлі було все одно.
– Можна, я Славіка залишу ще на кілька годин? Га?
– Ні, Ілоно. У мене сьогодні справи.
– Ну може, можна якось їх змінити?
– Звісно, можна, – до кімнати увійшов Андрій. Він чув розмову, і всередині закипало роздратування.
– Так? Ну чудово. Тоді я піду, – зраділа Ілона.
– Зачекай на мене, – сказав Андрій. – Я теж піду.
– Куди? – здивовано запитала Юля. Вона почувалася жахливо.
– Я з подругою піду. Ілоно, навіщо тобі когось шукати? Як тобі я? – він зробив крок до подруги дружини і простягнув руку. Та витріщила очі й почервоніла.
– Не розумію…
– А що тут розуміти? Я за минулі місяці був у тебе більше, ніж удома. То одне допомогти, то інше. Дитину твою я теж чудово знаю. До тебе звик. А дружина в мене добра. Зрозуміє і пробачить. Їй же для подруги нічого не шкода. Навіть сімейного щастя.
Андрій узяв телефон зі столу і кивнув Ілоні.
– Бери сина і пішли. Заміж.
Юля схопилася і цього разу не стала мовчати.
– Нумо, швидко забрала дитину і пішла звідси! А ти… Андрій, якщо тільки до неї підеш… Та я…
– Що?
– Усе! – Юля кинулася в спальню і заридала. Її накрило розуміння, що вона власноруч загубила свій шлюб. Загубила тим, що не могла відмовити Ілоні. І тепер… Здавалося, що вона втратила все.
Вхідні двері грюкнули.
Андрій пішов. Пішла й Ілона з дитиною.
Того дня їхній дружбі прийшов кінець.
Година, яку Юля провела на самоті, була найжахливішою і найважчою в її житті. Вона перемотувала в думках усе своє життя і дивилася на все це очима чоловіка. Робила те, чого повинна була зробити вже давно. Коли він просив її змінитися.Спеціально для сайту Stories
Але вона не чула його. Вона чула тільки Ілону.
Надвечір у передпокої почулися кроки.
Юля витерла сльози і вийшла. У передпокої стояв Андрій.
Вони мовчки подивилися один на одного. А потім він розкрив обійми.
Юля кинулася до нього і заплакала.
– Я не хочу тебе втрачати.
– І я не хочу.
– Ти справді хотів до неї піти?
– Ні за що на світі. Я просто хотів, щоб ти мене почула.
– Я чую. Я все зрозуміла. Більше в нашій родині не буде зайвих. Тільки ти і я. І…
– Що?! – Андрій злякався.
– І наш малюк. Я не встигла сказати тобі. У нас буде дитина.
Андрій подивився на Юлю дивно, по шкірі пробігли мурашки.
– Ти що не хочеш? Не готовий?! – Це ж наша дитина, не чужа. З нею буде все по-іншому. – Андрій поцілував дружину в чоло і заспокоїв.
Відтоді в їхній родині було все добре. Без Ілони та її проблем.Спеціально для сайту Stories
