– Павло, я довго ще буду у вас під дверима стояти? Ви мені двері взагалі збираєтеся відкривати чи ні?! – обуреним голосом запитала у сина по телефону Інга Валеріївна. – Я вже десять хвилин вам у двері дзвоню, а мені ніхто не відчиняє! Що це за справи?
– І тобі привіт, мамо! – відповів їй у трубку Павло. – А ти що у нас робиш під дверима? У нас зараз вдома нікого немає! Я у справах поїхав, а Настя взагалі у подруги ночувала! І чому ти не попередила, що сьогодні до нас збираєшся?
– Ну здорово взагалі! – ще більше розлютилася жінка. – І що ти мені накажеш робити? Скільки мені вас чекати тут?
– Я тільки через пару годин звільнюся, а Настя, я не знаю точно, вона тільки до вечора додому збиралася! Так що як мінімум пару годин! – “порадував” маму син.
– Сходи куди-небудь, в кафе посидь, почекай! Там поруч з нашим будинком кафе непогане є! Зачекай мене там!
– Так, я не збираюся нікого чекати! Дзвони своїй дружині, і нехай швиденько біжить додому! Її подруга далеко живе?
– Далеко! – відповів Павло. – Та й навряд чи вона зараз все кине і рвоне додому, мамо! Треба ж заздалегідь про свій приїзд попереджати! Що у тебе за звичка така: зібралася тихо, мовчки і приїхала?! І так вже далеко не вперше!
– Давай ти мене, синку, вчити не будеш, що і як мені робити потрібно! Я сама без тебе прекрасно в цьому розберуся! А ти давай дзвони Насті своїй, мене мало цікавлять її подруги, нехай додому йде і двері мені відчиняє! Я на поїзді сім годин не для того їхала, щоб у вас ще півдня під дверима куняти!
– Так, – простягнув Павло. – Я їй, звичайно, подзвоню, але обіцяти тобі нічого не буду!
– Давай дзвони, я чекаю! Передзвониш мені і скажеш, довго мені ще тут сидіти чи ні?! – сказала Інга Валеріївна і відключилася.
– Цього мені тільки не вистачало… – роздратовано промовив Павло, коли мама відключилася від розмови. – Блін, так добре день починався, і воно приперлося! Що за людина така? Нічого не розуміє!
Павло сів у свій автомобіль і набрав дружину.
– Люба, привіт! Ти вибач, не хотів тебе відволікати, але у мене до тебе питання: ти довго ще у Наталки будеш?
– Привіт, – сонним голосом відповіла Настя. – А що таке?
– Ви що там спите ще чи що?
– Ну так! Ми тільки під ранок лягли, півночі проговорили, просиділи! То що треба? – знову запитала Настя і позіхнула.
– Мама! – тихо сказав чоловік.
– Не зрозуміла! Що мама?
– У нас під дверима стоїть моя мама! Вона недавно приїхала і ломиться в нашу квартиру!
– Знову? – незадоволено сказала Настя. – Що ж їй вдома не сидиться? І чому вона заздалегідь не сказала, що приїде?
– Можна ці питання не до мене ставити? Я її про те саме запитав!
– Так, а від мене-то ти що хочеш? Щоб я зараз піднялася і поїхала відкривати їй двері? А ти сам де?
– Я тут у справах! Додому зможу тільки мінімум через пару годин приїхати! Тому тобі і подзвонив!
– Ні! Я нікуди не поїду! Я хочу спати! У мене сьогодні вихідний, і я пообіцяла Наталочці, що ми цілий день проведемо разом! Так що мама твоя нехай десь в кафе на тебе почекає! І, до речі, вона надовго до нас?
– Гадки не маю, я в неї не питав! Як завжди, напевно, завтра ввечері назад поїде! У неї ж там коти, яких годувати треба!
– Гаразд, гаразд! Робіть там з мамою що хочете, а я тоді до завтра залишуся у Наталки! Не хочу навіть перетинатися з нею! А то знову почнеться вічна її незадоволена пісня! Не так, не так! Все, без мене!
– Ну, кохана, ну, будь ласка! Інакше вона мене просто з’їсть! Скачи додому, тобі там все одно недалеко від Наталки, а з мене потім проси що хочеш! Чесне слово!
– Аааа! – тихо проревіла Настя. – Ну ось чому завжди так, га? Чому я повинна сидіти з твоєю мамою?
– То ти поїдеш, відкриєш їй квартиру?
– І що мені за це буде?
– Все, що попросиш! Все зроблю!
– Гаразд! – сказала дружина. – Чоботи пам’ятаєш, які мені сподобалися?
– Які майже п’ять тисяч коштують, ти про ті чоботи? – жахнувся Павло.
– Саме ті! Так ось, завтра тоді їдемо, і ти купуєш мені ці чоботи!
– Але ж Настю…
– Ти сам сказав, проси що хочеш! І я ще тебе жалію! Але я можу нікуди не їхати в принципі, вибір за тобою!
– Гаразд! Я згоден! – здався Павло. – Тільки це, не сваріться там! Будь ласка!
– А це не від мене залежить. Ти сам прекрасно це знаєш!
Подружжя ще кілька хвилин поговорило, і Настя, сонна і незадоволена, піднялася з ліжка. Вона попередила подругу, що їй потрібно їхати додому, і що, якщо вийде, вона через годину, може, трохи пізніше, повернеться назад.
Дорога до будинку у жінки зайняла близько сорока хвилин. Якби, звичайно, не затори, то вона б приїхала набагато раніше.
Вона під’їхала до кафе поруч з їхнім будинком і зайшла в нього. Оскільки чоловік сказав, що мама може бути там. Інги Валеріївни в кафе не виявилося, і тоді Анастасія попрямувала додому.
Піднявшись на свій поверх, вона застала свекруху сидячою на сходах, на підстеленій якійсь ганчірці.
– Вітаю, Інго Валеріївно, – доброзичливо почала Настя. – Ви б попередили, що приїжджаєте, ми б вдома були! А то у мене вихідні, Павло у справах мотається…
– Нема чого виправдовуватися переді мною, сонечко! Я можу приїхати тоді, коли мені потрібно і зручно, і звітувати перед вами я не збираюся! Давай відкривай квартиру, я вже втомилася тут на сходах вас чекати!
– А простіше не можна розмовляти? Обов’язково потрібно гонор свій показувати? – раптом пирхнула Анастасія. – Я що, їхала через півміста, щоб знову чергову гидоту від вас вислуховувати?!
– Ти давай погунди мені ще! Живеш у квартирі мого сина, і мені ще зубки свої показуватимеш? Я тобі їх швидко обламаю!
У цей момент Настя відчинила квартиру, і свекруха спробувала влетіти туди швидше за невістку.
– Стояти! – зупинила її Настя. – Нумо, повторіть, в чиїй квартирі я живу? Що ви там з моїми зубами зібралися зробити?
– Руку прибрала від дверей, дай я пройду!
Вона схопила Настю за руку, і відштовхнула її в сторону, а сама пішла в квартиру.
Настя від шоку просто завмерла на місці. Але цей стан швидко минув. Вона увійшла слідом і зупинила свекруху, не давши тій роздягнутися і роззутися.
– Я сказала, повторіть, що ви там про квартиру і про мої зуби сказали?!
– А в тебе що, зі слухом проблеми? – посміхнулася Інга Валеріївна. – З цією проблемою вже не до мене тобі звертатися потрібно, а до фахівців!
– А я щось зрозуміти не можу, а я вам зараз що поганого-то зробила? Ви чому собі дозволяєте зі мною так розмовляти? Ви приїхали не до себе додому, а до мене в гості, будьте ласкаві поводитися відповідно! А то проблеми і не тільки зі слухом можуть початися у вас! Не треба мене виводити! Я вас зараз по-доброму попереджаю! Краще не зліть мене!
– Ой, куди б подітися, я прям злякалася тебе, та сховатися не знаю куди! І я приїхала додому до свого сина, а значить, це те ж саме, що до себе додому! Це ти тут ніхто, і звати тебе ніяк! Налякала мого сина, відвезла його від матері подалі, а тепер їй щось ще й не подобається! Рот свій закрий краще і не доводь мене до гріха!
– Забирайте свого синочка, якщо я така погана, і скатертиною вам дорога, няньчіть його далі! І рот я свій закривати не збираюся, а ось ви б свій прикрили і не доводили краще б мене! Інакше я зараз викину вас за двері і поїду назад!
– Ага, спробуй! – спеціально провокаційним голосом сказала Інга Валеріївна. – Я тебе зараз сама звідси викину!
Настя ледве стримувала себе в руках. Їй так сильно хотілося вмазати цій противній тітці, що вона не знала, що з собою вдіяти, щоб не здійснити задумане. Але після цих слів, сказаних свекрухою, все терпіння кудись випарувалося.
Анастасія просто схопила свекруху за комір, відчинила двері і з силою викинула ту на майданчик.
Інга Валеріївна не змогла втримати рівновагу і розпласталася прямо перед сусідськими дверима. Їй услід полетіла сумка і ганчірка, на якій вона сиділа на сходах.
Настя просто зачинила за собою двері, нічого більше не кажучи матері свого чоловіка. Її дуже сильно трясло. Вона і сама від себе такого не очікувала. Але, зробивши це, їй трохи стало легше.
Свекруха ж піднялася з підлоги і почала ломитися назад в квартиру. Крик стояв на весь під’їзд. Летіли всякі образи, погрози на адресу невістки.
Настя тим часом, поки Інга Валеріївна розорялася на майданчику перед дверима, зателефонувала чоловікові.
– Павло, я тобі казала, я не хочу їхати зустрічати твою ненормальну мамусю! – з тремтінням у голосі сказала вона.
– Так, тихо, заспокойся, Настю! Що у вас там знову сталося? Я вже додому їду!
– Я викинула її з квартири! – зізналася дружина. – Вона мене вивела просто! Вона почала мене ображати, принижувати, я і не витримала!
– Я тебе зрозумів! – відповів Павло. – Вона зараз де?
– На, послухай! – сказала жінка і приставила телефон до дверей.
До Павла донеслися дикі крики його матері. І тут же пролунав вхідний на другу лінію від мами.
– Я тебе зрозумів! – знову вимовив чоловік. – Вона мені зараз дзвонить! Я скоро буду вдома, нехай побуде на майданчику, не впускай її, щоб більше нічого не було!
– Та я й не збиралася! Я її взагалі більше сюди ніколи не впущу! І мені плювати на те, що вона твоя мама! Вона більше на пацієнта психлікарні схожа! Ось туди її сміливо можеш і везти, коли приїдеш, а в квартиру в нашу вона більше жодною ногою не ступить!
Павло не став сперечатися з дружиною, він відповів на вхідний від матері.
– Тебе де носить, Павло? – одразу ж почала голосити в трубку Інга Валеріївна. – Ти знаєш, що твоя дружина витворила? Вона схопила мене ззаду нишком за комір пальта і просто викинула з квартири, як кошеня, що нашкодило! Що це було? Зараз ти приїдеш, я їй таке влаштую, ой, мало цій швабрі точно не здасться!
– Спускайся вниз! – спокійно сказав Павло.
– Що? Я тебе не зрозуміла?! Навіщо мені спускатися вниз?
– Я сказав, спускайся вниз, я відвезу тебе на вокзал, і ти поїдеш назад додому! До нас ти сьогодні точно вже не потрапиш!
– Що ти маєш на увазі? – не зрозуміла мати. – Ти що, вирішив мене таким чином позбутися зараз? Ааа, я тепер зрозуміла, тобі твоя дружина ненормальна подзвонила і на мене поскаржилася! І ти що, як шістка, будеш танцювати під її дудку, чи що?
– Я ні під чию дудку, мамо, танцювати не збираюся! Я тобі сказав, виходь на вулицю, я вже майже під’їхав! Я зараз відвезу тебе на вокзал, і ти звідти поїдеш назад додому! Туди, де на тебе чекають твої коти! Ось з ними там роби що хочеш, а з Настею я тобі так поводитися не дозволю! Мені вже набридло, щоразу як ти приїжджаєш, у нас вдома твориться не зрозуміло що, і потім скандали після твого від’їзду! Мене таке не влаштовує!
– Ось воно як… – почала знову Інга Валеріївна.
Але Павло вже скинув виклик. Тому що знав, що ця розмова може затягнутися надовго.
– Я тобі ще влаштую, мерзенна ти дівка! – крикнула свекруха через двері. – Ти від мене за цими дверима не сховаєшся, я тебе з-під землі дістану!
Настя стояла, все це слухала, але не відповідала на заскоки неврівноваженої свекрухи.
Інга Валеріївна, як того вимагав її син Павло, спустилася вниз і вийшла на вулицю. Павло під’їхав до під’їзду через пару хвилин.
Мама сіла до сина в машину і кинула на нього злісний, гнітючий погляд.
– Що ти на мене так дивишся? – звернувся він до матері. – Ось тільки мені зараз не треба розповідати, що це Настя винна в тому, що сталося! Я прекрасно знаю тебе, мамо, і знаю твої постійні заскоки!
– І ти справді їй все, що вона зараз зі мною зробила, просто так спустиш?
– А що я повинен зробити, приїхати додому і влаштувати їй, чи що?
– Чудово! Я ще й винна! – почала прибіднятися жінка. – А знаєш що, а давай, вези мене на вокзал, і я поїду додому! Тільки я до вас більше ніколи не приїду після такого до мене ставлення! І сином тебе теж більше не називатиму!
– А ти сюди як дісталася? – запитав Павло у матері.
– Що значить як? На таксі! – відповіла йому мама.
Він зупинив машину, коли вони тільки виїхали з двору їхнього будинку.
– Виходь, виходь! – зажадав він.
– Що значить “виходь”? – не зрозуміла жінка.
– А те й означає! Я ж більше тобі не син! Тоді ти мені, виходить, більше не мати! А я чужих, незнайомих жінок по місту катати не збираюся! Виходь, лови таксі і вирушай додому! І щоб тут тебе більше не було! Досить мені життя псувати, мені дитинства з тобою за очі вистачило!
Павло простягнув руку і відчинив матері двері. Вона знову презирливо подивилася на сина, незадоволено пирхнула і вийшла з машини.
Через кілька хвилин Павло вже був удома.
– А психовану куди подів? – запитала Настя у чоловіка. – Ти що, її так швидко до вокзалу відвіз, чи що?
– Ні, вона сама поїхала! Ми з нею трохи поговорили, і я думаю, вона більше до нас не приїде!
– Ти так думаєш чи точно не приїде?
– Точно не приїде! – трохи з сумом у голосі відповів чоловік. – І ти мені вибач, я не думав, що так вийде, я тебе підставляти не хотів! Ти ж на мене не ображаєшся?
– А завтра подивимося! – відповіла Настя.
– Що ти маєш на увазі? – Павло зробив здивований вираз обличчя.
– Що в сенсі? – посміхнулася дружина. – Завтра їдемо в магазин, і вибачення ти мені будеш приносити у вигляді тих самих чобіт, які ти мені сьогодні пообіцяв купити! Чи ти думав, що я після всього, що сталося, про них забуду, чи що?