– Ти мені невірна? – вимовив він, опустивши очі і втупившись у підлогу.
Вона не поспішала з відповіддю. Мовчки підійшла до дзеркала, поправила сережку, провела кінчиком пальця по губах, злегка розмазавши помаду. Потім обернулася в його бік.
– А ти пам’ятаєш, як сам зрадив мене?
Ці слова образили його сильніше, ніж якби вона просто відповіла “так”. У них таїлася правда, помста і зізнання одночасно.
Ігор і Марина прожили разом тринадцять років. У них було двоє дітей, іпотека, заміський будиночок, кредит за машину. Вони вели життя, яке заведено називати “типовим”.
Робота, школа, секції, покупки, вечірні фільми перед сном.
Кохання між ними колись було. Безумовно, було.
У двадцять два роки Ігор обожнював Марину. Бігав за нею, немов одержимий. Писав їй вірші, годинами простоював біля її під’їзду. Потім зробив їй пропозицію, було весілля. З’явилися донька, потім син.
Були моменти справжнього щастя, яскраві й незабутні.
Вони були повноцінною сім’єю, єдиною командою. Але з часом усе стало перетворюватися на повсякденну рутину, сіру буденність.
Ігор багато працював. Його кар’єрне зростання йшло семимильними кроками. У тридцять п’ять він уже очолював відділ у великій компанії.
Він постійно повторював:
– Я намагаюся заради нашої сім’ї, заради нас.
Але що вище він підіймався кар’єрними сходами, то далі віддалявся від дому.
Постійні затримки в офісі, часті відрядження, вічний втомлений стан. Він повертався додому роздратованим і виснаженим.
Марина тримала все на своїх плечах: дітей, господарство, побут, роботу. І поступово перестала бути для нього жінкою. Вона більше не цікавила його як супутниця.
На роботі з’явилася Лера. Вона була на десять років молодша.
Яскравий макіяж, бездоганні укладки, високі підбори, завжди прекрасний настрій.
Вона сміялася над його жартами, захоплювалася його ідеями, приносила йому каву, писала вечорами повідомлення на кшталт “не забув про презентацію?”, натякаючи на щось більше.
Спочатку він ставився до неї байдуже. Потім дозволив собі легкий флірт.Потім почалися листування.Потім з’явилися таємні зустрічі.
А потім трапилася ніч у готелі “під приводом виїзного тренінгу”.
Він зрадив.
І продовжував робити це знову і знову. За однією і тією ж схемою:
“- Це нічого не означає. Просто трохи відволікся. Дружині не скажу, щоб не поранити. Я не роблю нічого жахливого, дружина ні про що не дізнається, та й розлучатися я не збираюся.”
Він навіть не допускав думки, що правда може спливти.Лера не прагнула зруйнувати чужу сім’ю. Вона була зручною, веселою, пристрасною, молодою.
Поруч із нею він почувався справжнім чоловіком, а не “батьком двох дітей з іпотекою на плечах”. Він ставав цікавим, впевненим, бажаним.
З Мариною все було інакше.
Він повертався додому пізно, виснажений, роздратований. Перед ним була жінка із зібраним у пучок волоссям, у старій футболці, з вечерею на столі та дитячим мультиком на екрані телевізора.
Він почав чіплятися до неї, знаходячи приводи для докорів:
– Чому ти перестала піклуватися про свою зовнішність?
– Чому тобі більше не хочеться близькості?
– Чому ти така холодна зі мною?
Вона намагалася пояснити свої почуття:
– Я постійно втомлююся, ніхто не допомагає мені. Ночами погано сплю, все вирішую сама. Ти фізично поруч, але здається, що тебе немає зовсім.
Однак її слова до нього доходили як шум на задньому плані. Адже його існування вже давно роздвоїлося – між двома життями.
Але Марина знала все. Вона бачила кожне повідомлення, сповнене пристрасті, якими він обмінювався з Лерою.
Саме тоді щось усередині неї надломилося. Її чоловік став викликати в неї огиду, немов він занурився в бруд цілком і тепер випромінював його.
Вона не влаштовувала істерик, не влаштовувала сцен. Просто спостерігала за тим, що відбувається, вдаючи, ніби нічого не помічає. У глибині душі вона сподівалася, що одного разу він сам усе розповість, зізнається в романі на стороні. Але цього не сталося. Він продовжував грати роль зразкового чоловіка і батька перед друзями та родичами.
А потім Марина почала віддалятися. Немов її життя відокремилося від їхнього спільного буття.
Вона почала зосереджуватися на ролі матері та господині дому. Але при цьому почала приділяти увагу собі – тільки це було вже не заради нього.
Її посмішка змінилася. Вона стала рідше ставити запитання. Більше часу проводила за телефоном. І поверталася додому все пізніше.
Ігор заспокоював себе: “Переживе, пройде, головне, щоб ні про що не здогадалася”.
Але він не розумів, що Марина вже про все здогадалася і прийняла рішення.
Минув рік.
Він поступово охолов до Лери. Все стало здаватися одноманітним. І тоді він вирішив звернути більше уваги на свою дружину.
Марина змінилася: стильний одяг, бездоганний макіяж, дорогі парфуми, елегантні зачіски.
Він подумав: “Намагається знову привабити мене?”
І дозволив собі розслабитися.
Аж поки одного разу випадково не помітив смс на її телефоні: “Чекаю на тебе в готелі. Сьогодні, як зазвичай?”
Кров кинулася йому в голову.Він вирішив запитати напряму:
– Марино, хто тобі пише?
– А ти справді хочеш знати? Чесно?
– Звичайно!
– Тоді спочатку розкажи про свою коханку.
Він напружився:
– Це зараз неважливо. Я питаю тебе.
І тут вона зробила глибокий вдих і вимовила дуже спокійно, майже пошепки:
– Ти хочеш дізнатися, чи зраджую я тебе? А ти пам’ятаєш, як сам зрадив мене? Може, почнемо саме з цього?
Він розгубився.
Він не був готовий до такого повороту. Саме він мав бути тим, хто страждає, кається, просить вибачення. Саме він хотів знову домогтися її прихильності!Але реальність виявилася зовсім не такою, якою він її уявляв.
Марина пішла в кімнату, а він залишився стояти в передпокої.
Раптово до нього дійшло, наскільки дурними звучали його виправдання. Як довго він брехав, приховував правду, принижував її своїм мовчанням.
А тепер, коли вона, можливо, дозволила собі те саме, він почувається жертвою?
Він очікував скандалу, вимагав відповідей, але отримав лише… тишу.
Увечері вони сіли поговорити.
– У тебе хтось є? – запитав він.
– Так, є. Він казав, що я красива. Слухав мене, не зраджував, не брехав, просто був поруч.
– Це була помста?
– Ні. Я хотіла знову відчути себе бажаною жінкою. Він мені подобається. А потім… ти став мені байдужий. Я не мстилася. Я просто жила.
Він дивився на неї і раптово усвідомив, що вона пішла з його життя назавжди.
Весь цей час він був упевнений, що повністю контролює те, що відбувається.
Що він – “господар становища”, “справжній чоловік”, “той, кому дозволено робити помилки”. Ніколи він не припускав, що його дружина здатна відповісти йому тим самим.
Минуло півроку. Вони роз’їхалися й оформили розлучення. Дітей він бачить згідно з розкладом.
Марина посміхається, коли приходить за ними. В її очах з’явився блиск, немов вона знайшла нове життя – без нього.
А він… Він намагається знайти її в інших жінках. Пише ночами повідомлення зі словами “пробач”.
Перечитує старі діалоги. І згадує ту єдину фразу, яку вона вимовила тієї ночі:
“- А ти пам’ятаєш, як сам мене зрадив?”
Його вчинок повернувся до нього, немов бумеранг. Один короткий зв’язок зруйнував його, здавалося б, міцну сім’ю. Він вважав, що все під контролем, але реальність круто змінилася.Спеціально для сайту Stories
