– Сьогодні мама забере Варю з дитячого садка, і ввечері повечеряє з нами, — повідомила Ліда чоловікові за сніданком.
Єгор скривився: він поважав тещу, вона їм добре допомагала, але навіщо саме в п’ятницю? Він хотів купити пінного на вихідні, повалятися на дивані перед телевізором і відпочити після робочого тижня.
Але Ліді він про це не став говорити, адже вони ще й обіцяли Варі сходити в кіно на новий мультфільм, купити попкорн і м’яку іграшку доньці…
Увечері на кухні вже господарювала теща, і квартира наповнилася ароматом смажених баклажанів і смачних котлет.
Але за вечерею Надія Петрівна їх здивувала:
— Я сьогодні у вас ночуватиму. Завтра вранці до нас приїдуть гості, я запросила сестру Галину з Миколою до нас, та ще й Мітю з його дівчиною.
Навіть Ліда витріщила очі на матір:
— Мамо, ну що ж ти навіть нас не запитала? А Мітьку навіщо, він же любить перекинути не одна чарку?
– А що тут питати, — здивувалася Надія Петрівна, — Ви й так усі вихідні вдома сидите, а Галя — моя рідна сестра, до того ж Мітя з нареченою ночуватимуть у мене в однокімнатній. Так, кажуть, він тепер і не вживає.
Ну а Галина з Колею переночують у вас, у вас же трикімнатна. Ну а я з Варюшею, вона відразу так зраділа, коли я їй пообіцяла, що буду їй на ніч казки розповідати!
— Ну ти, мамо, просто неперевершена, — лише це й сказала Ліда, поглянувши на похмуре обличчя чоловіка, на якому було написано: «вихідні пропали».
— А що ж мені, не прийняти свою рідню? Я вам, коли твого батька, Лідо, не стало, віддала нашу трикімнатну квартиру, сама живу у вашій однокімнатній, мені їх там ніяк не вмістити.
А Галина так дуже просилася в гості, Мітя вже півроку не вживає, працює, ось збирається одружитися, — з образою відповіла Надія Петрівна.
— Треба їх підтримати, а не цуратися. Тільки за столом ні-ні, ніякого міцного, — поглянула на Єгора теща…
Найбільше раділа Варя, щоправда, вона забула, хто це такі, та все розпитувала бабусю про них, адже вони тепер рідко бачаться.
А в суботу, ще до світанку, пролунав дзвінок у двері. І Надія Петрівна, яка прокинулася раніше, побігла відчиняти.
— Заходьте, дорогі гості, дай-но, Галю, я тебе розцілую, нарешті ми побачилися!
— А це хто, невже Варя вже така виросла? Ось тобі модну ляльку, а ручки підстав під цукерки, — зраділа Галина Петрівна і тихо, з задоволеним виглядом, прошепотіла сестрі: — У нас тепер, напевно, теж будуть онуки, ми ж приїхали запросити вас на весілля.
Я о третій ночі вже встала, спекла пирогів у дорогу, зібрала свого сала, а мій Колька накоптив домашню ковбаску — наша Таня її дуже любить. Коля називає її донькою, вона вже у нас як рідна, — базікала Галина, дістаючи гостинці та подарунки й радісно посміхаючись.
— Це наш мед, свіженький, це огірочки, це яйця від наших курочок.
— Та як же ви все це добро привезли? — дивувалася Надія Петрівна.
— Це Таня нас на своїй машині привезла, вона у нас на все здатна, працює в прес-службі, знайома з високими начальниками. А сама — проста й привітна, пощастило нашому Мітьці, молюся щодня — хоч би син не зірвався.
А він у нас такий щасливий ходить, наче й не тягне його більше до пляшки, я ж ходила до бабусі, вона заговорила його через фотографію, невже це діє?
— Та вже, навіть під сало й огірочки чарку точно не дадуть, — ледь чутно прошепотів собі під ніс Єгор.
А Мітя, побачивши чоловіка своєї двоюрідної сестри, помітно зрадів:
— Привіт, Єгоре, завтра поїдемо на риболовлю на приватні ставки? У мене в машині є човен, снасті та підгодовування, поїхали!
Єгор озирнувся — вдома точно нічого робити, тож погодився:
— Поїду, куди ж тепер подітися!
Вся субота минула за розмовами, а рано-вранці в неділю Єгор, Мітя з Танею та його тесть Микола Іванович помчали до ставків.
А з Варею на мультики пішли бабуся Надя, бабуся Галя та матуся, і було так весело. Бабі Галі дуже сподобався попкорн, вона навіть попросила добавки.. .
****”
Недільний вечір настав непомітно.
У квартирі, яка ще вчора здавалася Єгору полем битви за його особистий простір, тепер панувала якась дивовижна, майже забута атмосфера великого сімейного свята.
Єгор сидів на кухні, допиваючи чай із залишками пирогів, які привезла тітка Галя. Він відчував приємну втому в м’язах після риболовлі — вони з Мітею чудово провели час на ставках, зловили пару пристойних коропів, а головне — досхочу наговорилися.
Мітя дійсно дуже змінився, він розповідав про роботу, про плани щодо весілля, і в його очах більше не було тієї байдужості до життя, яка раніше лякала рідних.
Ось що значить кохання. (А може, й ворожіння, про який Єгор теж випадково почув, але Міті, звісно, не сказав).
У вітальні лунав веселий сміх.
Варя, втомлена прогулянками та розмовами, тим не менш була явно щаслива. І показувала всім нову м’яку іграшку, яку витягла з автомата в кінотеатрі.
Ліда сиділа між тіткою Галею та мамою, притулившись головою до плеча матері, і вони про щось тихо розмовляли.
— Ну що, зятю, — заглянув до кухні Микола Іванович. — Гарно провели час. А я ж спочатку хвилювався, як ми тут вмістимося, чи не завадимо. А вийшло ось так — затишно, по-сімейному, як колись у минулі роки мої батьки збирали у нас родичів.
Хоч і тісно, та ніхто не ображається, а на душі так добре, ніби маслянкою змастили всі життєві рани…
Єгор щиро посміхнувся, йому теж, всупереч планам, що не здійснилися, ці вихідні навіть сподобалися.
— Та годі вам, Миколо Івановичу. Місця всім вистачило, а риболовля — це взагалі окреме спасибі, давно я так не вибирався на природу, а треба б було.
У цей момент до кухні увійшла Таня, наречена Міті.
Вона виглядала зовсім не як «дівчина з прес-служби», а як зовсім проста, звичайна, дуже приємна молода жінка. Вона зібрала брудний посуд, швидко його помила і подякувала:
— Єгор, я так рада знайомству, і дякую за гостинність, — сказала вона, посміхаючись.
— Ми збираємося додому, справи, завтра на роботу, але ви обов’язково приїжджайте до нас на весілля. Ми будемо гуляти в селі, там багато місця, і свій ставок, не гірший за цей.
І конюшня поруч, можна покататися на конях, нудно не буде. Та й не тільки на весілля, приїжджайте, коли захочеться відпочити на природі.
Мітя соромився, вважав, що ви, міські, не дуже радітимете його бачити, і я рада, що він помилився…
Ліда зайшла слідом, обійняла чоловіка за плечі.
— Ну що, Єгоре, — прошепотіла вона йому на вухо, — не такі вже й погані вихідні вийшли?
Єгор подивився на дружину, на тещу, яка задоволено попивала чай, на галасливу, але таку рідну компанію у вітальні. Згадав свої п’ятничні думки про пінне та диван і посміхнувся.
— Знаєш, — відповів він, — але ж справді вийшло набагато цікавіше, ніби це не просто вихідні, а майже як відпустка!
Надія Петрівна, почувши це, задоволено примружилася:
— Ось бачиш! Сім’я — це не тільки тиша й диван, Єгорушко. Це коли є з ким і рибу половити, і пиріжки з’їсти, і просто поговорити…
У квартирі було тепло, пахло медом і домашнім затишком. І хоча завтра мав розпочатися робочий тиждень, Єгор раптом зрозумів, що ці вихідні він запам’ятає надовго, і тепер із задоволенням готовий прийняти гостей із села.
Або поїхати до них у гості, завітати несподівано, і тоді вже насолодитися їхньою гостинністю!
