Борис другу годину поспіль не міг зрозуміти, що хоче від нього дружина. А поки його видворили на балкон, щоб не заважати мити підлогу і чистити килим.
Він дивився в темний двір, освітлений лише нечисленними вікнами новобудов, що піднеслися до неба.
А в голові прокручував діалог із дружиною, намагаючись знайти причину, чому йому знову прилетіло.
– Знову тобі нічого не потрібно? – вигукувала Олена. – Дай тобі волю, ти б із дивана взагалі не вставав!
– Оленочко, так ти скажи, що зробити потрібно, а я зараз! – з готовністю піднявся Борис із дивана.
– Звичайно, тебе ж поки не штовхнеш, ти палець об палець не вдариш! – Олена похитала головою. – Дістався ж чоловік, що хоч плач!
– Оленочко, якщо підлогу підмести треба, давай я підмету! – вимовив Борис.
– Це ти по вінику в моїй руці зрозумів чи тебе сміття на підлозі збентежило? – з викликом запитала Олена. – Ах, вибач, на сміття ти уваги не звертаєш у принципі, а от як я взялася прибирати, то ти відразу руки тягнеш! Ні, самому здогадатися, що сміттю місце у відрі для сміття, а не по всій квартирі!
– Ні, а в чому проблема? – обурився Борис. – Треба просто сказати, а не розводити тут крик на порожньому місці!
– Це я на порожньому місці розводжу? – Олена отримала підживлення для скандалу і продовжила. – У будинку бруд, у мене тисячі справ, а ти собі дозволяєш спокійно лежати!
А потім ще кажеш мені, щоб я тобі казала, що робити? Ти або головою слабкий, що сам зрозуміти не можеш, що прибрати потрібно, або тобі просто байдуже!
– І що мені байдуже? – заплутавшись, перепитав Борис.
– А тобі все байдуже! І порядок у домі, і я, і те, що я втомлююся! – у голосі Олени слізливі нотки мішалися з обуреними вигуками. – Тобі все байдуже!
Був би ти хорошим чоловіком, сам би порядок навів! А не чекав би, поки я доберуся до прибирання!
– Давай я приберу! – наполегливо вимовив Борис. – І не треба кричати! Підмести? Питань немає! Давай віник! Пил витерти? Де ганчірка, я знаю! Можу навіть підлогу помити!
– А ось послуг мені не треба! – сказала Олена, заводячи віник за спину. – Подивіться на цього героя! На все він готовий, і зробить усе якнайкраще! А раніше ти не міг? Сам ти до цього додуматися не міг?
– Олено, досить! – попросив Борис. – Давай віник!
– А мені вже не треба! Я вже сама зібралася! Приберу вже, якщо чоловік у мене такий! Бездушний! – Олена відсторонила Бориса вбік. – Іди геть з очей! Якщо допомагати не хочеш, то хоч не заважай!
– Та я готовий допомогти! Тільки цього і хочу! – виправдовувався Борис.
– Знаю я, як ти хочеш! – фиркнула Олена. – Хотів би, так давно б уже все зробив! А так, з-під палки мені не треба! Я сильна жінка! Впораюся!
– Оленочко, а ти присядь, відпочинь! Телевізор подивися, а я зараз швиденько все приберу! – Борис простягнув руку до віника.
– Звичайно! Швиденько! – Олена скривилася. – Ти ж усе робиш швиденько, а мені потім доводиться переробляти, тому що швиденько – не означає – добре!
– Олено, ну, давай я зроблю все повільно і якісно, а ти посидь! – наполягав Борис.
– О! Так! У цьому ти майстер! – Олена виразно кивнула. – Розтягнути одну справу, поки я все інше не перероблю! А потім із виглядом героя повідомити, що ти закінчив! А нормальний чоловік би за цей час усе переробив!
Бориса трохи заклинило. Начебто, обидва полюси дружина відкинула, а золотої середини за визначенням не було. Олена скористалася ступором чоловіка і виштовхала його на балкон.
– Посидь тут і подумай, а заразом заважати не будеш, поки я прибираю!
Зовні вона його не закрила, але Борис у кімнату не рвався. Можна було огребти ще більше! А хотілося зрозуміти, за що він уже вихопив.
Причина вислизала від розуміння Бориса.
– Раніше вона такою не була!
Під “такою” Борис мав на увазі, що Олена раніше не вигадувала причин для скандалів.
Ні, без скандалів сімейне життя у двадцять років пройти не могло. Та й вистачало в цьому житті всякого. Але раніше були хоча б об’єктивні причини, які Борис розумів.
Нехай не з першого разу, не відразу, але потім до нього доходило. А якщо був винен саме він, то завжди просив вибачення.
***
Сімейне життя – це завжди випробування. Комусь одразу дістається цілий список проблем, комусь усе викочується поступово. Борису з Оленою дісталося все й одразу, а потім ще накинули, щоб жилося веселіше.
Хто накинув? Від усіх потроху, а головним постачальником розваг стала жартівниця Доля!
Сімейне життя молодих почалося в орендованій квартирі. Спрацював принцип, що молоді мають жити окремо. А готові вони до цього чи ні, принцип замовчує.
Йому двадцять два, їй дев’ятнадцять. Ох, і весело проходило притирання.
Борис за звичкою дошлюбного проживання, звалив усі господарські питання на Олену. А та, пам’ятаючи, що в її родині цими питаннями опікувалася тільки мама, спокійно це прийняла.
Раз прийняла, то все розклала на власний розсуд. Починаючи від постільної білизни та речей, закінчуючи черговістю пляшечок і флакончиків у ванній.
Але розклала це так, як це було розкладено в її мами! У мами Бориса все це було інакше. І почалося.
– Олено, де в мене шкарпетки?
– У шухляді.
– У якій?
– Там, де труси!
– А вони не в шафі? – здивувався Борис.
– Вони в шухляді для шкарпеток і трусів!
– Тут якісь рушники! – крикнув Борис, проводячи огляд.
– Ящик зі шкарпетками і трусами внизу!
– Так це що, мені щоразу нагинатися треба буде?
– А ти переломишся?
Крики з ванної теж не змовкали довго.
– Що з цього всього мій шампунь? – кричав Борис.
– На ньому написано “чоловічий”! – кричала Олена у відповідь.
– А все інше – це що? – запитував Борис без крику, коли Олена входила у ванну.
– А все інше – тебе не стосується! І ти, будь ласка, не торкайся!
– А якщо я твоїм шампунем помиюся, щось страшне трапиться? – з усмішкою запитав Борис.
– Ну, страшне – навряд чи, а ось весело буде! – Олена хихикнула. – У мене всі шампуні з відтінковим тоніком! Буде кумедно на твоїх світлих кучерях побачити докази неуважності!
Можливо, Борис і випадково переплутав, але одного разу довелося голити наголо фіолетове волосся.
А скільки криків було в кухні, то й перераховувати безглуздо. Кажуть, що про смаки не сперечаються. Ні, про смаки не сперечаються! Через них влаштовують скандали і сварки!
Кілька місяців знадобилося молодим, щоб виробити меню і пропорції солі та спецій.
Якби пригоди закінчилися на цьому, було б не так весело.
Олена була при надії, і орендовану квартиру довелося покинути. І питання було суто фінансове. І дитину, і квартиру вони потягнути не могли.
Переїзд до батьків Олени пройшов без ексцесів. А Борис навіть різниці в побудові домашнього господарства не помітив. Але немовля внесло свої корективи. Мама Олени краще знала, що потрібно дитині. Тому нерви в Олени були на межі. А вона, своєю чергою, мотала їх Борису.
Прожили два роки з батьками Олени, зважилися переїхати до батьків Бориса.
І тут Борис усе прийняв, бо пам’ять дитинства і юності викреслити було неможливо. А в Олени знову стався певний конфлікт інтересів. Побудовано все було не так, як вона звикла, або як будувала сама.
Якби не друга дитина, молода сім’я з дитиною б втекли на орендоване житло, так їх допекла участь батьків Бориса. А з появою другої дитини гостро постало питання:
– Борю, або ми переїжджаємо хоч куди-небудь, або я з тобою розлучаюся, і гори воно все синім полум’ям
За допомогою батьків з обох сторін була взята іпотека на п’ятнадцять років. Мабуть, це були найспокійніші п’ятнадцять років у їхньому житті.
Звичайно, мирно все не було. У питаннях виховання дітей виникали протиріччя. А ще суперечки виникали у зв’язку з тим, ким діти стануть у майбутньому.
Борис говорив, що спорт необхідний, а Олена стверджувала, що потрібен духовний розвиток. Боря тягнув сина з донькою в спортивні секції, а Олена записувала їх то на малювання, то на танці. Як діти виросли зі здоровою психікою, залишається тільки гадати. Але з упевненістю можна було сказати одне, всебічний розвиток було гарантовано.
Виплачена іпотека стала святом для сім’ї. І, природно, була відсвяткована. Але пожити в повністю своєму, виплаченому житлі, сім’ї вдалося лише два роки.
– Мені підвищення запропонували, – сказав Борис. – Зарплата вдвічі вища, весь соцпакет і багато плюсів від посади, але це треба їхати в інше місто!
– Як, в інше місто? – сторопіла Олена. – Ми ж тут так добре обжилися і влаштувалися! А відмовитися не можна?
– Олено, від таких пропозицій не відмовляються! – серйозно заявив Борис.
– А якщо ти там, а я тут? – з надією запитала Олена.
– Інше місто, – зітхнув Борис. – Я, звичайно, можу відмовитися, але якщо погоджуся, їхати треба всією сім’єю!
– А моя робота? А квартира? А навчання дітей?
– Роботу ти можеш знайти і там, – відповів Борис. – Квартиру продамо, там купимо нову! Дмитро і там зможе вступити на програміста. А Ганнусі тільки останній клас закінчити.
Дуже не просто було зриватися з насидженого місця. Міняти… практично все!
Зірвалися, поміняли, влаштувалися, почали жити. Тільки з Оленою почало відбуватися щось незрозуміле.
Якісь надумані претензії, скандали без приводу, дратівливість. А Борис тільки й встигав вибачення просити.Спеціально для сайту Stories
***
У принципі, він і зараз готовий був попросити вибачення. На балконі було дещо прохолодно, що стимулювало почуття провини. Але хотілося б зрозуміти!
– Ну, от у чому я винен? За що мені вибачення просити?
А Борис уже знав, що якщо вибачення просити неправильно, тобто, вказати причину, яку Олена не мала на увазі, то можна нарватися на новий виток скандалу!
– Розлука її, чи що, обтяжує? – розмірковував Борис. – Так вона сама погодилася. Навіть раділа, що інше місто!
Холод стимулює не тільки розумову діяльність, а й рішучості додає. Борис вирішив зайти в кімнату і поставити питання руба.
– Олено! – крикнув він. – А скажи мені, з якого переляку ти мені останнім часом мозок виносиш? Якщо ти подумала, що я просто буду це все терпіти, так ти не думай! Я ж кілька разів відповім, а потім розлучуся з тобою!
– Ти щось сказав? – Олена увійшла в кімнату, витираючи мокрі руки рушником.
Борис глибоко зітхнув і повторив слово в слово.
– І після цього ти можеш себе називати хорошим чоловіком? – вигукнула Олена. – Мені сусідки всі хваляться, які в них прекрасні чоловіки! Самі і прибирають, і готують, і на роботу ходять, і з дітьми час проводять! І, зауваж- Самі!
А мені що їм сказати? Що в мене чоловік без стусана з дивана не встане? Або мені варто розповісти, як я спину ламаю з віником і шваброю, а ти на це із задоволенням дивишся?Спеціально для сайту Stories
– Чому із задоволенням? – не зрозумів Борис.
– А тому, що не ти це робиш! – відповіла Олена. – Що в Люди, що в Каті, такі чоловіки хороші! Як вони про них розповідають, так заслухатися можна! А я на тебе дивлюся, а ти навіть на трішки на них не схожий!
– Чиї чоловіки? – насупившись, запитав Борис. – Це із сімнадцятої і двадцять третьої? Ну, Костя і Рома?
– Ах, так ти їх знаєш? – Олена посміхнулася. – Ось! Приклад би брав!
– Взагалі-то, Рома вже півроку без роботи, – відповів Борис. – До мене хотів влаштуватися, але його тільки зарплата цікавить, а не робота.
А так-то він на шиї у дружини сидить. А якщо Костю згадати, так він на умовному терміні! Один незадоволений сигнал у поліцію, і він отримає термін реальний. І тільки тому він по струнці ходить!
– А вони цього не говорили, – розгубилася Олена.
– Хто ж таке розповідає! – усміхнувся Борис. – А ти, я дивлюся, позаздрила чужим чоловікам! Може, і мені з роботи звільнитися або умовний термін заробити, щоб ти мною могла похвалитися?
– Н-ні, не треба, – боязко відповіла Олена.
– Олено, покажи язика! – попросив Борис.
Олена виконала прохання.
– Ось бачиш, нічого тобі не заважає про мене говорити те ж саме, що й вони говорять! А правда це чи ні, їх не стосується! – Борис обійняв дружину за плечі. – Подумати тільки, позаздрила на чужого чоловіка, а своєму мало життя остаточно не зіпсувала!
– Але ти б міг і кращим бути, – вимовила Олена.
– А ти їм розкажи про мене такого, яким хотіла б бачити, – сказав Борис, – і нехай вони тобі заздрять!
Більше нервування без серйозних причин у їхній родині не було. Зате всі сусідки проводжали Бориса заздрісним поглядом і говорили своїм чоловікам:
– Був би ти хоч трохи таким, як Борис, я б тобі слова не сказала!
