Христина познайомилася з чоловіком, уже будучи дівчиною незалежною і самостійною, додати до цього цілеспрямований і пробивний характер – суміш виходила доволі гримуча.
Таку дівчину важко було не помітити. Саме тому Іван довго не наважувався підійти до неї. Не знав, з якого краю підступитися до цієї прямовисної скелі, якою вона здавалася йому.
Такий характер виробився у дівчини в дитинстві. Батьки розлучилися, щойно їй виповнилося п’ять. Мама виховувала доньку самотужки. Дорослішати і ставати самостійною довелося рано. Мама працювала на трьох роботах, щоб підняти доньку на невелику зарплату в маленькому містечку. Часом приходячи додому тільки переодягнутися, помитися і поспати. У десять років Христина вже була повністю готова до самостійного життя. Вона могла приготувати собі і мамі обід, вивчити уроки, випрати і попрасувати одяг. Щоправда, кілька сильно зіпсованих речей довелося приховати в шафу, зате з праскою дівчинка навчилася поводитися майстерно.
Вступала до інституту Христина теж сама, без чиєїсь допомоги. Платне відділення мама не змогла б потягнути. Відсутність запасного варіанту змусила мобілізувати всі сили. У підсумку – дівчина отримала один із найвищих балів і легко вступила на бюджет.
Для отримання стипендії необхідно було вчитися на “відмінно”, тому і тут довелося прикладати характер і силу волі. Коли подружки щосили зачаровували хлопців, Христина зубрила конспекти, щоб отримати звільнення від іспитів або здати їх на вищий бал. Відволікатися на дрібниці їй було ніколи. Тому боязкі знаки уваги Івана вона не помічала досить довго.
– Христино, та відірвися ти від свого зубріння хоч разок! Далася тобі ця політологія. Ходімо погуляємо! – умовляли дівчину сусідки по кімнаті.
– А іспит за мене ти потім складеш? – не відриваючись від підручників, відповідала Христина.
– Неможливо здати цьому педагогу на п’ять. Так само, як і отримати від нього “автомат”.
Викладач і справді був доволі неприємним, який вважав усіх студентів слабкими й ледачими. Але Христина готувалася до кожного заняття, сідала на першу парту і всю лекцію ставила запитання, відповідала, уточнювала, міркувала, демонструючи дивовижне знання предмета. У підсумку непробивний суворий чоловік був змушений визнати – дівчина тямуща, виняток із загального правила.
Іван “дозрів” тільки через рік, коли Христина, склавши останній іспит, зібралася вряди-годи погуляти з подругами, він підійшов і привітав її з успішним складанням іспиту. Дівчина навіть розгубилася, не знаючи, що відповісти. З друзями вона була звичайною, а от із залицяльниками могла знатно розгубитися.
– Батюшки! Невже цей скромняжка вирішив, нарешті, підкотити до нашої Христинки? – засміялися подруги, коли Христина та Іван намагалися вибудувати хоч якийсь діалог, відійшовши вбік.
Буквально за кілька хвилин до них підійшла і сама Христина.
– Ну що? Він наважився? Запросив на побачення? Ми вже думали, він так і буде на тебе з-за рогу спостерігати! – посипалися з усіх боків запитання.
– Не зрозуміла? Хто спостерігав?
– Іван! Нашого заступника декана синок. Він на тебе вже давно око поклав. Але ти ж зубрила! У тебе одне навчання на умі. Молодець, хлопче! Ти його не відшила?
– Ні, ми завтра йдемо в кіно. А він що, справді син замдекана?
– Ну так, ми до його матері наступного семестру прийдемо на лекції з економіки. Кажуть, крутіша за нашого політолога, якщо таке можливо.
Тут уже зацікавилася сама Христина. Вона вирішила, що не варто пропускати найцікавіші роки студентства, присвятивши їх одному лише навчанню. Їй сподобався симпатичний, скромний хлопець, але вона вирішила, що сама ініціативу проявляти не буде. Не вистачало ще, щоб говорили, ніби вона зустрічається з ним через хороші оцінки.
Знала б вона тоді, що отримати п’ятірку на іспиті його матері – буде найскладнішим завданням. А палиці в колеса та дамочка ставитиме їй досить довго.
Через деякий час молоді люди почали зустрічатися. Виявилося, що Іван не такий уже й тихоня, просто трохи невпевнений у собі. З ним частенько зустрічалися заради можливості отримати “автомат” у його мами, а коли надії не справджувалися, дівчата просто зникали, не вигадавши нічого кращого, ніж надіслати повідомлення: “вибач, ми занадто різні”.
Христина здавалася йому справжньою, не здатною на обман заради вигоди. І він вирішив, що таку дівчину не упустить. На жаль, у його матері щодо неї склалася дещо інша думка.
Їй Христина здалася нахабною, зарозумілою й обмеженою. Христина готувалася до кожного заняття, блискуче відповідала, але вищої оцінки не отримувала. Норовлива педагог завжди знаходила, до чого причепитися. Уперше за весь час навчання Христина не була впевнена в тому, що взагалі складе іспит з економіки. Їй довелося двічі приходити на перездачу, відповісти на нескінченну кількість додаткових запитань, поки викладач поставила довгоочікувану п’ятірку.
Якби мама Івана знала, що Христина зустрічається з її сином, не бачити б студентці навіть четвірки.
На випускному Іван вирішив покликати кохану заміж. Незважаючи на те, що їй належало вчитися ще два роки, він не міг уявити, що не зможе бачити її щодня. На його удачу, вона погодилася стати його дружиною.
Весілля вирішили не грати, обмежившись розписом і скромними студентськими посиденьками в кафе. Христина знала, що оплатити дороге весілля її мама просто не в змозі.
Іван довго не наважувався представити матері свою дівчину. Христина розповідала йому, як над нею знущається викладач з економіки, і Іван вирішив відкласти знайомство. Потім він кілька разів переносив або відкладав його, знаючи, що мама і його кохана одна одній точно не сподобаються. Адже вдома мама неодноразово ділилася з ним враженням про найбільш видатних або невидатних студентів.Христина була серед останніх.
– Синку, ти собі не уявляєш! Ця безсоромна знову зажадала перездачу! Бачте, їй потрібна п’ятірка! А сама – нуль без палички! Дебет від кредиту не відрізняє, а туди ж! Рідкісний екземпляр. Я насилу стримуюся, щоб не виставити її за двері.
– Ну, може, час поставити їй п’ятірку, раз вона так старається? – Івану було ніяково слухати, як мама ображає його дівчину.
– Ні вже. Нехай ходить і перездає, раз така настирлива! Але “п’ять” вона не отримає. Нехай навчиться розмовляти зі старшими.
– А що вона зробила не так? Нагрубила тобі?
– Щойно вона увійшла в аудиторію, я одразу зрозуміла – з нею в мене будуть проблеми. На кожному занятті сидить на першій парті, вічно лізе із запитаннями, перебиває, мудрує, сперечається. Не переношу її!
– Може, вона просто показує тобі абсолютне знання предмета? Виходить, вона краща за тих, хто сидить на задніх рядах і модний журнал гортає, а то й спить.
– А що з них узяти? Економіка не для них. Я їм “трійку” намалюю – вони й раді. А ця вважає, що знає предмет краще за всіх, і всіляко цим хизується.
Іван лише зітхав, міркуючи, як організувати знайомство так, щоб обійтися без крові.
У підсумку він протягнув до останнього, зізнавшись за кілька днів до реєстрації, що зробив пропозицію своїй дівчині і ось-ось одружиться з нею.
– Ти з глузду з’їхав? А чому я про це дізнаюся останньою? Хто вона? Я її знаю? Вона з наших студенток? Чому ти мені раніше її не представив? – сторопіла мама.
– Тому, що ти або відшила всіх моїх дівчат, або вони самі злилися, коли не отримали хорошу оцінку. – розвів руками син.
– Це природний відбір! І вони його не пройшли! Вони були поруч із корисних цілей. То хто вона?
– Мам, ось тому я тобі й не говорив про неї. Ти б її зі світу зжила. І іспит не поставила б, навіть із десятого разу.
– А до чого тут іспит? Або вона… ні! Ні, синку! – вигукнула шокована жінка, здогадавшись, про яку дівчину йдеться.
– Так, мамо! Це та, про яку ти подумала.
– З усіх дівчат нашого міста ти вибрав найнахабнішу, самовпевнену і неприємну особу! Ти спеціально? Хочеш мене позлити?
– Ні! Я з нею давно зустрічаюся. Ще до твоїх іспитів. Хотів за неї слівце замовити, але потім зрозумів, що так все зіпсую. Так, і Христина просила не говорити тобі. Як знала, відчувала.
– Звісно знала! Відчувала вона. Вона мене не раз ледь до інфаркту не довела! Вашого весілля не буде!
На щастя, реєстрація відбулася, без сварок і скандалів. Молодята зняли окреме житло, щоб не нервувати маму Івана. Але Христина знала, їй дісталася не просто свекруха, а справжня володарка світу.
Минуло ще три роки, перш ніж молоді вирішили, що готові до появи дитини. Ще через рік на світ з’явилася чарівна Марійка, копія свого тата. Настільки очевидна схожість дала змогу свекрусі визнати онуку, але спілкуватися з невісткою в неї так і не виходило.
Жодна зі сторін не робила спроб на зустріч, оскільки не вважала за потрібне.
Іван разом із дитиною їздив на вихідні до батьків, даючи дружині можливість відпочити. Коли малятко стало старшим, свекруха почала просити сина залишати дівчинку з ночівлею.
– Синку, ну навіщо ти зараз у ніч дитину потягнеш? Вона спати хоче, млява вже. Тим паче, завтра вона підскочить на світанку, а в тебе один вихідний. Поспи, як слід. Твоя-то дружина, напевно, не дає виспатися. На роботу жене? Сама-то сидить рівно і не свербить роботу шукати.
– Мам, вона працює дистанційно.
– Хороша робота – по клавішах тикати. Будь-хто без освіти впорається, – фиркнула незадоволена мама.
– Мабуть, не будь-хто, раз Христину запросили на цю роботу.
Христина була не в захваті від ночівлі доньки у свекрухи. Свекруха невістку так і не прийняла. Христина була впевнена, що мама чоловіка наговорює йому на неї. На щастя, Іван був адекватним, характер мами знав, тож наслідків такі поїздки до батьків не мали.
Однак, біда прийшла звідки не чекали.
Після кількох ночівель у бабусі, Марійка почала розповідати батькові дивні новини про маму та їхнє спільне проведення часу.
Повертаючись із відрядження Іван був трохи вражений тим, що розповідала йому донька.
– Тату! А до мами вчора заходив дядько Петя, – прошепотіла донька, причісуючи біляву лялечку.
– Який дядько Петя? І що вони робили?
– З мамою в кімнаті зачинявся. А потім він пішов і подзвонив дядько Вітя. Мама з ним довго балакала. А потім вбралася і пішла.
– Як пішла, а тебе одну залишила?
Христина бачила, як у чоловік закипає, але не могла й уявити, звідки донька взяла все це.
Напередодні вони прогулювалися в парку, до вечора Марія так втомилася, що ледь погодилася помитися, хоча зазвичай любила воду до вереску. Ніяких дядьків, звісно, вдома не було.
– І часто до мами приходять гості? – обличчя Івана налилося багрянцем.
– Так! А вчора вона повернулася не одна, а з дядьком Вітею. Вони зачинилися у вашій кімнаті. А пішов він уранці, я не спала і все бачила.
– Марійко, піди у свою кімнату, пограйся, нам із мамою треба поговорити, – ледь стримуючи лють, промовив чоловік.
Марія забрала ляльку і пішла в дитячу. Христина не могла зрозуміти, звідки в маленької дівчинки така фантазія і вміння так складно брехати. І такий дивний сюжет!
– Нічого мені не хочеш пояснити? – у чоловіка жовна ходили так, що здавалося, зараз почується хрускіт зубів.
– Ні, але хочу зрозуміти, звідки вона це взяла. Учора ми в парк ходили. Якщо пам’ятаєш, тобі по відеозв’язку дзвонили. Потім ти мені ввечері подзвонив, цілу годину з тобою балакали. Тобі не здається, що в проміжках між розмовами з тобою і турботами про дім ,і дитину, важко зрадити двічі з двома різними чоловіками?
– Тобто, ти хочеш сказати, що вона це вигадала. – Іван помітив, що Христина говорила спокійно, не викручувалася, не нервувала. Не схоже, щоб вона брехала. За стільки років він уже навчився зчитувати її емоції.
– Звісно. Давай запитаємо в неї, звідки вона це взяла. Вона вже велика, згадає. – запропонувала Христина.
Іван відчинив двері дитячої і покликав доньку, яка в цей момент дивилася мультики, обійнявшись з улюбленою іграшкою.
– Марійко. Підійди, будь ласка, – покликав тато.
– Я мультики дивлюся, мені ніколи, – не обертаючись, відповіла дівчинка.
Пройшовши в кімнату, Іван присів поруч із диваном і неголосно запитав:
– Крихітко, а ти з чого взяла, що тут був дядько Петя і дядько Вітя?
– Не скажу, це секрет. – мотнула головою Марійка .
Кинувши неоднозначний погляд на дружину, яка розгублено знизала плечима, Іван продовжив:
– А ти знаєш, що мамі й татові потрібно розповідати всі секрети? Будь-які. Ми нікому не скажемо. Ми з мамою вміємо зберігати таємниці.
Марійка пильно подивилася на батька, а потім, стиснувши губки, знову мотнула головою.
– Донечко, ти нам не довіряєш? – не відстав Іван.
– Ні! Інакше мене бабуся насварить, – раптово видала дитина.
Христина видихнула, дізнавшись, звідки дме вітер, що приносить їй лише скандали.
– Це бабуся тебе навчила? – перепитав тато.
– Бабуся спочатку про це з бабою Оленою говорила. А потім стала мені говорити, щоб я запам’ятала і нікому не розповіла.
Христина тихо підійшла до чоловіка:
– Ось бачиш. – зашепотіла вона. – Я ж казала, що нікого не було.
– Вибач, я й подумати не міг, що мама ніяк не заспокоїться. Тим паче, буде використовувати дитину у своїх цілях. Жах! Більше не поїду до неї, і доньку не повезу.
– Сам ти можеш спілкуватися з нею скільки хочеш. Вона – твоя мати. – ласкаво промовила Христина, погладивши чоловіка по щоці.
– А Марійці… так, робити там більше нічого.
Відтоді поїздки чоловіка до батьків стали рідкісними. Свекруха довго відмовлялася, мовляв, дитина сама вигадала всіляких дядьків, але потім довелося змиритися, що її гидкий вчинок перейшов усі межі. Марію свекруха бачила тільки у великі свята, у присутності мами й тата.
