– Павло, ти читав моє повідомлення? Є одне містечко за містом. Там така краса! Будиночки, альтанки, річка поруч… – Аліса підійшла до чоловіка і запитально на нього подивилася. – Можна взяти м’ясо й овочі. Зробимо твою фірмову страву на грилі. Ти як? Згоден?
– Я-то не проти, – зітхнув Павло. – Тільки от навряд чи в нас вийде відпочити на травневі свята.
– Чому це? – здивовано запитала жінка. – Ми ж давно це планували!
– Мама вчора дзвонила… – потупивши погляд, відповів чоловік. – Просила приїхати й допомогти на городі. Потрібно овочі в теплицю пересадити, та й інші справи в саду зробити.
– Павло! – невдоволено вигукнула Аліса. – Ніяких городів на травневі свята! Я тебе попереджала! Якщо твоя мати хоче працювати, нехай працює. А ми поїдемо на турбазу і будемо відпочивати від роботи.
– Люба, але як я відмовлю матері? Ти ж знаєш, що після того,як батька не стало їй складно впоратися з городом самотужки.
– Знаю! Тому й переконувала її всю зиму покинути цю затію з городом. Для чого їй стільки? Зараз усе в магазині продається.
– Знаю я, знаю, але маму не переконаєш у зворотному, – роздратовано відповів Павло. – Магазинні овочі їй не подобаються, та й продає вона їх восени. Пенсія ж у неї маленька.
– Продає? – усміхнулася Аліса. – Та вона за це копійки отримує! Хіба воно того варте? Стільки горбатитися на городі, щоб потім виручити три копійки. Ні, подзвони їй і скажи, що ми не приїдемо. Нехай на городі газон посіє.
– Добре, – знову зітхнув Павло. Він розумів, що мати все одно його не послухає, але скандалити з дружиною йому теж не хотілося.
Зателефонувавши Алевтині Сергіївні, Павло майже півгодини з нею сварився. Син пояснював матері, що без чоловіка їй не витягнути роботу в городі. Раніше батько Павла постійно копався в землі, саджаючи овочі, зелень і ягоди, але минулої осені він раптово пішов з життя.
– Тому я вас із братом, Льошею, і прошу допомогти мені! Для чого потрібні сини, якщо в потрібний момент їх немає поруч?
– Мамо, залиш цю затію. Благаю! Навіщо тобі стільки насаджень? Ти живеш одна. Продуктів тобі багато не треба. Посій газон на ділянці і просто радій життю.
– Ой, прямо чую слова Аліски! – невдоволено відповіла жінка. – Це вона тобі про газон сказала? Твоя дружина – справжня ледарка, і ти стаєш таким самим! Не хочете, не допомагайте. Я сама все зроблю!
Ця розмова з матір’ю залишила неприємний осад у душі сина. Павло, звісно, розумів, що дружина мала рацію щодо городу, але маму йому все одно було шкода.
– Не переживай, любий. Нічого вона сама робити не буде. Побурчить і заспокоїться! Раніше там тільки твій батько копався, тому вона і хоче залучити тебе і твого брата. Напевно, думає, що у вас здоров’я занадто багато, – Аліса була рада, що Павло відстояв свої інтереси. Тепер вони могли спокійно вирушити на турбазу і провести там травневі свята.
Але Алевтина Сергіївна була наполегливою жінкою. Наприкінці квітня вона знову зателефонувала синові й повідомила сумну новину:
– Павло,синку, я зламала ногу! – плакала в трубку мама. – Хотіла полити квіти, але спіткнулася і невдало впала. Тепер ось сиджу вдома і переживаю за розсаду. Вона ж пропаде, якщо за нею не доглядати!
– Мамо, та як ти примудрилася?! Сподіваюся, все не так серйозно? У якому місці ти зламала ногу? – розхвилювався Павло.
– Я підвернула лише щиколотку, а гіпс наклали по саме коліно. Лікар сказав, що мені ходити в ньому щонайменше два тижні. А саме зараз на городі повно роботи. Синку, я дзвонила твоєму братові. Він сказав, що приїде у вихідні. Але удвох ви впораєтеся набагато швидше.
– Добре, мамо. Ми з Алісою теж приїдемо, – понуро відповів чоловік. Подружжя вже забронювало будиночок на турбазі, але тепер увесь їхній відпочинок пішов нанівець.
Коли Аліса дізналася, що свекруха впала, вона дуже розсердилася. Їй, звісно, було шкода матір чоловіка, але себе жінка шкодувала більше.
– Я так сподівалася на ці свята. Думала, відпочину як слід. А тепер доведеться в городі горбатитися!
– Люба, я теж не радий такій перспективі, але не можу ж я кинути матір у такому становищі?
– Не можеш! – грубо відповіла Аліса і замовкла. Вона більше ні слова не сказала чоловікові. Аліса не хотіла виглядати злісною невісткою, яка зловтішалася над бідою свекрухи.
Скасувавши бронь будиночка на турбазі, подружжя зібралося і поїхало в село. Спочатку Аліса думала, що Алевтина Сергіївна перебільшувала, коли говорила, що не може навіть встати з цим гіпсом. Але, коли невістка побачила очі свекрухи, то зрозуміла всю серйозність ситуації.
– Невже не можна було загіпсувати тільки щиколотку? – розглядаючи ногу Алевтини Сергіївни, запитала Аліса.
– Лікар сказав, що тоді не буде користі. Мовляв, потрібно іммобілізувати всю кінцівку.
– Ммм так, – стоячи поруч, протягнув Павло, – треба ж. Тепер два тижні сидітимеш на дивані, а потім ще стільки ж відновлюватимешся.
– Це точно, – кивнула Алевтина Сергіївна і з досадою подивилася на сина. – Добре, що в мене є діти, які допомагають. Що б я без вас робила?
Усі травневі свята Павло і Льоша провели на городі. Вони зорали кілька соток землі, а потім посадили там овочі. Попутно чоловіки прибралися біля сільського будинку, привели до ладу сарай і полагодили лазню.
Весь цей час Аліса теж не сиділа склавши руки. Вона щодня готувала сніданки, обіди та вечері. Невістка ретельно прибралася в будинку свекрухи. Вона перемила підлогу і вікна, очистила меблі від застарілого бруду, викинула непотрібні речі і перепрала запорошені килими, витягнувши їх на вулицю.
Загалом, усі травневі свята сім’я Алевтини Сергіївни горбатилася невтомно. Лише вона одна сиділа на дивані, і весь день дивилася телевізор.
Під кінець тижня втомлені брати й Аліса зробили барбекю на мангалі, а потім вирушили в місто.
– Гаразд, мамо, ми поїхали. Завтра на роботу, – сказав Павло, прощаючись із матір’ю. – Тобі коли до лікаря?
– Так, ось, завтра і поїду. Попрошу дядька Сергія, щоб він відвіз мене до хірурга. Сподіваюся, наступного тижня гіпс уже знімуть.
– Добре, одужуй!
Повернувшись до міста, Аліса з полегшенням видихнула. Нарешті, свекруха залишить їх у спокої хоч на короткий час. Жінка так втомилася за ці вихідні, що вже мріяла скоріше вийти на роботу.
– Сподіваюся, до наступних свят Алевтина Сергіївна нічого не зламає, інакше я сама зляжу, – звернулася Аліса до чоловіка.
– І я на це сподіваюся, – втомлено посміхнувся чоловік. Після городу в нього страшенно болів поперек. Думка, що Павлу знову доведеться працювати на городі в матері, викликала неприємне тремтіння в тілі.
Однак чоловік вважав, що найближчим часом Алевтина Сергіївна точно не проситиме синів про допомогу, адже в городі все було зроблено. Але за тиждень мати знову зателефонувала Павлу і сказала, що знову чекає їх у гості.
– Синку, потрібно грядки прополоти, інакше насіння не зійде.
– Що?! Та там ще бур’янів немає! Мамо, дай відпочити хоча б у ці вихідні!
– Думаєш, мені приємно тебе про це просити? – стала обурюватися жінка. – Я б сама все зробила, та нога болить. Після гіпсу не можна давати їй надмірне навантаження. Так лікар сказав! Але якщо не хочеш допомагати матері, то не треба…
– Гаразд, – буркнув Павло. – Аліса прийде, я з нею пораджуся. У її сестри день народження цієї суботи. Ми збиралися на свято. Не знаю, як ми все встигнемо…
– Ну й ідіть розважатися, а я з хворою ногою сама все зроблю! – крикнула мати і кинула слухавку.
Ця розмова знову викликала двоякі почуття в Павла. З одного боку, у свій вихідний йому хотілося відпочити і розважитися. А з іншого, йому було шкода маму.
Дочекавшись дружину, Павло хотів розповісти їй про розмову з Алевтиною Сергіївною, але Аліса прийшла додому якась розлючена і перша почала бесіду.
– Знаєш, кого я сьогодні випадково зустріла? – запитала жінка чоловіка.
– Кого?
– Оленку Мирошниченко. Мою приятельку, яка була на нашому весіллі.
– Хіба вона тут живе? Ти начебто казала, вона вийшла заміж і переїхала в районний центр.
– Так і є, – роздратовано кивнула Аліса. – Вона приїхала сюди в гості до сестрички. Ми зіткнулися в магазині й розговорилися.
– І що вона сказала? Чому ти така напружена?
– Олена запитала, кому моя свекруха купувала стільки гіпсу, – сказавши це, Аліса з викликом глянула на чоловіка. – Ти тільки уяви: твоя мати нас усіх обдурила! Ніяку ногу вона не ламала. Вона сама наклала цю чортову пов’язку!
– Бути цього не може, – ошелешено протягнув Павло. – Твоя Олена явно щось наплутала!
– Нічого вона не плутала, – відрізала Аліса. – У селі-то таких магазинів немає. Алевтина Сергіївна спеціально їздила в районний центр. Там же вона купила гіпс, який сама собі наклала. Якщо не віриш, можеш запитати в матері знімки або висновок лікаря.
– Обов’язково запитаю, – буркнув Павло. Він не повірив словам дружини й одразу зателефонував матері.
Спочатку Алевтина Сергіївна відпиралася, але коли син заговорив про знімки та медичну картку, жінка в усьому зізналася.
– А як вас ще змусити допомагати мені?! – стала кричати мама. – Ви ж усі невдячні! Я що, повинна одна працювати на городі?
– Там узагалі ніхто не повинен працювати! Кинь цю справу, чуєш?
Кидати город Алевтина Сергіївна, звичайно ж, не стала. Овочі були вже посаджені, і за ними потрібно було доглядати. Іноді Льоша і Павло все-таки приїжджали до мами і допомагали полоти грядки, але ось Аліса не стала йти на поводу у свекрухи.
Вона вважала, що все це безглуздо. Стільки овочів їхня сім’я не споживе і за три роки, а продавати за копійки власне здоров’я жінка не бажала.Спеціально для сайту Stories
