В мене лише один єдиний син. Він ріс у прекрасних умовах, ми з чоловіком дали йому гарну освіту, вклали в нього всі гроші та сили. І жодних претензій до нього не було. Він ріс розумним і працьовитим хлопцем.
Отримав диплом та влаштувався на хорошу роботу. Наразі будує кар’єру, а керівництво його дуже цінує. Мого чоловіка не стало. Син – все, що в мене залишилося.
Звичайно, засмучуюсь, що ми так і не змогли забезпечити його власним житлом. Щоправда, і ми з чоловіком до 40 років тулилися по орендованих квартирах, поки не купили свою. На покупку ще однієї нас уже не вистачило.
Хоча я впевнена, що у сина і так вдасться зібрати кошти на власне житло. Коли у нього зав’язалися серйозні стосунки і він заявив, що одружуватиметься, а я страшенно зраділа. Мріяла, що скоро будуть онуки.
Та й його обраниця мені сподобалася — тиха та скромна дівчинка. Щоправда, після весілля її характер став змінюватися, причому не на краще. Спочатку молодята поїхали за кордон у подорож, витративши купу грошей.
Потім невістка чомусь вирішила звільнитися з роботи, щоб знайти собі краще місце, але так і не знайшла. Вже другий рік сидить удома і нікуди не поспішає влаштовуватися.
Добре, що їм за оренду житла не доводиться платити. Невістка має власну однокімнатну квартиру. Невелика, з крихітною кухнею, у не найкращому районі. Зате своя. Інакше я не знаю, як вони прожили б на одну зарплату.
Річ у тім, що невістка хоч нічого й не заробляє, зате вміє витрачати гроші з розмахом. У салони краси вона бігає регулярно, а це все обходиться недешево. Син виправдовується та захищає її.
Каже, що дружині потрібно добре виглядати, адже вона постійно ходить на співбесіди. Але куди вона ходить, що її ніде не беруть?! Якось я була в них у гостях, ми розговорилися. Я натякнула, що добре б їм уже дитинку завести.
На що невістка театрально зітхнула і поскаржилася, що у їхній квартирі місця й так мало. Я нагадала, що можна ж іпотеку взяти. Але у відповідь почула лише, що грошей і так не вистачає.
Нагадувати невістці, що вона вже не перший рік без роботи сидить, я не стала. А зовсім нещодавно син із невісткою самі напросилися до мене у гості на вихідні. Я зраділа, наготувала голубців, які так син любить.
Навіть і подумати не могла, що молоді не просто скучили, а задумали помінятися квартирами. За чашкою чаю син запропонував, щоб я переїхала до їхньої квартири, а вони в мою.
Мені й однієї кімнати має бути достатньо, і за комуналку менше платити, та й прибирати простіше. Та й оформляти нічого не потрібно, звичайний переїзд.
У такий спосіб вони придумали, щоб в іпотеку не влазити, але я відмовила. Квартира їх мені не подобається, тамтешній район та сусіди мені теж не до душі. На роботу звідти мені добиратися далеко.
До того ж у моїй квартирі все зроблено під мої потреби, у мене хороші сусіди, та й тут мені просто зручно. Звикла я. З якої радості я повинна жити не зрозуміло де?
Розумію, що синові цю думку втовкмачила його вертихвостка, сам він таке придумати не міг. Мало того, що вони не поставилися з розумінням до моєї відмови, то ще й образилися. Дзвоню синові, а він навіть трубку не бере.
