Я ніколи не буду схожа на свою свекруху, і в цьому моя проблема. Незважаючи на те, що мені ще не виповнилося 23 років, у нас з чоловіком вже є 4-річний син. І, до речі, ні на секунду про це не шкодували. Спершу було непросто, це правда, але ми все подолали.
Чоловік, його звуть Антон, трохи старший за мене, йому 26. Але не думайте, подружнє життя його не загартувало. Він все ще дивиться мультики по вихідним. А після роботи навіть може просто лягти на диван і грати в приставку. Навіть мене хотів на це «підсадити», але нічого не вийшло.
Вся справа в тому, що він працює в офісі на хорошій посаді, і, в принципі, фінансових незручностей ми не відчуваємо.
Зате плюсів у «дитинства» Антона теж вистачає: він любить проводити час з дитиною. Дарує йому купу подарунків та іграшок (мабуть, про які сам завжди мріяв), не має шкідливих звичок, зовсім.
А ще він сильно любить свою маму і любить до неї приїжджати в гості. Ми завжди їздимо до свекрухи всією сім’єю, є у нас така традиція.
І проблем начебто ніяких, аж ні, прийшла біда, звідки не чекали. Мама мого чоловіка, потрібно сказати, жінка пречудова. Їй немає ще й 55 років. Вона прекрасно виглядає, не має зайвої ваги, завжди енергійна, весела і просто світиться зсередини. Якийсь час я навіть ходила разом з нею на йогу. Так ось, мені до її рівня як до Китаю пішки, чесне слово.
Напевно, думаєте, що в душі вона змія підколодна? Так ось, зовсім все навпаки. Вероніка Павлівна ніколи ні про кого слова поганого не сказала. Завжди посміхається і терпіти не може сварки.
Вона така людина, яку малюєш собі мимоволі, коли уявляєш себе в віці. Ось тільки вона і на вік свій не виглядає: реально, ну максимум років на 47.
Але після того, як ми повертаємося від неї додому, у нас завжди починаються сварки з чоловіком. Він постійно «пиляє» мене з приводу того, що я недостатньо прибираю в нашій квартирі. Погано готую, рідко витираю пил і збираю брудний посуд у мийці. Слава Богу, ще до моєї зовнішності не причепився. Я все ж молодша. Але хто зна чого ще чекати.
Зізнаюся, я поступаю погано і іноді навіть наговорюю на його маму, мовляв, я бачила плями на підлозі і так далі. Але ми обидва розуміємо, що я блефую просто від безвиході.
А останнім часом я намагаюся звести до мінімуму наші посиденьки у Вероніки Павлівни. Не зі зла, а тільки заради душевної рівноваги. Уявляєте, недавно навіть син, послухавши наші з чоловіком лайки, почав вказувати мені, що каша йому, бачте, не сподобалася.
Мої аргументи такі: в світі вже давно не кам’яний вік, і все автоматизовано. Ми можемо дозволити купити собі потрібну техніку для будинку, тоді у мене залишиться більше часу для вивчення кулінарної справи.
А якщо вже на те пішло, існує служба доставки. Вони і продукти можуть принести, і готові страви.
Я важка на підйом, це вірно. Для мене ніж сходити в ліс і витріщатися на дерева або пташок, краще залишитися вдома і подивитися улюблений серіал. Я така, такий характер, що з цим вдіяти.
Зате я стежу за собою і люблю дізнаватися нове. Принаймні, зі мною завжди є про що поговорити. І взагалі, до заміжжя Антон мене на руках носив. Невже для того, щоб я цілими днями витирала пил з полиць?
А тепер мені був виставлений ультиматум: або я беру себе в руки і вчуся бути домогосподаркою, або чоловік іде від мене. З дитиною.
Грошей у нього більше, і напевно він знайде собі хорошого юриста для таких маневрів. Підкажіть будь ласка, що мені робити. Як вчинити в ситуації, що склалася?
Розумом я розумію, що, напевно, дійсно лінива. А з іншого боку, дійсно можу ж взяти себе в руки і стати «господинею його мрій». Ось тільки скільки це триватиме по часу і чи не зійду я з розуму, цього я сказати не можу.
