Після того як моя подруга і за сумісництвом сусідка побувала на моєму дні народження, у моєму житті все пішло шкереберть. Я це відразу для себе помітила, але всерйоз почала замислюватися тільки через якийсь час, коли вже зовсім стало погано.
З одного боку, я і раніше запрошувала її на свята, та й сама до неї ходила нерідко, але з іншого, це вперше вона побачила, як мій дорослий син до мене ставиться. Навіть не витримала і сама почала про це розмову… А тепер по порядку. Нещодавно мій син приїхав привітати мене з ювілеєм.
На своїй машині, у новому гарному одязі, з купою квітів, тортом і немаленьким конвертом із грошима. Навіть тост він прочитав гарний, з папірця, щоб нічого не забути. Звісно ж, мені було приємно, але я помітила, з якою заздрістю за всім цим спостерігала моя сусідка і найближча подруга.
Після того як син поїхав, вона похвалила мене за сина-красеня та поскаржилася на власну доньку. Я й сама знала, які між ними стосунки, але ми всі були напідпитку, тож не хотілося затуляти їй рота і довелося вкотре слухати сумну історію про невдячну “дитину”, а там усе по-старому.
Доросла кобила, 32 роки. Однолітка мого сина, до речі. Жодного дня не пропрацювала, вискочила заміж за якогось невдаху і тут же народила йому сина, але чоловік покладених на себе зобов’язань не витримав, і тепер їхня сім’я перебуває в досить сумному стані.
Грошей постійно не вистачає, вони сваряться, а коли не сваряться, розмовляють крізь зуби. Потім донька вихлюпує весь свій негатив на рідну матір, і так триває вже досить тривалий час. І що найбільше дивувало мою подругу, так це те, наскільки все-таки, на її думку, цей світ несправедливий.
Адже вона ж так старалася, коли її донька була маленькою. Поводилася з нею як із принцесою. Купувала все найкраще, найдорожче. Мало не хороводи навколо неї водила, а виростила примхливе чудовисько з роздутим его і гігантською зарозумілістю.
Я ж так над сином ніколи не тряслася, і про це було відомо всій окрузі. Ні, ми тоді не були проблемними чи якимись бідними. Звичайна, середня сім’я – як у всіх. Інша річ, що ніхто тоді не міг похвалитися особливим багатством, але це вже зовсім інша історія.
Син міг не ночувати вдома, навіть коли навчався ще в 5-му класі. Я давала йому самому можливість купувати собі одяг чи взуття на ринку, яке він хотів. Тільки давала гроші, а там – обирай, на що вистачить. Так, одного разу він придбав куртку на два розміри більшу, але якщо сам обрав, то й ходити йому.
Я намагалася розвинути в ньому самостійність і інтерес до життя. Єдине, що я іноді запитувала в сина, чи не потоваришував він із якимись сумнівними хлопцями, адже погана компанія – це останнє, чого б я для нього хотіла. Але він рано почав розбиратися в людях та їхніх прагненнях.
Тож уже тоді він обрав для себе потрібні пріоритети, і я досі дуже цьому рада. Так ось, після мого дня народження і цієї нашої розмови відверто з подругою, у мене все почало йти з рук геть погано. Згоріла проводка, через що мало не почалася пожежа.
Пощастило, в останній момент я прийшла додому і відключила всі електроприлади. Але це не все. Потім зламався мій сервант. Точніше, не так. Там у мене були скляні полиці, на яких стояв посуд, статуетки і всілякі дрібниці. Сервант старий, але я його перефарбувала і тепер не хочу міняти.
Точніше, не хотіла. Ні з того ні з сього у нього лопнула верхня скляна полиця, а це дуже товстий і міцний шматок матеріалу. Як він узагалі міг пошкодитися? Полиця лопнула і впала вниз. Там вона вщент розбила весь посуд і навіть найнижчу полицю.
Як результат – повна кімната гострих осколків, понівечений сервант і зіпсований настрій. Не те щоб мені було зовсім уже шкода цих фужерів, тарілок, чашок, якими я користувалася раз на рік. Але… шкода. Син, почувши про такі новини, порадив мені не думати про погане.
Він узагалі такий: вірить тільки тому, що бачить. Практичний дуже. Одна родичка порадила мені пройтися сіллю по всій квартирі, може, всьому виною нечиста сила, і батюшку запросити. Але я особисто чула, що розсипана сіль ні до чого доброго не призводить, а в батюшках я вже давно сумніваюся.
Тоді я витратила якийсь час і сама знайшла молитву якраз для відповідного для мене випадку. Це була молитва від заздрісних людей. Адже я досі вважаю, що, якби подруга не побачила тоді мого сина, все було б по-іншому. Але, можливо, слово в силах усе виправити?
Поки що, слава богу, нічого надзвичайного не сталося. Нових аварій не спостерігається і зі здоров’ям усе гаразд. Сподіваюся, молитва мене врятувала, але з подругою якийсь час, думаю, мені краще не спілкуватися. Напевно, потім щось зміниться.
