— Лілю, а в мене тобі подарунок є, – усміхнувся Митько і наблизився до коханої.
– Подарунок? Ти вже заінтригував мене, – відповіла дівчина, роздумуючи над тим, що саме він вигадав.
Грошей у нього не було, зате він умів робити такі чудові речі, які не купиш ні за які гроші: то брошку з каменю виріже, то скриньку з берести сплете. Кожен подарунок коханого був унікальний. Ось тільки цього разу він узяв дівчину за руку і надягнув їй на палець обручку.
— Яка ж вона гарна! – З захопленням видихнула Ліля. – Але ж вона надто дорого коштує!
— Для тебе мені нічого не шкода, – усміхнувся хлопець і поцілував Лілю у скроню, міцно притискаючи до себе.
Він радів, що вона не питала, як саме вдалося зробити таку дорогу покупку. Митя боявся втратити її, адже на Лілю звертали увагу хлопці куди багатші, і з таким родоводом, що її батьки легко вхопилися б за будь-кого. Вони дивилися на потенційних женихів, як на породистих собак, обираючи найкращого.
Лілі хотілося похвалитися перед матір’ю і сказати, що вони з батьком не мають рації, що її коханий зміг чогось досягти в цьому житті, і вимагати, щоб вони з повагою ставилися до нього, але, прийшовши додому і, почавши розмову про свої стосунки з Митьком, Ліля зрозуміла, що це абсолютно марно.
— Він безпритульник! Син алкашів! Нам таку рідню навіть близько не треба! – знову повторила мама.
Ліля вирішила нічого не говорити батькам про обручку. Їй не хотілося хвалитися і сперечатися, що, по суті, було не так важливо. Вона вже все вирішила: якщо батьки відмовляться приймати її коханого, то вона просто піде проти їхньої волі і втече разом з ним. Ось тільки її планам і мріям не судилося збутися. Прийшовши на співбесіду до однієї великої компанії, Ліля зіткнулася з тим, що назавжди змінило її життя.
– Ах ти, злодійка! – Закричала жінка, яка проводила співбесіду. – Ще й сюди прийшла! Зовсім без совісті? Ану, знімай обручку негайно!
Голова почала паморочитися, немов у тумані. У скронях стукало від пульсації крові. Все відбувалося, як у справжнісінькому маренні. Навіть дихати було настільки важко, що здавалося, що повітря зараз закінчиться. Виявилося, що Митя не купив обручку, подаровану коханій. Він вкрав її.
Ліля чудово знала, що на нього чекає, якщо її батько дізнається правду. Хлопець тільки-но влаштувався на роботу і, якби він втратив її … Не можна було цього допустити, тому, згнітивши серце, Ліля взяла всю провину на себе.
Вона розуміла, що тільки через докори її батьків Митя наважився піти на злодійство, щоб довести їм, що він здатний, що відрізняється від своїх батька та матері. Ось тільки вийшло все не найкращим чином. Батьки миттю відвернулися від дочки.
Вони нічого не хотіли чути від злодійки, яка зв’язалася з нареченим із неблагополучної родини, а потім і сама пішла його стопами. Сам Митя навіть не відвідав її жодного разу, хоча мама сказала, що передала йому, де тепер їм будуть доступні побачення найближчим часом.
На суді прокурор вимагав максимальне покарання, адже обручка була дуже дорога, і потерпіла отримала не лише фінансову, а й моральну шкоду і була змушена звертатися до психолога. Ось тільки на потерпілу жінка схожа зовсім не була.
Вона виглядала так, ніби просто хотіла провчити мерзенну злодюжку, і посміхалася, варто було тільки судді почати виголошувати вирок. Лілі треба було провести три роки в колонії. Як злочинницю, засудили за те, чого вона навіть не робила, ось тільки йти назад дівчина не збиралася.
Навіщо все це, якщо в неї тепер навіть сім’ї не залишилося? Та й коханий втік. Вона не знала, як житиме далі, коли повернеться з ув’язнення, і просто виконувала все, що їй говорили, вбиваючи так день за днем. Взимку Ліля сильно застудилася. Лікування як такого не було.
Наглядач говорила, що ліки якщо потрібні хороші, то краще у рідні просити, та й то не факт, що дозволять їх принести, а там медикам не було до «покидьків суспільства», які тільки й вміють робити те, що ускладнює життя іншим.
Ліля змогла впоратися з хворобою, але отримала серйозне ускладнення, про яке дізналася тільки коли повернулася додому через два з половиною роки. Вона більше не могла мати дітей. Молодій жінці довелося змиритися з долею, адже треба було далі жити.
Щоб винаймати житло, потрібна була робота, яку знайти з такою біографією було непросто. Отже, плакати над своєю долею часу у Лілі просто не було, доводилося братися за будь-які підробітки, не знаючи відпочинку, щоб прийти додому, заснути, а вранці починати все спочатку.
Митя весь цей час не міг знайти собі місця. Коли Ліля не прийшла на побачення та перестала відповідати на його дзвінки, він злякався. Він не розумів, що раптом сталося, адже все йшло добре. Йти до будинку її батьків було останнім, що хотілося хлопцеві, адже вони ненавиділи його, вважаючи, що він піде стопами батьків і нічого хорошого в цьому житті не досягне.
Вони не дозволяли Лілі зустрічатися з ним і постійно твердили, що це найгірший вибір у її житті. Можливо, саме вони якось і вплинули на її рішення перестати спілкуватися, але Митьку найголовніше було переконатися, що Ліля жива і здорова, і що сама вирішила розлучитися.
Ось тільки його навіть на поріг квартири не пустили. Мати дівчини відкрила і почала сипати на нього лайками і кричати про те, що її дочка знайде собі чоловіка набагато краще, ніж він, і буде щаслива у шлюбі. Митя розумів, що якби Ліля хотіла зустрітися з ним, то знайшла б спосіб, вона вже не маленька дівчинка.
Напевно, вона вирішила, що батьки мають рацію, і що він насправді зовсім не підходить їй. Від усвідомлення цієї думки ставало дуже погано, але потихеньку хлопець почав заспокоюватися. Він вирішив, що обов’язково доб’ється в цьому житті всього, проб’є собі доріжку і доведе батькам Лілі, як сильно вони були неправі.
За два роки Митя організував невелику команду, що займається будівельно-оздоблювальними роботами, і став непогано заробляти, знаходячи замовників на ремонт квартир. Ліля так і не вийшла на зв’язок. Митя продовжував шукати її у соціальних мережах, але не знаходив.
Вона ніби випарувалася з його життя. Іноді навіть здавалося, що не було її зовсім, що всі ті щасливі моменти разом просто наснилися йому, і Митя сумував. Розуму незбагненно було, чому кохання проходить ось так безслідно в серцях деяких людей, і їм навіть немає справи до тих, з ким вони колись були щасливі.
Ще через рік Митя одружився. Альбіна здавалася йому чудовою дівчиною. Він не кохав її так, як свого часу кохав Лілю, та й глибоко в душі продовжував кохати її, проте розумів, що й не зможе ніколи забути колишні почуття.
З Альбіною було добре та затишно, а через рік після весілля вона народила двійню. Діти почали заповнювати порожнечу в душі, і життя перестало здаватися суцільним розчаруванням. Митя дуже любив своїх дітей і знав, що намагатиметься заради них, зі шкіри лізти.
Ось тільки час від часу він продовжував переглядати соціальні мережі, сподіваючись на те, що одного разу Ліля з’явиться там, і він хоча б дізнається, як вона зараз і може, наважиться запитати, чому вона тоді ось так зникла і чим жила весь цей час.
Відносини з дружиною анітрохи не тішили. Здавалося, що вона почала жити іншим життям, а коли дітям виповнилося три роки, Альбіна заявила чоловікові, що йде.
— Діти мені не потрібні. Наразі жінки з причепом нікого не цікавлять. Тож сам вирішуй, що з ними робитимеш. Я зустріла чоловіка своєї мрії, і він запропонував поїхати разом із ним за кордон. Я ж не дурна, Митьку, упускати шанс не буду.
Тим більше ти мене ніколи не кохав, все про свою Лілю думав… От тільки не заперечуй, гаразд? Я бачила в історії браузера, як ти шукав її у всіх цих соцмережах, та й фотографія її лежить у тебе в документах. Я її спочатку порвати хотіла, а потім не стала, з душі ж у тебе цю дівку ніяк не випалю!
Альбіна не давала Миті і слова вставити, але йому не було до цього жодної справи, тому що вона у всьому мала рацію, і він не збирався виправдовуватися. Якщо вона знайшла собі того чоловіка, якого зможе полюбити, то навіть краще буде. Нехай живе та радіє життю.
Він вирішив, що постарається стати для дітей усім і зробить їхнє життя щасливим. От тільки довелося наймати няню, щоб доглядала двійнят, коли тато буде на роботі. Виїхавши на новий об’єкт, Митя зустрівся зі своїм приятелем, якого років десять не бачив. Вони розмовляли, і друг між словами сказав:
– Слухай, я тут таке про твою Лільку чув, ти просто впадеш. Її батьки соромляться всіх сусідів, а все тому, що їхня хвалена донька з інтелігентної родини відсиділа за крадіжку. Уявляєш? Якусь обручку вкрала, яку на замовлення робили.
Там на кожній пелюстці був напис зі зворотного боку з побажаннями, такий, якого не побачиш без мікроскопа. Років три чи більше вона просиділа. Я як довідався, так і ахнув. От тобі й розумниця-красуня… Добре, що ти покинув її тоді.
— Стій, а де Лілька зараз живе, ти не знаєш? – ледве зміг видавити з себе Митько.
— Та квартиру вона винаймає в сусідньому будинку. Одна тепер. Сімейка ось така ось… А ще від тебе свого часу носа вернули.
— Ти вибач, Славко, але в мене справа важлива. Про ремонт поговоримо потім.
Митя вискочив від приятеля і помчав до знайомого району. Тепер він розумів, що трапилося з коханою жінкою, і ненавидів себе за ту каблучку, подаровану ним. Він сподівався, що Ліля хоча б дозволить порозумітися тепер, адже якби він тільки дізнався раніше…
Він би обов’язково змусив суддю повірити, що це він злодій справжній, він би не дозволив їй сісти до в’язниці, а вийшло навпаки – вона прикрила його та захистила, затуливши собою. Зустріч виявилася значно хвилюючою, ніж здавалося спочатку.
Митя боявся навіть просто подивитися в очі Лілі, коли вона вийшла з під’їзду, то не чекала знову побачити його і не знала, що йому сказати. Обидва мовчали якийсь час, поки чоловік не заговорив тремтячим голосом:
— Я тільки зараз дізнався про те, що сталося! Лілю, ти мала правду в поліції сказати, що це був подарунок. Неправильно те, що ти провину на себе взяла, мене біс поплутав… Я хотів довести твоїм батькам, що гідний вибір для тебе, але виходить, що все вийшло навпаки. Я так винен перед тобою.
— Не звинувачуй себе, – приємний голос, який Митя мріяв почути весь цей час, почав пестити слух.
Він наважився підвести голову і подивитися у застелені сльозами очі коханої жінки. Ліля посміхалася куточками губ, але було видно, що її обтяжує вся ця ситуація.
— Я хотіла захистити тебе… Думала, що ти прийдеш, бо мама сказала, ніби тобі повідомила про те, що трапилося, а коли ти не прийшов, я вважала, що ти кинув мене.
— Мені ніхто нічого не казав! – сказав Митя, і голос зірвався.
Він не міг більше просто стояти і дивитися на жінку, перед якою був так винен, і впав на коліна перед нею, благаючи пробачити його за дурість з каблучкою і за слабкість, адже не став шукати її і так просто здався. За кілька місяців Митя познайомив своїх дітей з новою мамою.
З жінкою, яка полюбила їх усім серцем з першого погляду. З жінкою, яка знайшла в собі сили, щоб пробачити його та почати все з початку. І чоловік намагався зробити все можливе, щоб його кохана забула про минуле, яке мало не зламало її, і стала щасливою.
