Нам із дружиною довелося чимало змінити орендованих квартир. І до того, як ми офіційно одружилися, і після. Це завжди незручності. Ні ремонт не зробиш, ні кота не заведеш. Про дітей і зовсім думати не смієш.
Гроші платиш за чуже житло, в якому не маєш жодних прав. Будь-якої миті можуть попросити на вихід. Тому ми дуже хотіли придбати своє житло. Нехай невелике, нехай не прямо біля роботи, але своє.
Підробляли, економили, відкладали, дивилися варіанти, сумнівалися. Але зрештою ми змогли придбати однокімнатну квартиру. Для нас із дружиною це було велике свято.
Звичайно, довелося і в кредит влізти, і у друзів грошей позичити. Потім ми розплачувалися ще не один рік, але нас це не злякало. Більше не потрібно платити за оренду, тож ми впораємося. Інакше й бути не може.
До речі, у батьків ні з мого боку, ні з боку дружини ми грошей не брали. Все самі. Вони люди небагаті, мешкають у передмісті, там багато не заробиш, а витрати завжди знайдуться.
Та й якось комфортніше почуваєшся, коли купуєш самотужки, а не випрошуєш останнє у рідних. Ми вважали, що батьки розуміють, у якому ми становищі, який у нас зараз важкий час, коли кожна копійка рахується.
Але батьки наче змовилися. І почали вимагати, щоб ми всіх запросили на новосілля та влаштували свято. Ось так поворот! Пояснювали їм, що до чого, а вони не розуміють.
Намагаються довести нам, що якщо ми змогли квартиру купити, то нам варто сім’ю в гості запросити. Так само, мовляв, усі завжди робили та роблять. Традиція. Інакше не по-людськи виходить.
Не хочеться сваритися з батьками, але водночас неприємно, що вони ставлять нас у таке незручне становище. Це що ж, нам знову доведеться позичати гроші, щоб для них новосілля влаштувати?
Пристали зі своїми традиціями! Хто цього зараз дотримується? Грошей немає, а вони свято вимагають. Навіть не знаємо з дружиною, як вчинити. Як достукатися до рідних?
