Світлана важко пережила розлучення. Вона дуже кохала свого чоловіка і ніяк не очікувала від нього зради. Він їй зрадив, з її ж подругою. Таким чином, в один із днів, вона втратила двох близьких їй людей.
А ще Світлана розчарувалася у всіх чоловіках. Раніше, коли вона чула фразу, що всі зраджують, вона була впевнена, що це точно не про її чоловіка. А зараз на власному досвіді переконалася в правдивості цієї фрази. І була впевнена, що більше нікому не зможе довіритися.
Світлана ростила доньку. Батько справно платив аліменти і навіть іноді бачився зі своєю дитиною, але якогось завзяття у вихованні не виявляв. Власне, жінка змирилася, що до кінця днів буде самотня. Навіть почала отримувати задоволення в житті без чоловіка.
Але доля підступна, і нам не дано передбачити, що ж вона нам приготувала.
На дні народженні в подруги Світлана познайомилася з чоловіком – її братом. Він також був у розлученні, і що для Свєти стало зовсім дивовижним, його син проживав разом із ним, а не з матір’ю.
Роман сказав, що цього захотів сам хлопчик, а колишня дружина була й не проти. Їй дуже хотілося влаштувати своє особисте життя, а підліток цьому заважав би.
Після того дня народження Світлана відчула давно забуте почуття. Те саме, коли будучи зовсім молодою, вона відчувала потяг до вподобаного хлопця. Ті самі горезвісні метелики в животі.
Як виявилося, Ромі Свєта теж дуже сподобалася. Вони були вже дорослими людьми, які пройшли через болісні розлучення, тому, напевно, їм і було важко знайти собі кохану людину. А тут обох повело…
Роман взяв у своєї сестри номер телефону Свєти, і, набравшись сміливості, зателефонував і запросив на побачення. Хоча, він навіть слово побачення не використовував, йому здавалося, що це звучить якось недоречно. Він запропонував зустрітися і поспілкуватися.
Вони сходили в ресторан і весь вечір проговорили. Потім Роман призначив ще одне побачення, і ще…
Якось Поліна, донька Світлани, залишилася на ніч у свого тата, і жінка покликала Рому до себе. Після проведеної разом ночі, обидва зрозуміли, що не хочуть більше розлучатися.
Але в їхніх безхмарних і якихось шалено ніжних стосунках було одне велике але: діти.
В обох були підлітки. Син Романа Стьопа був на рік старший за Поліну. Мало того, що діти були вже досить дорослими, у них були зовсім різні захоплення, характери і коло спілкування.
Спочатку Свєта і Рома просто зустрічалися. Стали періодично вибиратися разом із дітьми, і з жалем зазначили, що діти не те, що ігнорують одне одного, а навіть, начебто, недолюблюють.
Але коли минуло більше року таких ось рідкісних зустрічей і побачень, Роман не витримав. І зробив Світлані пропозицію.Він і справді її сильно полюбив. Та й почувався так, немов у нього почалася друга молодість. І він розумів, що йому мало цих рідкісних зустрічей, таємних побачень і постійних телефонних розмов. Все ж таки він уже не хлопчик, і усвідомлював, що хоче сім’ю. Справжню, таку, яка не вийшла з колишньою дружиною.
Світлана була вкрай здивована пропозицією, але прийняла її. Їй теж хотілося засинати і прокидатися з коханою людиною, разом снідати, вечорами кудись вибиратися або просто дивитися телевізор.
Рома зі Світланою все ретельно обговорили. У кожного було по двокімнатній квартирі, і жити в якій-небудь із них було не варіант. У них різностатеві діти, і кожному потрібна своя кімната.
Все порахувавши, вони вирішили продати квартири і купити один великий будинок. Рома непогано заробляв, і в нього були додаткові накопичення. Тому їм вистачало.
Залишалося найскладніше: повідомити все це дітям.
Вирішено було говорити окремо. Щоб поменше стресу було.
– Я не хочу жити з Ромою та його сином! – обурилася Поліна. – Зустрічайтеся так! Навіщо вам це весілля і спільне життя! Мамо, нам і так добре живеться…
Світлана розуміла доньку, і десь у душі їй було її шкода. Заради матері їй доведеться звикати до нових умов. Але з іншого боку Свєта усвідомлювала, що років за п’ять донька втече, а вона залишиться одна, якщо зараз відступиться.
Звісно, бажання і комфорт доньки дуже важливі, але й про себе забувати не варто. А то в її оточенні є такі матусі, які все своє життя поклали на дитину, а потім вимагали того самого від власної доньки чи сина. У підсумку і самі нормально не жили, і дітям тепер життя не дають.
Тому вона твердо сказала Поліні, що рішення вже ухвалено. Але пообіцяла, що дослухатиметься до її бажань і її думки, і ніколи чоловік не стоятиме вище, ніж вона.
Поліна надулася, але робити було нічого. До того ж батько нещодавно одружився, і все менше виявляв бажання бачитися з донькою.
Звісно, дівчинці тоді здавалося, що вона втрачає свою маму. Що та, немов, від неї відмовляється. Але поговоривши ще раз більш спокійно, вона все ж погодилася. Напевно, Свєті вдалося її переконати, що дочка для неї – найдорожче.
У Роми розмова складалася також не найкращим способом.
– Чому я повинен тепер жити з якоюсь дівчиною та її мамою?
– Тому що я кохаю Світлану, – спокійно відповів Роман. – І у Свєти є дочка, яку вона виховує так само, як і я тебе.
– Я тоді до мами поїду жити, – перейшов на маніпуляції Стьопа.
– Будь ласка, – не повівся Рома, – Утримувати не стану, але засмучуся. Тому що у важкий момент ти вирішуєш втекти. І, до речі, ти ж у курсі, що з мамою доведеться жити в маленькій квартирі, тоді як ми купуємо великий будинок, на території якого я планував встановити баскетбольне кільце, щоб ми могли з тобою грати?
Так, теж маніпуляція, але що поробиш.
Стьопа подувся-подувся, і в підсумку здався.
– Але не думай, що я цю Поліну буду сприймати, як свою сестру, – буркнув він.
– Я цього й не прошу. Але вона стане членом нашої сім’ї, тому від тебе я чекаю, як мінімум, поваги.
Власне, те ж саме сказала і Поліна. Що їй Стьопа не подобається, і спілкуватися з ним вона не буде.
Розписалися Роман і Світлана дуже тихо, по-сімейному. Були тільки вони та діти. Діти сиділи в ресторані з незадоволеними обличчями, усім своїм виглядом показуючи, як їм не подобається ця затія.
Через тиждень після весілля вже спільна сім’я переїжджала у свій власний будинок. Ремонт у кімнатах дітей робили з урахуванням їхніх побажань, і вони були зовсім різні. Як, власне, і самі діти.
Поліна була жайворонком, і вже з раннього ранку, поки всі спали, ходила по дому. Стьопа ж навпаки, був совою. Він міг до пізньої ночі сидіти за комп’ютером, а у вихідні до обіду спати.
Поліна ненавиділа яйця в будь-яких їхніх проявах. Степан же міг їсти їх і на сніданок, і на обід, і на вечерю.
Дівчинка слухала корейську музику і дивилася аніме, а Стьопа віддавав перевагу року і фільмам про супергероїв. У них не було жодних точок дотику. Та й, до речі, вони й не намагалися їх знайти. Якщо вони раптом і розмовляли, то тільки для того, щоб посваритися через дурниці.
Щоправда, Поліна добре ставилася до Роми. Можливо, відтоді, як її тато практично забув про неї, їй не вистачало чоловічого плеча. А Рома хоч і був досить суворий, до Поліни ставився, як до власної доньки. І часом був із нею м’якшим, ніж зі Стьопою. Тому що дівчинка, як він казав.
Та й Степан нормально спілкувався зі Світланою. Мама Степана практично не брала виховання в житті дитини, а зараз у неї з’явився залицяльник, і їй було зовсім не до сина. Свєта ж була дуже м’якою, завжди могла вислухати і ніколи не критикувала.
І незабаром Стьопа навіть став розповідати їй свої невеликі таємниці.Взагалі, Рома і Свєта сподівалися, що з часом і діти знайдуть спільну мову. Але і через півроку цього не сталося. Додому вони поверталися окремо, у школі в них були різні компанії, а вечорами вони зачинялися у своїх кімнатах.
Зрештою, Рома і Свєта з цим змирилися. Не хочуть дружити, ну й добре. Хоча б не б’ються, вже добре.
Але все змінилося в один момент.
У Поліни з’явився шанувальник – хлопчик із паралельного класу. Але дівчинці він не подобався, та й загалом він був досить дивним.
Але залицяльник ніяк від неї не відставав: надсилав їй повідомлення, підсовував записки в рюкзак, запрошував на побачення. Поліна вже прямим текстом говорила, щоб він відстав, але той, схоже, принципово не приймав відмови.
Одного разу в Поліни були заняття танцями в школі, і вона затрималася. Покинувши стіни навчального закладу, вона одразу ж натрапила на свого наполегливого шанувальника.
– Ну, ходімо, погуляємо, – не даючи їй пройти, промовив він. Поліна спробувала його обійти, але той загородив прохід. – Може, в кіно сходимо?
– Я не хочу з тобою нікуди йти, – розлютилася Поліна. – Відчепись уже від мене!
– Я, що, тобі не подобаюся? – насупився той.
– Не подобаєшся! І ти мені вже набрид! – доволі грубо промовила дівчинка. Натяки цей хлопець не розумів, тому довелося сказати прямо.
– Та хто ти така? – обурився він. – Якщо я сказав, що ти підеш зі мною, значить, підеш!
І, несподівано, схопив Поліну за руку. Дівчинка пробувала висмикнути руку, але не тут-то було. Хлопчисько був досить сильним, і явно не збирався її нікуди відпускати.
А Стьопа цього дня затримався біля школи. Забовтався зі своїми друзями. Погода була гарною, і додому повертатися зовсім не хотілося.
Він якраз разом з однокласниками йшов до зупинки, як побачив свою зведену сестру разом із наполегливим залицяльником.
Поліна в той момент мало не плакала. Їй було боляче, прикро і трохи страшно. Хіба мало що в голові в цього хлопця? Вона ж його зовсім не знає, та й багато хто говорив, що він дуже дивний.
Стьопа навіть ні секунди не думав. Він рвонув до Поліни, а його друзі за ним.
– Відпусти її! – рявкнув він.
– А ти хто? – усміхнувся пацан. – Її хлопець, чи що?
– Я її брат, зрозумів! – рявкнув Стьопа, а наступної секунди врізав йому.
У наполегливого шанувальника пихи одразу поменшало. Він щось почав говорити про те, що засудить Стьопу, але наштовхнувшись на погляд його друзів, одразу втік.
– Він тобі щось зробив? – запитав Степан.
– Синяків наставив, – буркнула Поліна, розглядаючи руку. – Докопався до мене, не знаю, як від нього відв’язатися.
– Думаю, тепер він до тебе й не підійде, – усміхнувся один із друзів Стьопи.
– Ти додому? – запитав зведений брат.
Поліна кивнула, а потім тихо прошепотіла:
– Дякую.
Цього дня вони вперше повернулися зі школи разом. Світлана була вдома і здивованим поглядом проводила дітей, коли ті, буркнувши слова привітання, розійшлися по своїх кімнатах.
Поліна й справді була вдячна Степану, але не знала, як йому віддячити. Тому спробувала хоча б просто поспілкуватися.
Увечері вона постукала до нього в кімнату і, після дозволу увійти, відчинила двері й запитала, чи не хоче Стьопа подивитися з нею фільм.
– Давай, – знизав він плечима.
Коли Рома повернувся з роботи, він навіть ненадовго завис на порозі.
У вітальні сиділи Поліна і Стьопа, між ними стояла велика миска попкорну, а по телевізору йшла якась комедія.
– Що відбувається? – тихо запитав він у Свєти.
– Я й сама не знаю, – знизала вона плечима, – але поводжуся, як миша, боячись злякати цей момент примирення.
Відтоді Стьопа і Поліна стали спілкуватися. Вони так і залишилися абсолютно різними, але їм разом усе ж було цікаво.
І навіть подорослішавши і завівши власні сім’ї, вони все одно продовжували дружити. І навіть стали хрещеними дітей одне в одного. А всім новим знайомим вони представлялися рідними братом і сестрою, щоб не виникало непотрібних запитань. Та й уже давно вони себе такими й відчували.Спеціально для сайту Stories
