– Я не хочу, тату, нікуди їхати! Це твоя витівка! Твоя і твоєї цієї… Наталі! – Відмовлялася Настя їхати з батьком у ресторан.
– Так, це наша витівка, але ж ти моя дочка! Ти маєш бути поруч зі мною! Тим більше, це наша спільна урочистість, і я не хотів би чимось засмучувати свою дружину! Якщо ти не забула, це вона платить за твоє навчання і за все взагалі! – умовляв Матвій доньку.
– Але, тату!
– Так! Давай не вередуй! Не маленька вже, повинна розуміти, що можна робити, що не можна, а що треба! Я не тільки для себе це роблю! – невдоволено казав він.
– Якщо ти хочеш після випуску отримати квартиру – зубки свої не показуй, не огризайся з нею і все буде у шоколаді!
– Ага! Ти також казав, щоб бабуся нас не вигнала! І що зрештою? Кочували потім, як цигани! – Огризнулася Настя.
– У тому то і справа, що я тобі казав, а ти не слухалася! З такими людьми, як мати твоєї матері та Наталя, треба бути розумними та хитрими! Потрібно постійно тримати вухо гостро та посміхатися! Вони тільки на це клюють! А ти не хочеш це розуміти!
– Та якби мама тебе не кинула…
– Все! Припиняй говорити про свою матусю! Вона покинула не тільки мене, а й тебе теж, якщо ти не забула! Взяла та втекла! Не будь такою норовливою, як вона! – розлютився батько від однієї згадки про свою колишню дружину.
– Але ж я просто…
– Рот свій закрила та йди збирайся! Я саме сьогодні хотів поговорити про купівлю тобі квартири, тож ти мені там потрібна! – наказав Матвій Насті.
– І якщо ти хоч слово скажеш, яке не сподобається Наталці, я тебе прямо там покараю! Зрозуміла? Мені й самому набридло постійно стелитися перед нею, але поки що так треба! Купить квартиру тобі, ми просто разом з тобою переберемося туди, і тоді вже можна буде жити нормально!
– Добре… — з побоюванням сказала Настя батькові.
Вона не любила всього цього, стелитися перед кимось, підлаштовуватися під тих, хто був їй неприємний.
Хоча Наталя до Насті дуже добре ставилася. Вона не намагалася її виховувати, коли вийшла заміж за Матвія. Розуміла, що чотирнадцятирічна дівчинка не сприйматиме її, як мати, і тоді, саме в той час Наталці було її навіть шкода, і плюс вона закохалася в її батька.
Коли Матвій познайомився з Наталкою, він точно знав, що це заможна і самотня жінка. Вона була своєрідною хижачкою, але тільки в ділових питаннях, бо поки вона будувала свій бізнес, заробляла гроші, на відносини часу не вистачало.
Були, звичайно, дкілька чоловіків, але вони майже одразу починали претендувати на її бізнес, гроші, майно, і їй доводилося позбавлятися цих нахлібників.
А Матвій виявився набагато хитрішим і продуманішим за минулих залицяльників. У нього вже був на той час досвід спілкування з багатими і самотніми жінками.
Мати Насті була старшою дитиною в сім’ї, і її батько її постійно балував, в той час як мати намагалася тримати все під контролем, вона хотіла виховати мати Насті, такою самою самостійною і незалежною, але вона пішла стопами улюбленого батька і в результаті, так само втекла від своєї сім’ї, як і її батько.
Спочатку Матвію з дочкою довелося переїхати до його матері в село, бо не мали вони ні грошей, ні майна, нічого.
А потім, коли Настя почала влаштовувати і бабусі, і батьку свої перші істерики, бабуся попросила сина забрати доньку до міста, бо ніяке виховання їй не допоможе.
Він так і зробив, попросився тимчасово пожити в тещі під приводом того, що дівчинці потрібна хороша школа, а в селі таких немає. І та погодилася, вона завжди була за добру освіту. І тільки тоді Матвій зрозумів, наскільки заможна його теща.
Він влаштувався на якусь роботу, де мало платили і почав будувати плани, як би розвести тещу на квартиру, машину та все інше.
З машиною все вийшло чудово, теща розщедрилася, але потім Настя почала і там показувати свій характер, закочувала істерики, загалом поводилася в точності, як і її мати. І ця бабуся теж попросила їх від неї з’їхати, бо жодні методи виховання на онучку не могли вплинути.
Вона вигнала їх із дому, продала квартиру та переїхала до іншого міста, де жив її молодший син із сім’єю. Він то ніколи її ні про що не просив, всього сам намагався добитися, йшов її стопами, не те що дочка.
Матвій уже тоді помітив Наталю. Він підробляв кур’єром у той час і часто привозив до неї різні документи.
Потім він її кілька разів підстерігав, вивчав. Через знайомих у фірмі ,де працювала Наталя, він дізнався, що вона незаміжня і ніколи не була, і почав доглядати за нею.
У той час він взагалі не показував жодного інтересу до її грошей та майна. Її, це все підкупило , вона за фактом опинилася в перших серйозних відносинах після інституту.
Згодом він познайомив її з дочкою, а коли теща попросила їх з’їхати, він більше місяця шукав квартиру, спеціально, щоб пробити на жалість Наталю, головне – не просити її про це.
І план почав діяти.
Потім через рік він одружився з Наталкою. Вони жили дуже добре, правда, не без проблем, тому що ці відносини він ніяк не хотів псувати, він хотів мати з них все, чим його обділило життя. Та й доньку одразу ж прилаштувати, дати освіту не якогось технікуму, бо її не візьмуть нікуди більше ,за оцінками та бажанням вчитися, а щось дуже престижне.
Наталя намагалася, як могла, дати дівчинці спочатку все, що було потрібно, але взаємності ніякої не отримала. Засмучувалася, звичайно, але Матвій завжди був поруч, втішав і не втрачав нагоди щось виклянчити так, щоб Наталя це прийняла за власне бажання.
Отак вони й прожили втрьох п’ять років.
Але тільки Наталя згодом переставала бути такою щедрою.
Вона потихеньку починала прозрівати, що з неї просто витягують усе, що можуть. Спочатку цих відносин її попереджали дві подруги, що це просто черговий альфонс, не більше, але Наталя просто вважала це за заздрість і незабаром припинила з ними спілкуватися взагалі, щоб не наврочити свої стосунки.
І ось прийшов день п’ятої річниці весілля у Матвія та Наталії. Вона замовила столик у ресторані на двох спочатку, а потім Матвій вирішив, що і Настя теж має піти, вона ж теж частина цієї родини, як-не-як.
Наталя не дуже горіла тим, щоб дочка її чоловіка там теж була, але пішла на поступки.
– Коли там приїде ця твоя? – Невдоволено запитала Настя батька, коли вони прибули до ресторану.
– Коли приїде, тоді приїде! Не забувай, будь ласка, добре поводитися! Мені теж набридло поводитися як закоханий клоун, але я намагаюся для нас!
– Добре! Але якщо вона знову почне чіплятися до мого навчання – нічого не можу обіцяти! – Відповіла йому дочка і дістала свій телефон пофотографуватися, раз вже вона прийшла в пристойне місце, яке ніхто з її подруг не міг собі дозволити.
– Ось вона, прийшла! Телефон свій прибери і вдай, що ти дуже рада її бачити! – пхнув обережно Матвій Настю в плече.
– Навіщо? Вона й так знає, що це не так!
– Швидко, я сказав! – тихо, крізь натягнуту усмішку, дивлячись на дружину, сказав він дочці, таким тоном, щоб вона це зробила негайно.
А самій Насті часом подобалося доводити батька на очах Наталі. Вона відчувала від цього якесь моральне задоволення, особливо коли починала ставити незручні для його “гри в подружнє життя” питання.
– Привіт! Давно на мене чекаєте? – Запитала Наталя, підходячи до столика.
Матвій одразу підскочив, щоб запропонувати стілець дружині.
– Ні-ні, тільки прийшли…
– Вже півгодини як! У мене вже вся п’ята точка відвалюється! Ти що, не могла раніше піти з роботи? Ти ж бос! – Перебила батька Настя.
– Взагалі-то я начальник, а не бос, як ти висловилася, і якщо ти сама, коли-небудь щось створиш своє – теж засиджуватимешся допізна! – відповіла на це хамство Наталя.
– Настю! – зашипів на дочку Матвій одразу.
– Та навіщо мені так працювати, якщо в мене й так уже все є? – Посміхнулася дівчина, хитро переводячи погляд з батька на мачуху.
– Серйозно?
– Ну, а що? Закінчу інститут, ви мені хату візьмете, машину там і все! Життя вдалося!
– Я б не розраховувала, Настю, з твоєю поведінкою та ставленням до мене,на щось подібне! – Відповіла Наталя сідаючи за стіл.
– Та це вона так жартує! Сама ж знаєш, який у неї гострий язичок, люба! – сказав Матвій.
– Давно час це все перерости!
– Добре, дівчата мої, забудемо цей незручний діалог і замовимо смаколики, щоб відсвяткувати нашу річницю? Я не хотів нічого замовляти, доки ти не прийдеш! – звернувся він до Наталки.
– Якщо чесно, то я взагалі хотіла скасувати все… — сказала дружина.
– Це ще чому? Щось на роботі не так? Або, може…
– Ні, Матвію! Не на роботі! Вдома у нас не все гаразд!
– Але ж я не розумію… У нас же все гаразд! Ми щасливі, Настя вчиться, на роботі, як я зрозумів, також все чудово в тебе! То в чому проблема?
– Удома у нас не все добре! Настя теж вчиться аби-як! Я, до речі, більше не буду ні з ким домовлятися, щоб тебе не відрахували, у разі чого! – Подивилася вона на Настю.
– Чудово лише на роботі!
– Але ж як… — почав Матвій.
– Та вона просто з жиру біситься, тату! Ти не бачиш? Вона зараз нас з тобою хоче зробити винними, що щось там не клеїться! – Перебила дочка батька. – А ти ще хотів хату в неї випросити…
– Рот свій закрий! – знову зашипів Матвій на Настю.
– Я не зрозуміла, яку хату? – Напружилася Наталя відразу.
– Та це ми з нею просто розмовляли про те, що коли вона закінчить навчання, їй треба буде жити десь… І хотів це питання обговорити з тобою…
– Хоче десь жити? Добре! Нехай заробляє собі на квартиру! А після випуску, якщо ще вивчиться, вона з’їжджає від нас у будь-якому випадку, знайде собі роботу чи ні! – Відповіла на це Наталя і чоловікові, і Насті одразу.
– Але, кохана, ми ж з тобою вже говорили на цю тему, і ти сказала, що…
– Я пам’ятаю, що я сказала, Матвію! – Суворо перебила вона чоловіка. – Я сказала, що вона має сама думати про своє майбутнє! А ти почав говорити, що ми ще подумаємо і обговоримо пізніше, бо в мене, бачите, був тоді поганий настрій! Але ні, нічого не змінилося! Моє рішення не від настрою залежить!
Матвій дуже сердито глянув на дочку, бо та просто парою фраз за перші десять хвилин порвала всю його павутину, що він плів не один рік. Але Настя тільки посміхнулася до цього і знову дістала свій телефон.
– Наталю, я розумію, що з нею буває непросто! Але я її батько і хочу, щоб у неї було все, що треба.
– Добре! – відповіла Наталя чоловікові.
Матвій одразу переглянувся мигцем із дочкою переможним поглядом.
– Серйозно?
– Так! Серйозно!
Саме тоді офіціант приніс страви.
– Серйозніше нікуди! Ти її батько, і я все розумію… Але тоді, ти сам починай хоч якось ворушитися, та заробляти хоча б для своєї дочки! – Додала Наталка, відпиваючи зі склянки воду.
Матвій аж поперхнувся від несподіванки .
– Не зрозумів зараз …
– А що тут незрозумілого? Я всі ці п’ять років робила для вашої родини все, що треба, і навіть більше, а сьогодні дізналася, що, виявляється, я ще далі маю утримувати твою вже, в принципі, працездатну доньку! Ні! Це так не працює! Я не збираюся більше вкладатись у цей програшний проект!
– Але, Наталю! Ми ж сім’я! Ми не можемо так просто…
– Я сказала, все! Досить! Ми прийшли сюди святкувати нашу річницю чи говорити про те, де твоя дочка житиме потім? – перервала його Наталка.
– Якщо все й далі так піде, люба моя, то наступних річниць у нас і не буде! – Невдоволено сказав Матвій дружині, сподіваючись її налякати цим, просто раніше у нього це виходило.
– У такому разі ,разом зі своєю донечкою, вимітайтися з моєї квартири за місцем прописки!
Після цих слів Наталка встала з-за столу і пішла до виходу. По дорозі їй зустрівся офіціант, і вона, вказавши на столик, за яким усе ще сиділи Матвій із Настею, сказала молодій людині:
– Платить сьогодні он той чоловік, Вікторе!
– Добре, Наталю Ігорівно! – Відповів їй офіціант.
Матвій нічого не міг зрозуміти, чому його дружина сьогодні як із ланцюга зірвалася, і тут явно була справа не в тому, як з нею розмовляла від початку вечора Настя. Адже вона завжди себе так поводила.
Але потім, коли він приїхав додому з дочкою, на телевізорі у вітальні було завантажено відео розмови Матвія та його дочки, як він умовляв її поїхати сьогодні до ресторану. І відразу ж усі питання у нього відпали.
Виявилось, що Наталя вже зв’язалася зі своїм юристом і попросила підготувати всі папери для розлучення.
Вона не хотіла сама цим займатися, вона просто хотіла більше не бачити ніколи ні Матвія, ні Настю. Після таких людей зникає вся віра у нормальну сім’ю, якої вона так хотіла. І, власне, все для цього робила, тільки своїх дітей у неї не могло бути, а з прийомною дочкою і, здавалося б, чесним і коханим чоловіком вийшла помилка.
