Мої син та дочка живуть окремо зі своїми сім’ями. Я ж намагалася жити так, щоб якнайбільше допомагати дітям і не напружувати їх своїми проблемами. Іноді я готую онукам якісь домашні ласощі чи пироги.
По можливості відкладаю зі своєї пенсії трохи грошей. Мало що станеться, а їм допомога може й стати в нагоді. Проте влітку мені довелося витратити всі свої гроші, бо сильно захворіла.
Тепер, коли холоди близько, можна задуматися про заробіток. Тому я вирішила здавати кімнату. На щастя, племінниця моєї подруги шукала недороге житло і я прийняла до себе дівчину.
Брала небагато, але цього було цілком достатньо. Квартирантка виявилася дуже порядною. Цілий день вона проводила в університеті, а на вихідні їздила до рідних у села.
Та й вдома стало трохи веселіше, і в холодильнику побільшало їжі. Днями зателефонувала донька та попросила позичити грошей до зарплати. Але я лише знизала плечима. Я вже витратила на комунальні та продукти всі гроші.
Мені просто нема чого давати. Донька подякувала та сказала, що якось протягнуть тиждень. Наступного дня квартирантка заплатила мені за кімнату. Цього місяця вона заплатила раніше, бо на кілька днів хотіла поїхати.
Для мене ці гроші виявились несподіванкою. Я саме згадала, що мені нема чого носити взимку, тому вирішила придбати нове зимове пальто. Старе давно порвалося, а можливості купити нове поки що не було.
Отже, я швидко зібралася і пішла шукати одяг. За день я зайшла в гості до доньки, щоб показати пальто та поцікавилася, чи мені личить. Але реакція доньки була несподіваною.
Замість того, щоб порадіти, вона почала звинувачувати мене в егоїзмі. Заявила, що я не думаю про свою родину та ховаю гроші. Я повернулася додому дуже пригнічена.
Я не розуміла, чому до мене таке ставлення. Виходить, що я навіть не можу купити собі одяг, тому що ці гроші знадобляться іншим. Але я сама справляюсь з усім і ні в кого нічого не прошу. Чому діти так не можуть?
