Мій дорогий синочок привів мені невістку. Міг би й кращу знайти. Вони спочатку зустрілися кілька років, а потім і весілля планувати стали. Я не хотіла того весілля, дівчина була не до пари моєму синові. Тому я поставила умову, що на свято самі заробляють.
Син навіть за кордон поїхав працювати. В принципі мій план працював, весілля постійно відкладалося. Так і минуло чотири роки. Я думала, що дівчині набридне чекати і вона піде, але виявилася дуже впертою.
Та коли син заробив достатньо грошей навіть на квартиру б вистачило, то я зрозуміла, що так просто невісточки не позбутися. Я запропонувала їм пожити трохи разом до розпису. Щоб точно все вийшло, запропонувала жити в мене.
Спочатку вони вирішили квартиру винайняти, але я запевнила, що ні до чого гроші витрачати. Звичайно, я знала, що дівчина не погодиться жити зі мною, знаючи моє ставлення до неї. На випадок, якби все ж таки погодилася, то скинула б неї всі хатні справи, щоб до подружнього життя готувалася.
Але сталося все так, як я і думала. А от мій син мене підтримав. Так вони й посварилися, а мені того й треба було. Річ у тім, що невістці далеко від нас на роботу їздити. Крім того, син збирався в останнє відрядження, бо не вистачало трохи йому на квартиру.
Він навіть трохи піддався цій своїй нареченій, але в мене був аргумент, який він не зміг перебити. Я пішла на хитрощі і сказала, що до весілля маю впевнитися, що його обраниця гарна господиня. А оскільки вона б залишилася з нами одна, то я б точно її вижила.
А щоб вона зробила? Пожалілася б моєму синові? Ну то нехай жаліється. Він не повірить, що його мама таке може утнути. Я ж ніколи не казала, що його дівчина мені не подобається, але весь час сподівалася, що вони розійдуться.
Як потім з’ясувалося, посварилися вони добряче. Поки син був за кордоном, то вони навіть не спілкувалися. Ну, а як б вони спілкувалися, якщо я витягла тихцем його телефон перед поїздкою, а його запевнила, що він його загубив.
Невістка мені кулька разів дзвонила, але я не дала їй новий номер сина. Коли ж він повернувся, то хотів поїхати до своєї дівчини. Я ж почала жалітися, що вона не дзвонила весь цей час, що навіть не заходила та не допомагала і взагалі напевно в неї хтось є.
Так я сина і відвадила від невісточки. Він лише їй речі віддав і все. До речі, квартиру він таки купив, але туди переїхала я. Будинок продала й тепер живу, як сир у маслі. Син ще молодий, знайде якусь іншу дівку, але якщо вона мені не сподобається, то ще щось вигадаю. Докори сумління мене не мучать.
