Коли я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, він не приховував, що був одружений. Також є дочка, яка живе з бабусею, тобто з його мамою. З дитиною він бачився всього кілька годин на тиждень, так що виховання повністю лягло на плечі бабусі.
До слова, до зустрічі з нинішнім чоловіком, я ніколи не була заміжня, і дітей у мене немає. Тому мене цілком влаштовував такий стан речей.
Я розуміла, що мій чоловік не буде бігати між двома будинками. Однак після офіційного оформлення наших відносин, свекруха раптом заявила, що ми зобов’язані взяти до себе дитину. Мовляв, дівчинка повинна рости в повноцінній сім’ї.
При всьому цьому дитина не хоче мене сприймати усі вісім років нашого шлюбу. Та й я не хочу займатися нею. Ми чужі люди все-таки.
Але свекруха все ніяк не відступає. Вона навіть дозволяє собі розмовляти зі мною на підвищених тонах, намагаючись довести, що виховання дочки чоловіка входить в мої обов’язки.
Цікаво, чому до матері дитини ніхто не пред’являє претензій? Вона заводить нові відносини, роз’їжджає по курортам, а дочка зовсім їй не потрібна. Але свекруху це не хвилює. Вона вже вибрала мене як матір для внучки.
Виявляється, рідна мати дівчинки вийшла заміж, народила ще одну дитину. А про свою дочку від першого шлюбу вирішила забути. Це ж стосується і аліментів.
Крім іншого, мене дуже засмучує той факт, що вся рідня на стороні свекрухи. А мені хоч плач! І ніхто не поспішає обурюватися в бік рідного батька дівчинки і її мами.
Чому я повинна виховувати чужу дитину? Адже ми домовилися, що над цим працює свекруха. Зовсім не знаю, як правильно вчинити?
Чоловіка люблю, але і так жити не згодна. Коли я виходила заміж, ніхто мене не попереджав, що на додачу я буду повинна стати мамою дитині чоловіка від колишньої дружини.
