Мені 25 років, заміжня майже рік. Квартиру нам купили батьки, але чоловік ремонт робити не поспішає. Його потрібно постійно “стимулювати”. На 8-ме березня я сама стелила у квартирі паркет.
А де ж був мій чоловік, спитаєте ви… А йому захотілося погуляти з друзями і він “уже домовився”. Машину вожу тільки я – він водійське посвідчення так і не отримав.
Коли на сервісі перелили масло, забруднивши машину, я сама прибирала ці жирні плями. Він не хоче допомагати зовсім ні в чому – за живого чоловіка я ніби сама.
Іноді він робить щось по дому, але це коли і якщо йому захочеться. Так і живемо в одній кімнаті, а друга кімната і кухня – просто бетонні стіни. Працюємо з чоловіком на одній фірмі і зарплату затримують на два місяці.
Грошей немає зовсім, але “годувальник” навіть не ворушиться, не хоче шукати підробітку або інші варіанти поліпшити наше жалюгідне матеріальне становище.
Я могла б знайти іншу роботу, але, думаю, тоді мені треба звільнитися, та я не певна, що тоді щось покращиться. Я починаю розуміти, що цей чоловік – не “кам’яна стіна”, на нього не можна покластися.
Тоді як чоловіки і кохані моїх подруг дарують їм дорогі подарунки, одяг, абонементи в місцеві салони краси, піклуються про них, мені доводиться розраховувати тільки на себе.
Імовірно, мені потрібна більш надійна людина, тому що я не готова постійно його “стимулювати” і підштовхувати до якоїсь діяльності, але все-таки мене гризуть сумніви.
Чи не пошкодую я про те, що кинула чоловіка, чи вийду повторно заміж і чи буде мій новий шлюб кращим за теперішній, адже нинішній чоловік, хоч і не ідельний, зате свій, рідний і звичний.
Альтернативних варіантів і кандидатів на роль нового чоловіка або навіть коханця у мене немає. Якщо наважуся піти, то не до іншого чоловіка, а від цього, від його пасивності, ліні і відсутності ініціативи.
У матеріальному плані гірше не буде, але я боюся залишитися одна. То все ж таки краще синиця в руках чи ризикнути й шукати підходящого журавля? Не знаю, як буде краще…
