Якось моя бабуся несподівано нанесла мені візит. В мене двоє дітей і три роботи, тулилася в гуртожитку і ледве зводила кінці з кінцями. Я не могла навіть чаєм пригостити свою бабусю і сильно хвилювалася через це.
Але бабуся прийшла не чаї пити, а серйозно поговорити, запропонувавши мені взаємовигідні відносини. Вона прийшла поговорити про майбутнє, стала скаржитися на старість і безпорадність.
Щоправда, старою бабусю назвати складно. У неї завжди була ідеальна постава, як у балерини, хоча бабуся намагалася сутулитися, щоб викликати жалість, але це у неї виходило насилу.
Вона розповіла, що їй потрібна матеріальна підтримка і допомога по дому, а якщо я погоджуся за нею доглядати, та віддасть мені свою квартиру. Я, хоч і працювала на трьох роботах, все одно б допомогла бабусі.
Але, обміркувавши її пропозицію, я погодилася. Тим паче, що старенька наполягла на тому, щоб я навідувала її тільки раз на тиждень, по суботах, бо вона не любить раптових візитів гостей.
При цьому вона гидливо оглянула стару тісну кімнату без ремонту в комуналці. А я, звісно, бажала своїй бабусі здоров’я і довголіття. Але перспектива одного дня отримати своє власне житло все ж тішила.
Звісно, тепер я відвідуватиму бабусю, купуватиму їй необхідні продукти й вітаміни та допомагати вдому, не залишати ж її саму. Тепер мій графік став ще більш напруженим.
Єдиний день, коли я могла відпочити від нічних змін, – субота, і тепер їхала через усе місто громадським транспортом, щоб доглядати за бабусею-пенсіонеркою. Мій скромний бюджет став у рази меншим.
Бабусі постійно були потрібні дорогі вітаміни і процедури. Таке дороге задоволення я ніколи б собі не дозволила. Удома в бабусі я відразу бралася за справи: прибирала, мила, прала, готувала їжу, ходила по магазинах.
А потім, втомлена, поверталася додому, адже по неділях теж працювала. Так і крутилася без перепочинку, як білка в колесі, заради світлого майбутнього. В мене й до цього було не солодке життя.
На трьох роботах я отримувала зарплату середньостатистичного громадянина. А тут ще й четверта робота з’явилася, яка доходу не приносить, а тільки витягує життєві сили і кошти з бюджету.
Але мрії про красиве майбутнє підбадьорювали мене, і я з радістю ходила допомагати бабусі. Побачивши, як легко погодилася одна онука її підтримувати, бабуся знову вбралася в темну хустинку і сіренький піджачок – і поїхала на таксі обробляти другу онуку.
Онуків і племінників загалом у бабусі було шість осіб, і кожному вона пообіцяла заповісти квартиру. Так родичі, які між собою не були дружні, відповідально виконували свої обов’язки і відвідували її в зазначений день.
Шосту онуку бабуся не хотіла долучати до оборудки, бо знала, що вона забезпечена жінка, вона не погодиться їздити до старенької щотижня, і їй не потрібна квартира. Щоб переконатися у своїй правоті, вона зателефонувала внучці.
Та, як і передбачалося, відмовилася допомагати, сказавши, що не встигає, мовляв, занадто багато справ. Була у бабусі подруга, з якою вони жили по сусідству ось уже 20 років.
Вона за ці 20 років стала огрядною милою старенькою, а от моя бабуся ні на грам не погладшала, була такою самою стрункою, підтягнутою, і жодної плямочки від часу на ній не з’явилося.
Дзвінок юриста насторожив мене, було сказано з’явитися в офіс за вказаною адресою в зазначений час. Відпросившись із роботи, я приїхала в офіс. Коли побачила натовп незадоволених родичів, то одразу зрозуміла, в чому справа.
Бабуся набрехала всім про заповіт і водила за ніс онуків сім з гаком років. А тепер всі пересваряться, і спадщину ніхто не отримає. Не стала я чекати вердикту нотаріуса і поїхала у своїх справах.
А сама тільки думала про те, як спритно бабуся всіх провела. Коли вона казала, що лежить у стаціонарі й не хоче, щоб її провідували, бабуся нахабно брехала, а сама на той час літала закордон й витрачала гроші на салони краси.
Тепер її немає, не буде ніякої квартири, але не про це шкодувала я. Я шкодувала про те, що витрачала дорогоцінні роки на ефемерну мрію, яка перетворилася на пил. Як могла рідна людина так безсовісно вчинити?
Я прийшла додому і втомлено зітхнула. Тепер хоча б зможу з однієї роботи звільнитися. Не треба витрачати гроші на дорогі вітаміни для бабусі, а двох робіт мені з дівчатками вистачить. Мій погляд опустився на порцелянову статуетку.
Цю фігурку моя донька взяла в моєї бабусі. Тоді я насварила доньку за те, що вона бере чужі речі без дозволу, і мала намір поставити непомітно фігурку в один із візитів до бабусі. Вона б усе одно не помітила, що цієї фігурки немає.
Але коли я телефонувала бабусі, запитувала, як її самопочуття, та якраз відповідала, що не приймає гостей і дуже зосереджена на лікуванні. Так ця фігурка й залишилася в неї вдома, а бабуся, виявляється, відпочивала на морі.
Через кілька тижнів зі мною зв’язався юрист і сказав, що бабусі не стало під час однієї з подорожей, а мене вона вказала як контактну особу. Тоді все і розкрилося. У туристичній компанії бабуся була постійним клієнтом.
Згадавши все, я зі злості різко встала зі стільця і зачепила порцелянову фігурку. У фігурці були заховані гроші: тугий згорток валюти, велика сума. Я істерично засміялася, а з очей бризнули сльози.
