-Мамо, тату, я завтра наречену приведу, знайомитися будемо. Ви тільки не переживайте, весільні розтрати я беру на себе, та і весілля як такого не буде, батьки та і годі.
І мамо, я тебе благаю, завтра ніяких столів з голубцями, тортика вистачить.
Анна Тарасівна наступного дня бігала по будинку як заведена. Гості будуть через годину, а в неї качка ще не готова, пиріг на черзі і бігуді на голові.
Коли в двері подзвонили, її ледь серце не схопило. Зняла похапцем бігуді і прийнялася гостей приймати.
-От про це, доню я тобі і казав. Подивися, тебе таке через 10 років чекає. Фартух, латані шкарпетки і бігуді на голові.
Віра стояла і мовчки кивала головою. Батько дівчини продовжував критикувати, поки мама Назара піджимала під ліву ногу стару шкарпетку, яку вона насила вдома, щоб в ноги не мерзнути, не встигла зняти.
Анна Тарасівна запросила гостей до столу. Батько Віри все кривився і натирав серветкою виделку, роблячи вигляд, що вона не тільки що дбайливо протерта вафельним рушником, а наче на ній щось не їстівне прилипло.
Назар дивився на це все дійство, а потім гучно встав з-за столу, грюкнув дверима і вийшов в коридор. Звідти приніс 2 дорогезних пуховика Віри і її батька і сказав:
– Я думаю, засиділися ми, вам пора.
Анна Тарасівна зрозуміла, що має на увазі син, і намагалася його зупинити, та тільки вона встала, як її чоловік крепкою м’язистою рукою в мить всадив її назад зі словами, що вони то якраз трапезу і не закінчили. Назар вийшов на вулицю за нареченою і її батьком.
-Назар, я не зрозуміла, що це було. -Знаєш, Віро, ти бачила моїх батьків, і от таким моє життя буде через 5, 10 і 20 років. І жінка в мене буде дійсно на маму схожа, така ж дбайлива і щира. Але це будеш не ти, не дозволю я батьків ображати, нікому.
