Біля тролейбусної зупинки пригальмувала іномарка, водій запропонував підвезти, але я відмовилась

Того дня я ще не підозрювала, що моє життя назавжди зміниться. Я стояла на зупинці і намагалася сісти у маршрутку. Людей було дуже багато, лив дощ і дув сильний вітер. Раптом поряд зі мною зупинилася чорна іномарка. Водій відчинив вікно і сказав:

«Дівчино, сідайте, я підвезу!»

Чесно кажучи, я злякалася спочатку. Але був ранок, поряд стояли люди, і я видихнула. Звичайно, я відмовилася від пропозиції та доїхала до університету на тролейбусі, який якраз приїхав на зупинку.

Наступного ранку історія повторилася. Я знову відмовилася від допомоги, але тепер бодай розглянула таємничого незнайомця ближче. Ним виявився статний юнак років 30 на вигляд. Він був добре одягнений і постійно мені посміхався. Ну як тут не переживати? Адже я знаю, що знайомства на вулиці нічим хорошим не закінчуються.

Але через пару днів цей чоловік чекав мене прямо на зупинці, цього разу без машини:

«Здрастуйте! Вибачте, якщо я вас налякав. Я справді просто хотів вам допомогти, ви мені дуже сподобалися. Якщо ви не проти, чи можу скласти вам компанію у маршрутці чи тролейбусі? До речі, мене Мишко звуть».

Звичайно, я поставилася до цієї пропозиції скептично, але погодилася чомусь. Подумати тільки: ми їхали всього якихось 15 хвилин, а мені було так цікаво та весело. Михайло приходив на зупинку ще кілька днів. А потім ми обмінялися телефонами та почали спілкуватися.

Виявилося, що моєму новому знайомому 31 рік, він на 10 років за мене старший. Я не вірила, що можу сподобатися такому чоловікові. У мене і залицяльників то ніколи не було. Мені завжди здавалося, що я негарна.

Але Мишко вважав інакше:

«Отже, навколо тебе кружляли одні сліпі, бо ти справжня красуня!»

Коли в універі дізналися, що я спілкуюся з старшим чоловіком, почали розводити про мене плітки. Мовляв, я з ним через гроші, а йому від мене тільки одне й потрібне. Я не вірила у це і не намагалася нікому нічого доводити. Просто пливла за течією.

Михайло насправді мав гроші. За фахом він кондитер, керує своєю пекарнею. Він часто водив мене до цього закладу та пригощав свіжими тістечками. Від будь-яких подарунків, окрім квітів, я відмовлялася. На свій день народження я попросила книгу, жодних прикрас та телефонів! Подружки по-доброму сміялися з мене, казали, що я підчепила багатенького татка. А мені було гидко це слухати.

Коли ми почали зустрічатися по-справжньому і про все довідалися мої рідні, вони були не в захваті. Але коли Мишко зробив мені пропозицію, батьки заспокоїлися. Ми почали жити разом, я закінчила університет і завагітніла.

Через кілька років у бізнесі Михайла настав кризовий період. Він практично збанкрутував і потребував грошей. Не роздумуючи жодної хвилини, я продала квартиру, яка нещодавно дісталася мені від бабусі. Родичі крутили пальцем біля скроні:

«Та він забере твої гроші і покине тебе з дитиною. А потім знову знайде собі дівку молодшу!»

Але я не слухала їх і робила так, як веліло серце. Родичі завжди бачитимуть лише те, що хочуть бачити. Звичайно, я розповіла про все це чоловіку. Він обійняв мене і заплакав. Тоді я усвідомила, наскільки сильно люблю цю людину.

Гроші, отримані з продажу квартири, врятували бізнес Михайла. Справи пішли вгору, а через рік я знову чекала на дитину, вже другу. Цікаво, чи змогла б я стати такою щасливою без того доленосного знайомства на вулиці?

You cannot copy content of this page