Родинні історії

Боюся зізнатися іноземній дружині, що треба їхати до батьків на батьківщину

Ще молодим, у 28 років, я поїхав на заробітки до Португалії. Усю юність переїзд за кордон був моєю мрією, до якої я вперто йшов. Спочатку батьки були проти, не хотіли, щоб я їхав так далеко. Але коли я почав заробляти хороші гроші та допомагати їм матеріально, вони ніби заспокоїлися.

За кордоном я одружився та додому більше не їздив. З рідними підтримував зв’язок в інтернеті, пересилав їм гроші та інколи відправляв посилки з подарунками на дні народження та Новий рік.

У Португалії я зустрів своє кохання. Спочатку нам було важко спілкуватися, але згодом я вивчив мову і все стало на свої місця. Кароліна стала моєю дружиною та народила мені двох дітей. Я дуже багато працював, щоб утримувати родину. Я ніколи не хотів, щоб моїм рідним доводилося на чомусь економити. Частково саме тому я і не приїжджав додому, оскільки це досить дорого.

Загалом наше життя складалося якнайкраще, поки як грім серед ясного неба не пролунав телефонний дзвінок. Батьки ніколи не дзвонили на мобільний, бо це дуже дорого. Зазвичай ми розмовляли в скайпі. Я дуже злякався, подумав, що щось трапилося, раз така терміновість. Але все виявилося трохи інакше.

Я підняв слухавку і на тому кінці дроту почувся голос матері:

«Синку, здравствуй! Як твої справи? Слухай тут така справа. Ми з батьком порадилися і вирішили запитати тебе, чи не хочеш ти повернутися додому?»

Я здивувався і на мить навіть дар мови втратив. Мати продовжила:

«Розумієш, сину, тут така справа. Адже ми з татом уже не молоді, скоро 70 років стукне. Тяжко нам без тебе. Приїхав би, пожив би з нами, допоміг. А якщо не хочеш приїжджати сам, то ми й до тебе не проти переїхати. Тут нам уже нема чого втрачати, та й за кордоном ми ніколи не були».

Якщо чесно, тоді я відчував, що мною намагаються маніпулювати. Мама точно знала, що я не приїду, бо просто не можу покинути рідних. Тому вона запропонувала два варіанти, щоб я обрав їхній переїзд. Але ж це абсурд! Мої батьки непогано живуть: у них своя велика квартира та дача, тато водить машину. Щороку я допомагаю їм грошима, щоб вони поїхали влітку на море чи у санаторій. Невже цього замало?

Якщо я скажу дружині, що батьки хочуть до нас переїхати або що мені потрібно навідатись до них, вона просто не зрозуміє мене. Та й не хочу я нікуди їхати! Португалія стала моїм домом, тут ростуть мої діти та живе моя кохана дружина. Мені 43 роки, і маю своє життя.

Усе це спробував м’яко пояснити батькам. Мама почала плакати, назвала мене невдячним сином і кинула слухавку. Дружині я вирішив нічого не говорити: нема чого зайвий раз її турбувати через дрібниці. Після тієї розмови кілька днів ходив сам не свій. Розумію, що не зробив нічого поганого, але все одно почуваюся винним. Як позбутися цього відчуття? А може, треба таки поїхати додому?

Вам також має сподобатись...