Не знаю, як реагувати на деяких родичів. Річ у тім, що в нас склалася ситуація, коли не вистачило грошей, щоб дітей відправити у табір. Домовилися зі свекрухою, що залишимо малих у неї на канікулах.
Коли школа, заняття, то нормально, їм є чим зайнятися і ми з чоловіком стежимо, щоб вони привчалися до того, щоб самостійно організувати своє життя. Але влітку — біда. Уроків немає, так вони божеволіють.
Загалом відправили їх до свекрухи у село. Добре, що вона там у великому будинку і погодилася нас виручити. Як-не-як, а все під наглядом. Ми б, звичайно, не стали її просити, але це був єдиний варіант.
Хоча діти й так нили, що робити їм тут нема чого. Нічого, говорю, придумаєте собі розвагу. Он бабусі на городі допоможіть. Але річ не в цьому. Щотижня ми завантажуємо машину різними харчами та веземо туди.
Пенсія у свекрухи невелика, а тут ще й діти на її шиї. Загалом без продуктів їх не залишаємо. Я й приготувати щось намагаюсь. Окрім цього, просто гроші даємо. Не стільки, звичайно, як за табір, але все ж таки. Намагаємося полегшити цей тягар.
Про це все дізнався брат мого чоловіка. Він зателефонував свекрусі і сказав, що своїх двох привезе. Хіба вона відмовити йому може? Звичайно ж ні. Наступними вихідними у бабусі вже було четверо бешкетників.
Тільки брат вчинив дуже просто: дітей привіз, вивантажив, і будь здоровий. Гаразд, один старший, такий, як наші, за віком приблизно, а другому чотири. За ним треба добре дивитися. Але навіть не в цьому річ.
Брат не залишив ні грошей, ні продуктів. Просто залишив малих і був такий. А вони теж хочуть йогурт, шоколадку і бутерброд з маслом. Само собою, бабуся ділить наші продукти на всіх, не може ж вона нашим даватиме, а тим ні? А чотирирічному взагалі інше меню доводиться підбирати.
Свекруха мовчить, нічого не каже, але ми бачимо, що їй важко цю бригаду годувати. Попри те, що привозимо продукти та гроші залишаємо. І минає ось так два тижні, потім три, а потім місяць.
Брат чоловіка з дружиною навіть не цікавляться, як там і що у малечі. У результаті я не витримала і зателефонувала йому. Кажу, мовляв, рідний, у тебе діти, певно, повітрям харчуються. Ти чому повісив їх на маму, а сам ні копійки грошей на утримання не даєш?
Чи думаєш, коли наших там годують, то й твоїм перепаде? А він мені відповідає, мовляв, що то за бабуся, якщо дітей нагодувати не може? Лише часи змінилися. Раніше склянка молока з краєм хліба і вільний. А тепер делікатеси подавай.
